Мертва зона - Кінг Стівен - Страница 88

88

Атож, чимало було навколо Грега Стілсона такого, що насторожувало й лякало Джонні.

Владний, свавільний батько і поблажлива, всепрощаюча мати. Політичні мітинги, більше схожі на рок-концерти. Загравання з юрбою, оті охоронці.

Ще від часів книжки Сінклера Льюїса[44] люди засуджували й проклинали фашизм, боялися, щоб він не прийшов до влади в Америці, і цього таки не сталося. Щоправда, був у Луїзіані губернатор Х’ю Лонг, але ж Х’ю Лонга…

Х’ю Лонга застрілили.

Джонні заплющив очі й побачив, як Нго «стріляє» пальцем: бах, бах, бах. «Тигре, тигре, хижий зблиск, що сполохав темний ліс…»[45]

Ні, не можна сіяти зуби дракона. Не можна, коли не хочеш зрівнятися з Френком Доддом у його вініловому дощовику з каптуром. Чи з усіма отими Освальдами, Сірханами, Бреммерами. Маніяки всіх країн, єднайтеся… А хочеш — заповнюй і далі свої блокноти параноїдними міркуваннями, гортай їх серед ночі, аж поки остаточно зсунешся з глузду, а тоді надсилай оплачене поштове замовлення на гвинтівку. Джонні Сміт, познайомтеся з Писклявою Фромм[46]. Дуже приємно, Джонні: все, що ви зібрали в цьому блокноті, знаходить у мене цілковите розуміння. Хочу відрекомендувати вас своєму духовному наставникові. Знайомтеся, Джонні, це Чарлі. Чарлі, а це Джонні. Ви, Джонні, кінчайте зі Стілсоном, а потім ми зберемося й порішимо решту свиней, щоб урятувати від них нашу країну…

В голові у нього паморочилось. Підступав неминучий напад болю. Цим кінчалося щоразу. Думки про Грега Стілсона щоразу викликали головний біль. Час лягати спати, і дай боже, щоб не снилося ніяких снів.

А все ж таки — Запитання.

Він уже давно записав те Запитання в блокноті й раз у раз повертався до нього. Записав чіткими літерами, ще й тричі обвів навколо, так наче огорожу поставив. Запитання було таке:

Якби машина часу раптом перенесла тебе в 1932 рік, чи вбив би ти Гітлера?

Джонні поглянув на годинник. За чверть перша. Вже настало 3 листопада, і вибори під знаком Двохсотріччя відійшли в історію. Ще не надійшли остаточні відомості з Огайо, але Картер упевнено вів перед. Де вже там його наздогнати. Колотнеча скінчилася, хто виграв, а хто програв. Джеррі Форд міг почепити свій жокейський кашкетик на цвях, принаймні до 1980 року.

Джонні підійшов до вікна й визирнув надвір. Великий будинок стояв темний, але над гаражами, в помешканні Нго, ще світилося. Нго, що незабаром мав стати американським громадянином, і досі спостерігав великий американський ритуал, що відбувається раз на чотири роки: колишні — на вихід, нові — на вхід.

Джонні ліг спати. Лежав довго, аж поки нарешті заснув.

І наснився йому усміхнений тигр.

Розділ двадцять другий

1

Герб Сміт узяв другий шлюб з Чарлін Маккензі, як і намічалось, 2 січня 1977 року. Церемонія відбувалася в конгрегаціоналістській церкві у Саутвест-Бенді. Батько нареченої, майже сліпий вісімдесятирічний дідок, передав дочку нареченому. Джонні, що стояв поряд з Гербом, у належну мить подав йому обручку. То була радісна нагода.

На весілля приїхала Сейра Хезлітт з чоловіком і сином, що встиг помітно підрости. Сейра була вагітна й променилася щастям та вдоволенням. Побачивши її, Джонні відчув гострий укол ревнощів, який захопив його зненацька, мов несподівана газова атака. Та за хвилю все це минуло, і згодом, під час весільної вечері, Джонні підійшов до них і заговорив.

Він уперше зустрівся з Уолтом Хезліттом. То був ставний гожий чоловік з тоненькими вусиками й дочасною сивиною в чуприні. Вибори до сенату штату Мен увінчалися для нього успіхом, і тепер він просторікував про наслідки національних виборів, про те, як важко співпрацювати з незалежним губернатором, а тим часом Денні шарпав його за штани й скиглив: «Ще пити, тату, ще пити, ще пити!…»

Сейра говорила мало, одначе Джонні весь час відчував на собі погляд її блискучих очей, і це його трохи сковувало, хоч водночас і якось наче тішило. А може, й трохи смутило.

Питва на вечері було вдосталь, і Джонні вдвічі перевищив свою звичайну міру, що становила дві чарчини. Може, на нього так подіяла нова зустріч із Сейрою, яка до того ж приїхала з чоловіком, чи, може, щасливе обличчя Чарлін: дивлячись на нього, Джонні остаточно усвідомив, що Віра Сміт пішла без вороття. Отож, коли хвилин через п’ятнадцять після від’їзду Хезліттів він рушив до Гектора Маркстоуна, батька молодої, в голові у нього приємно шуміло.

Старий сидів у кутку біля жалюгідних решток весільного пирога, склавши покручені артритом руки на головці свого ціпка. Він носив темні окуляри. Одна дужка була зламана і обмотана чорною ізоляційною стрічкою. Він пильно придивлявся до Джонні.

— Ти Гербів синок, еге?

— Так, сер.

Гектор Маркстоун обдивився його ще пильніше. Тоді сказав:

— У тебе кепський вигляд, хлопче.

— Мабуть, через те, що допізна працюю вночі.

— Треба приймати щось зміцнююче. Таке, щоб відновило сили.

— Ви були на першій світовій війні, правда ж? — спитав Джонні. До синього діагоналевого піджака старого було пришпилено кілька медалей і серед них французький Воєнний хрест.

— Був, аякже, — зрадів Маркстоун. — Служив під началом Джека Першінга. Американський експедиційний корпус. Сімнадцятий і вісімнадцятий роки. Пройшли крізь вогонь і воду. Місили багно, їли лайно. Ліс Белло, хлопче. Ліс Белло. Тепер це тільки назва в підручнику історії. А я там був. Я бачив, як там помирали люди. Місили багно, їли лайно і вставали в атаку усі заодно.

— Чарлін казала, що ваш син… Її брат…

— Бадді. Еге ж. Був би тепер тобі за дядька. Чи любили ми свого хлопчика? Та певно, що любили. Ім’я його було Джо, але всі казали на нього Бадді, мало не з пелюшок. А як отримали ту телеграму, так мати Чарлін і почала сходити в домовину.

— Його вбили на війні, так?

— Так, убили, — повільно промовив старий. — Сент-Лу, сорок четвертий рік. Не так уже й далеко від лісу Белло, як на нашу мірку. Вкоротили йому віку кулею. Нацисти…

— Я саме пишу нарис, — сказав Джонні, відчуваючи хмільну втіху з того, що звернув розмову на потрібний йому предмет. — Сподіваюся продати його в «Атлантік» чи, може, в «Гарперс»…

— То ти письменник? — Скельця темних окулярів блиснули на Джонні з новою цікавістю.

— Ну, власне, тільки пробую… — відказав Джонні. Він уже почав шкодувати, що так розбазікався. Атож, я письменник. Пишу в блокнотах під покровом ночі. — А цей нарис буде про Гітлера.

— Про Гітлера? Що про Гітлера?

— Та як вам сказати… Ну ось припустімо… припустімо, що ви сіли в машину часу й перенеслися назад, у тисяча дев’ятсот тридцять другий рік. У Німеччину. І припустімо, зустрілися з Гітлером. То вбили б ви його чи залишили живого?

Темні скельця окулярів поволі наблизились до самого обличчя Джонні. І він ураз протверезів, утративши й балакучість, і жвавість розуму. Тепер усе залежало від того, що відповість йому старий.

— Це не жарт, хлопче?

— Ні, не жарт.

Гектор Маркстоун зняв одну руку з головки ціпка, застромив її в кишеню штанів і цілу вічність порпався там. Нарешті вийняв руку з кишені. В ній був складаний ніж з кістяною колодочкою, що за багато літ пожовкла й витерлася до блиску. Тепер у діло пішла й друга рука, почавши повільно, з неймовірною обережністю, яку породжує артрит, видобувати з колодочки лезо. Воно лиховісно поблискувало в ясному світлі конгрегаціоналістської парафіяльної зали. В 1917 році той ніж помандрував до Франції разом з хлопчиськом, одним із хлоп’ячого війська, що палало бажанням дати відсіч брудним гуннам, які кололи багнетами малих дітей і ґвалтували черниць, і показати нікчемним французам, як треба воювати. Ті хлопчиська падали мертві під кулеметним вогнем, хворіли на дизентерію і смертельну інфлуенцу, ковтали гірчичний газ і фосген, виходили з пекельного лісу Белло геть розшарпані й знавіснілі зі страху, неначе зіткнулися там із самим дияволом. А потім виявилося, що все те було намарне, що все треба починати спочатку.

вернуться

44

Йдеться про політичний роман-памфлет «У нас таке неможливе» (1935), в якому письменник переконливо змалював гіпотетичну фашистську державу в США.

вернуться

45

Початок вірша Вільяма Блейка «Тигр».

вернуться

46

Лінетт Фромм намагалася вчинити замах на президента Форда.