Техану - Ле Гуин Урсула Кребер - Страница 14

— Адже це будинок Оґіона.

— Так, це Айґалева хатина, — відповіла вона, намагаючись здаватися безтурботною. Їй і досі було важко вимовляти вголос Істинне ім'я Великого Мага. Вона не знала, чи відоме воно Гедові. Але, швидше за все, він знав його.

Якусь мить Гед мовчав, а тоді озвався глухим безбарвним голосом:

— Отже, він помер.

— Так, десять днів тому.

Він лежав і дивився в одну точку, наче про щось міркуючи.

— Коли ж я сюди потрапив?

— Чотири дні минуло.

— У тих горах більше нікого не було, — важко промовив він, а тоді заплющив очі і глибоко зітхнув.

Сили поволі поверталися до нього, але тривога в очах не зникала; важкі зітхання, зціплені кулаки — Тенар уже майже звикла до цього. Так, сили поверталися до нього — але не душевний спокій.

Якось він сидів на порозі хатини, гріючись на осонні. Поки що він міг дійти лише від ліжка до ґанку. Сидячи на порозі, він милувався сонячним днем, а Тенар, яка полола на городі бур'яни, поглянула на Геда новими очима. Він і досі скидався на гостя з того світу. В його очах не було колишнього вогню. І все ж таки цей схожий на тінь, наче обвуглений чоловік був тим Гедом, обличчя якого вона вперше побачила у сяйві його власної чарівної сили, — вольове обличчя з яструбиним носом і тонким ротом. Він і зараз був таким, як завжди: вродливим і гордим.

Тенар підійшла до нього ближче.

— Сонячне тепло — це якраз те, що тобі потрібно, — сказала вона, і він ствердно кивнув, не озвавшись ані словом.

Він чомусь був таким мовчазним з нею, що Тенар навіть подумала, чи не вона, бува, є причиною його тривоги. Може, він просто не звик бачити її тут і почувається ні в сих ні в тих. Зрештою, тепер Гед став Архімагом Земномор'я, а вона весь час про це забувала. І вже двадцять п'ять років збігло відтоді, як вони удвох брели через гори Атуану і пливли на "Світозорі" через Східне море.

— А де зараз "Світозор"? — запитала вона й одразу схаменулася: "Яка ж я дурна! Стільки літ минуло, він тепер Архімаг, навіщо йому той човник?"

— На Селідорі, — відповів Гед, і його обличчя знову затуманилося якимсь незбагненним смутком і стражданням.

"Давним-давно, вже цілу вічність тому, і так далеко, як звідси до Селідору..."

— Це найвіддаленіший з-поміж островів Земномор'я? — навіщось перепитала Тенар.

— Так, найвіддаленіший — на заході, — відгукнувся він.

* * *

Після вечері, коли Терру побігла надвір бавитися, вони залишилися сидіти за столом.

— Отже, це з Селідору ти прилетів сюди верхи на Калесині?

Почувши ім'я дракона, Гед зосереджено поглянув на Тенар, тоді кивнув і уточнив:

— Із Селідору ми спершу прилетіли на Роук. А вже тоді рушили на Ґонт.

Скільки днів вони були в дорозі? Десять, двадцять? Про це вона й гадки не мала. Колись у Хавнорі вона бачила величезні карти, але ніхто ніколи не пояснював їй, що на них написано й зображено. Далеко, як звідси до Селідору... І як визначити швидкість польоту дракона?

— Геде, — сказала Тенар, називаючи його Істинним ім'ям. — Я знаю, що тобі довелося зазнати багатьох страждань. Якщо не хочеш, не можеш чи не маєш права розповідати про це, то... Але якби я бодай хоч щось знала, то могла б допомогти тобі. Втім, незабаром за тобою, мабуть, приїдуть з Роуку, або й дракона пришлють! І тоді ми вже ніколи не поговоримо як слід...

Вона говорила, болісно відчуваючи нещирість власного тону і слів.

Гед сидів, втупивши очі в стіл, — похмурий, стомлений, як селянин, що цілий день працював у полі, а коли повернувся додому — наразився на сварку.

— Гадаю, гостей із Роуку поки що можна не чекати, — сказав він через силу і за мить додав: — Не квап мене. Потрібен час.

Тенар вирішила, що тепер він вже ніколи з нею не говоритиме.

— Так, звичайно. Пробач мені, — скоромовкою сказала вона і підвелася, щоби прибрати зі столу.

* * *

З Роуку за Гедом так ніхто і не прибув. День минав за днем, а чаклунська братія, здавалося, зовсім не переймалася долею свого Архімага. "Дивна річ, — думала Тенар. — Може, Гед сам заборонив посилати за ним гінців, або сховався тут від усіх, скориставшись своїми чарами, щоб ніхто не здогадався, хто він такий і звідки... Бо ж навіть селяни теж майже на звертають на нього уваги!"

Набагато менше дивувало Тенар те, що на Оґіоновому обійсті досі не було посланців від володаря Ре-Альбі. Втім, взаємини тутешніх вельмож із Оґіоном ніколи не були надто приязними. Ходили чутки, що жіноцтво з їхнього роду знається з темними силами. Кажуть, донька одного з правителів Ре-Альбі вийшла заміж за якогось страшного і могутнього чаклуна з північних островів, який живцем поховав її під якимсь чарівним каменем. Інша жінка з цього роду довго заклинала своє ще ненароджене дитя, щоби зробити з нього могутнього мага, і внаслідок отих чарів немовля з'явилося на світ, уміючи говорити, але в його тілі не було жодної кістки. "Наче порожній шкіряний мішок! — пошепки розповідала сільська повитуха. — Мішок з очима і людським голосом. А до цицьки навіть не бралося, тільки щось верзло не по-нашому, а тоді й сконало..." Як би там не було, а тільки володарі Ре-Альбі завжди трималися відчужено. А тепер, як казала тітонька Слань, "панський дім залишився без панії": там жили тільки старий посадник, його внук та ще молодий чарівник на ім'я Ясенець, якого запросили до маєтку після закінчення Роукської школи.

Відтоді як Оґіона разом з оберегом тітоньки Слані поховали під буком біля гірської стежки, Тенар жодного разу не бачила Ясенця. Вона дивувалася: невже він не знає про те, що Архімаг Земномор'я живе в сусідньому селі? А якщо знає, то чому тримається осторонь? Та й чаклун із Порт-Ґонту після похорону Оґіона теж більше сюди не навідувався. Навіть якщо він іще не знає, що Гед тут, то вже напевне повинен знати, хто така вона, Ясна Панна, володарка каблучки Ерет-Акбе, котра відновила цілісність Руни Миру... "Е, стара, скільки вже років збігло відтоді? — сказала собі Тенар. — А ти й досі кирпу гнеш!"

А втім, хіба ці чарівники, ці самодостатні чоловіки, повинні звертати на неї увагу? Вони — могутні люди. І звикли мати справу із силою. А яка в неї зараз сила? Та й чи мала вона її взагалі? Коли Тенар була жрицею Гробниць, то її наповнювали своєю могутністю Безіменні Сили Пітьми, вона просто була їхнім знаряддям... Згодом могутній маг навчав її Великої Істини, але вона сама відмовилася від його знань. Тоді Тенар зробила свій вибір і здобула справжню жіночу могутність, однак і це залишилося в минулому: свої обов'язки дружини і матері вона виконала, і тепер у неї не лишилося нічого, вартого чужої уваги.

Але ж дракон першим обізвався до неї! "Я Калесин", — сказав він, а вона відповіла: "А я Тенар".

"Хто такий Повелитель драконів?" — запитала вона Геда ще там, у Лабіринті, у володіннях Пітьми; і він відповів їй просто й чесно: "Це той, із ким розмовляють дракони".

Отже, вона — та, з ким дракони уже говорили... Тож чи не було це тим новим відчуттям, що, наче зернятко світла, проросло в ній наступного ранку після зустрічі з Калесином?

Через кілька днів після тієї розмови за столом вона полола бур'яни, що тяглися обабіч стежки, яка вела в сад і на город. Раптом з-за кошари вийшов Гед і, рухаючись назустріч Тенар, теж узявся висмикувати пирій і молодий осот. Пропрацювавши трохи, він сів на землю і похмуро поглянув на свої долоні.

— Дай їм спершу добре загоїтися, — лагідно сказала Тенар.

Він ствердно кивнув.

На високих пагонах тичкової квасолі солодко пахнув рясний цвіт. Гед сидів, склавши тонкі руки на колінах, і дивився, як квітучі стебла сплітаються з тими, на яких уже висять молоді стручки. А Тенар раптом тихо сказала:

— Перед смертю Айґаль промовив: "Тепер усе інакше..." І хоча я й досі тужу за ним, але щось не дає моїй тузі стати нестерпною. Наче має народитися щось добре, наче щось прекрасне нарешті здобуло свободу. І ще, уві сні і потім, щойно прокинувшись, я вже знала: щось у світі таки й справді змінилося!