Сатирикон-XXI (збірка) - Ірванець Олександр - Страница 107

107

З циклу «Midlife Crisis»

це бурячанка — не буряки це вже хорал а не джаз чуєте шурхіт тихий такий — це осипається час листям з дерев тиньком зі стін шерстю зі псів і котів ось і здійснив ти все що хотів тільки — не так як хотів ніби ж і сам не зовсім мудак й друзі — не мудаки все що збулось — збулося не так з точністю до навпаки вранці завжди нагадають жінки що їм вночі нашептав хід твій гінкий хліб твій гіркий кінь твій копита стоптав всоте узяти в долі аванс втисячне втратити шанс наче в клепсидрі у кожному з нас пере сипається час Жовтень 1999 р.

Турбація мас

Гімн-ода Бу-Ба-Бу

Вклякніть, белетристи, Від Благої Вісти! Ми — не просто Хтось Там, Ми є Бубабісти. Вас навколо Себе Будем гуртувати. Прирекло Нам Небо Груш не оббивати — МАСИ ТУРБУВАТИ (3 р.) В Вісімдесят П’ятім Році Сонце встало І для вас, вар’ятів, Бу-Ба-Бу настало! Врем’я францювате, Плем’я дурнувате. Час не танцювати І не мордувати — МАСИ ТУРБУВАТИ (3 р.) Від Часів Лукреція І Часів Горація, Від Часів Гельвеція І Кооперація До Часів, коли гряде Нова Дегенерація, Актуальною будe Наша МАС ТУРБАЦІЯ! (3 р.) 1993 р.

Ода гривні

Ми тебе чекали довго-довго. Наш купон нарощував нулі, А над нами з-поза Дону й Волги Кепкували кляті москалі. Та вагома, як німецька марка, Вийшла ти із сейфів НБУ, Наче Попелюшка з закамарка, В збуджену і радісну юрбу. І тепер не тільки рибу-птицю, А зробивши відповідний рух, Грошову державну одиницю Можна взяти трепетно до рук. Ще ж вона і в обіг не ходила! З неї, попід вуса вбгавши рот, Це ж очима князя Володимира Дивиться Пинзеник у народ! В школі державництва всі ми — учні. Гривня ж — це оцінка в нас така. Втілилися в ній реформи Кучми І державна мудрість Кравчука. Тож не ліри чи якісь динари, А вона в свій номінал вміща Полум’яність Чорновола й Хмари, Зваженість Олійника й Плюща. Чи ж перцівка гірша «Абсолюту»? (Дегустатор хто — то й відрізняй!) Батьківщину, матір і валюту Більше не міняєм — так і знай! Наша предковічна, наша древня, Наша світанково-молода По планеті вже крокує гривня, І повік тверда її хода!!! Вересень 1996 р.

Любіть!

Любіть Оклахому! Вночі і в обід, Як неньку і дедді достоту! Любіть Індіану! Й так само любіть Північну й Південну Дакоту. Любіть Алабаму в загравах пожеж, Любіть її в радощі й біди! Айову любіть! Каліфорнію теж! І пальми крислаті Флориди! Дівчино! Хай око твоє голубе, Та не за фізичнії вади — Коханий любити не стане тебе, Якщо ти не любиш Невади! Юначе! Ти мусиш любити стократ Сильніше, ніж любиш кохану, Колумбію-округ і Джорджію-штат, Монтану і Луїзіану! Любити не зможеш ти штатів других, Коли ти не любиш по-братськи Полів Арізони й таких дорогих Просторів Аляски й Небраски. Любов цю, сильнішу, ніж потяг до вульв, Плекай у душі незникому. Вірджинію-штат, як Вірджинію Вулф Люби! І люби — Оклахому! Весна 1992 р.

Вірш до рідної мови

Як ти звучиш калиново-дубово, Рідна моя, моя матірна мово! Слово м’яке, оксамитове, байкове. Слово є дідове. Слово є батькове. І Білодідове. І Сивоконеве. І Чорноволове вже узаконене. В соннім спокої вогонь твій ледь бився. Але страху я тоді натерпівся! З тої халепи не вийшли б ми зроду, Кляпи, здавалось, в ротах у народу. Та щоб підняти тебе із гробовищ, Встали до герцю Жулинський, Грабович! Щоб воскресити тебе з домовини, В діло пішли каменюки й дубини. Вороне чорний! Даремно ти крячеш! Ріднеє слово жиє і є — бачиш? Рідна моя, українськая мова Житиме вічно — кльова, фірмова! Серпень 1992 р.

Відкритий лист

до прем’єр-міністра Канади Браяна Малруні та генерал-губернатора Романа Гнатишина від трудящих колгоспу «Шлях Ілліча» (закреслено) «Шлях Ільковича»

Ми тут не можем ні пити, ні їсти, Ані читати газети й книжки, Доки квебецькі сепаратисти Тіло твоє деруть на шматки, Многостраждальна ненько-Канадо! Нас вже дивує твоя німота. Що вони хочуть? Чого їм ще надо? Що їм іще там у вас не хвата? Ми вже не дивимось і Маріанну Через отой ваш бедлам-тарарам. Ми вже писали про це й Міттерану. (Хто він, до речі, той Міттеран?) Ми й до Бутроса, й до Галі напишем, Ми і до Лондона вдарим чолом. Ви там не панькайтесь, пане Гнатишин, З тим оборзілим французьким хамлом! Ви нам лиш свисніть — ми все тут залишим, Зразу й приїдемо. Цілим селом. 1992 р.