Сатирикон-XXI (збірка) - Ірванець Олександр - Страница 108

108

Латино-українська величальна

І для кожного козаченька, Від нетяги до отамана, Є одна Україна-ненька, Але є ще й Панама-мама. Київ — мать городів панамських, Сальвадорських і сурінамських, І пуерто-, і коста-риканських, І радянських, і пострадянських, — Всіх, де чують себе панами Громадяни країни Панами. Лийся, пісне моя, мов текіла! Досягни мудреця і дебіла, І нарколога, і наркомана — Всіх нас криє мама-Панама. А як нам уже майже хана, Спрагло губи шепнуть «Пана…» Маєм встати. І знов над нами Шелестить знамено Панами! Грудень 1998 р.

Два нежданих верлібри

Перший нежданий верлібр

«The shadow of your smile» У підземному переході. В цій черзі з п’яти чоловік По каву стою я один. Двоє спереду й двоє позаду — Два рази по сто і дві крабові палички. Світ дивовижно симетричний. Він стоїть не на трьох китах, А на чотирьох крабових паличках. На жаль, я не знаю їхнього смаку — Я не підкусюю основ світобудови. Грудень 1999 р.

Другий нежданий верлібр

Ви ж таки люди, не собаки.

Т. Г. Шевченко Якби в нас було правове суспільство, я першим подав би позов: «Олександр Ірванець versus, країна, людство, весь світ» за очі щенної суки, котра уклякла приречено перед торговкою у м’ясному ряду. Не за боки її облізлі, не за вим’я її обвисле — тільки за очі, з якими на мить я зустрівся поглядом. Я вимагав би лютої смерті всім винним і просто причетним. Споглядання такого страждання душу не гранить, а ранить. На жаль, я маю підозру, що зможу подати цей позов, хіба що тільки як зустрічний в часі розгляду моєї власної справи на Страшному суді. Сподіваюсь, позовну заяву прийме і не відхилить Всемогутній Господь Dog. Грудень 1999 р.

Варіація на тему оголошень у київському метрі

Андрієві Бондареві

Не люблю я слова «народ», Але наш народ Слухняно підіймає поли довгого одягу, Заходячи на ескалатор, І не заступає за обмежувальну лінію На його східцях. Наш народ взагалі ніколи Не заступає за обмежувальну лінію. А дарма… 18 лютого 2002 р.

«Ця здогадка давня, але не іржава…»

Ця здогадка давня, але не іржава. Її промовляти пручається рот: В нас гарна країна й паскудна держава, В нас люди хороші і кепський народ. Але ми собі відповісти повинні, Чи схочемо ми і чи стерпимо ми Хорошу державу в поганій країні, Хороший народ зі злими людьми?.. Лютий 2002 р.

Вірш американського збоченця

Переклад присвячується Аліні

дівча пухнасте у короні маковій їсть пластівці й дурниці милі меле між індіян оплачених-оплаканих за те що ти украв її у мене її володаря велично-воскобрового ще й плюнувши в важкоповіка око до того й тогу шапнув розідрав — ого — прирік кнура нову крутити муку жахіття це кохання це фіалку цю жаль і розпач заливають вщерть ти ж розламавши дурнувату ляльку ще й голову її пожбурив геть за те що ти спромігся сперти а я не уберіг — тепер ти маєш померти 1991 р.

Фантазі

Близ міста Санто-Домінґо В республіці Домініканській, У домі на пальмових палях Живе мала Домініка, Дочка чаклуна місцевого, — Мулатка оливковошкіра, Довгонога, масляноока, Вже старша за 10 літ. Якби нам зустрітись увечері На березі океану, Де пальми стоять витинанками У блиску води й піску, Я взяв би тебе, Домініко, За твої тонкі передпліччя, Ривком би наблизив до себе Переляк в твоїх очах… А потім, сповнений вдячності За те нетривале щастя, Дорога к якому дедалі частіше Лежить через брами аптек, Я б гаряче-емоційно З тобою, мала, попрощався б, Пообіцявши путівку В піонерський табір «Артек». 1992 р.

Спогад про Світязь

Цей всесвіт — озеро, а світ у ньому — острів. А доокола всесвіту — боги. Творили просто, спочиваєм остро, І сьомий день постійно навкруги. Це озеро ще й — чаша кришталева, В якій парує тепле молоко. Проходить Сонце крізь сузір’я Лева, І ніжиться в піску малий Левко. А світ цей — ще й осонцена пустиня, Що переходить у розкішний сад, Де чеберяють Марта і Христина Через пісок в їдальню і назад, Де вживши хто тампакс, хто просто ватки І внутрішній в собі навівши лад, На сонці вигріваються мулатки, Й між них мулат, липкий, мов мармелад. А я, з мулатки знявши амулетку, Від’їду, — знов окремо від усіх, На глибину пожбуривши монетку, Чим відкуплюсь за несвідомий гріх. Серпень 1992 р.