Сатирикон-XXI (збірка) - Ірванець Олександр - Страница 113

113

2009

На дворі дві тисячі, вибачте, дев’ятий, І немає іншого, вибачте, де взяти. Рік ішов за роком, пресувався щільно І не так, щоб швидко, і не щоб повільно, Доки запитання в небі не зависло: Що ж це вже за цифри? Що ж це вже за числа? Піни у шампані нам не бракувало. Вирувала молодість, корки виривала. Лисі вже і сиві всі твої хлоп’ята. Та й тобі минає вже сорок дев’ятий. Вже твої дівчата няньчать онучата. А у тебе смутку чара непочата, Тільки ледь надпита — боляче ковтати. Та тобі минає вже сорок дев’ятий. Ти крокуєш світом радісним і світлим, Сірим смутком всипаним, соромом і сміттям. Онде на горбочку хтось висить розп’ятий. А тобі минає вже сорок дев’ятий. Це число вражає, хоч і не впирає. До горбочка черга ззаду підпирає, Дихає у спину, наступа на п’яти. А тобі минає вже сорок дев’ятий. Ти на чергу гримаєш, тиску не витримуєш, Ти уже ламаєшся, ти їх всіх підтримуєш: «Буду воза перти, волочити й пхати! В черзі я не перший! Навіть і не п’ятий». Ница малодушність ця, ница і ганебна. Звідкись голос чується, з-під землі, чи з неба: «На горбочку місця для хрестів багато. Так що десь поміститься й твій…» 14 березня 2009 р.

«Це навіть вже не мрія, а мана…»

Це навіть вже не мрія, а мана. Чомусь тобі нав’язливо імкнеться, Як, розгорнувши книжку навмання, Хтось, може, над рядком твоїм всміхнеться. Та це — колись. А доки ти не звів До неба зір, благальний і пропащий, — Ти вільний звір. Свавільний, сильний звір, Що зачаївся нерухомо в хащі. Ген розбрелися широко ловці, Та їх тобі обходити не вперше. Поет боїться смерті, як усі. Ну, може, зовсім-зовсім трохи менше… Квітень 2009 р.

Пізньорадянський диптих

Спроба віршів для дітей

І

Купіть мені, мамо, купіть мені, татку, Плямистий костюм і саперну лопатку. І щоб не влаштовував я вам істерик, Купіть ще й маленький бронетранспортерик. А потім в коробці такій, у картонці — Маленьких литовців, маленьких естонців, Узбеків, грузинів, вірменів, туркменів, Якщо вам не шкода, купіть ви для мене. А потім, до всього — ото буду радий! — Купіть мені дядю з Верховної Ради, Щоб я йому кліпнув, моргнув або свиснув, А він би слухняно на кнопочку тиснув. І все це до решти, усе без остатку Купіть мені, мамо, купіть мені, татку!

ІІ

Бабуся з дідусем впадають в прострацію, Так ревно збираються на демонстрацію. Так само збираються на демонстрацію. І старша сестра, попри менструацію, Так само збирається на демонстрацію. А я бультер’єра веду на кастрацію, І через це пропущу демонстрацію. 1990 р.

Ще два вірші для дітей

Дорожньо-транспортна пригода

Раз в автобусі Старенькій бабусі Не поступився місцем Петро, І у стрімкім каратистському русі Бабуся Петрові Зламала ребро. — К’я!

Новорічне

Мама і тато Маленьку Оленку Звечора густо Вмочали в зеленку. Зранку, в садочок Відведена бабою, Буде Оленка Царівною-жабою. 1992 р.

Бонус

БІЛОРУСЬ

Поема

Хоч життя, мов літо спекотне, І роботи аж завались, Сам собі обіцяю укотре, Що таки неодмінно колись Некомфортною електричкою Аж під самий кордон доберусь І шепну в верболози над річкою: «Я кохаю тебе, Білорусь…» Ні, мені не потрібна віза. Можу в’їхати в будь-яку мить, І ніяка залізна завіса Поміж нами ще не стоїть. Та кохання декларування, Як вдихання, як видихання — Справа ніжна і делікатна. Й не линуть слова рахманні, Крізь вікно у вагон-ресторані, Чи із черева літака. А крізь зарості вузлуваті, Де все дише, пливе й росте, Проказати тобі слова ті, Несподівані, терпкуваті Саме так я й хотів — навпростець. Є багато країн довкола. Схід і захід, зима й весна, А така проста й загадкова В мене ти, Білорусь, одна. Не різка, не разючо-позірна. Загубивши свій росяний слід, Заблукала красуня-князівна І заснула серед боліт. Я давно де попало не пхаю Ані тіло, ні слово своє, Тож якщо я сказав «кохаю», Значить, так воно справді і є. Бо ж ні стерти, ні потіснити Ані з мапи тебе, ні з життя. Ось я й пробую пояснити Незбагненне це почуття. Я назвав би тебе батьківщиною, Хоч одна вже у мене і є, Та такими очима щирими Подивилась ти в серце моє, В тих очах було стільки болю, Стільки смутку на самому дні, І таку я побачив недолю За плечима твоїми в пітьмі, Ніби брат там на брата вирушив, Блискавицю ось-ось ніби викреше Світло й темрява, мінус і плюс. І тоді я для себе вирішив: Я тобою не поступлюсь.