Цурпалки - Соколян Марина - Страница 8

8

Себастьян, вперше за останні кілька тижнів, був чисто поголений, у пристойному костюмі, який, щоправда, трохи стовбурчився на спині, там де від мужніх плечей відходили потужні дуги крил. Видно було, що йому ніяково в такому незручному вбранні, та з обличчя Себастьяна не зникав нахабний самозадоволений усміх. Поряд стояла Селестіна. Попри те, що трималася вона досить вільно, можна було помітити, що її руки тремтять — звичайно, це її перший звіт на такому рівні.

— Я, взагалі-то, навіть і не сподівався, що у вашої команди буде такий блискучий результат.

Керівник департаменту Сен-Лоран зітхнув і відсунув золотавий німб з трьома зірочками — ознака рангу — на потилицю.

— В нас, доведеться зізнатись, мої молоді колеги, давно вже проблеми із емоційним компонентом для еліксиру. Ваші попередники вичерпали всі ресурси винахідливості: люди, на жаль, стають все менш чутливими. Та ви й самі помітили. Тобто, ми все ніяк не могли знайти правильний підхід. Звичайно, теорії розроблялися, так то теорії. От ми і ризикнули — дали це завдання найбільш невідповідній команді — ану як боротьба протилежностей, і все таке…

— Сер, як же ж це?! Як же ви…

— Ну не ображайся, Селестіно, у вас же вийшло! Тільки досить гнітючий отримано результат: виходить, вони найбільше переймаються самозакоханим милуванням власними стражданнями… Але то вже мої проблеми. Головне, що весна цього року буде винятково бурхливою.

* * *

…так, ще додамо квіткової ессенції, трошки адреналіну… Обережно, панове лаборанти, це ж концентрована самотність, можна попектися! Нам потрібен лише слабенький розчин. Високоякісну речовину передали від Сен-Лорана, давно такого не було! Ну от, в цю пробірку можна ще трохи небесної блакиті і аромату бузку… а тут, що в нас? Ага, сюди додайте мотиви іспанської гітари і теплий — не гарячий — вечірній вітер. Валік, де ти вчився таким чином застосовувати лінзу дівочої привабливості? Хочеш перетворити півміста на сексуальних маніяків? Хто вже поцупив квітучі каштани? Негайно поверніть, в цій реторті вже травень дозріває!

Поневіряння зла

O toi, le plus savant et le plus beau des Anges,

Dieu trahi par le sort et prive de louanges,

O Satan, prends pitie de ma longue misere!

O Prince de l'exil, a qui l'on a fait tort,

Et qui, vaincu, toujours te redresses plus fort,

O Satan, prends pitie de ma longue misere![7]

Пан Бурштинів був заледве не втричі старший за мене. Не знаю, які потреби задовольняв він, спілкуючись зі мною. Обмін ідеями? Так ні, пан Бурштинів був ерудит, тож нічого принципово нового вичавити я з себе не могла. Якесь еротичне підґрунтя? Звучить дико, але в цьому була частка істини. Напрацьований роками стиль поводження ще й досі зумовлював його радше інерційне загравання. Та, мабуть, передусім йому подобалась сама неприродність ситуації: ми з ним були схожі на підстаркуватого батька та інфантильну доню, а наше спілкування на публіці, замішане на взаємному кокетуванні, дивувало навколишніх і розважало самого пана Бурштиніва. Мене, зізнатись, теж.

Одного разу, зайшовши на філіжанку кави до модної мистецької кнайпи, ми розпочали бесіду про негідників. Аби ошляхетнити розмову пан Бурштинів згадав збоченця-Верлена і шибеника-Війона, а я, в свою чергу, процитувала власних улюбленців, літераторів які прискіпливо вивчали проблематику зла. Та й взагалі, підсумувала я, негідники, лиходії — герої часу, улюбленці жінок, а зло — просто наймодніша стихія сезону. Тема зачепила нас по-справжньому; ми грюкали об стіл іменами класиків, здіймали куряву умовно сучасною лірикою і прикривалися щитами духовних авторитетів. Звичайно, ми так і не знайшли спільної мови, досягнувши лише хиткої згоди в тому, що зло є винятково привабливим — в ньому міць і воля, і нові можливості, зокрема, можливість безсоромно і необмежено бути собою…

* * *

…Вона вірила, що термін її вимушеного схимництва завершено. Вона сподівалася, а він все ніяк не розчаровував її. Вони навдивовижу швидко порозумілися, і крім того, цей чоловік був таким диявольськи чарівним: рвучким, іронічним і трохи моторошним. Він дивився на неї з-під лоба, всміхався і говорив гарні дурнички… А чого ще, справді, треба для щастя?

Познайомилися вони під час першої осінньої зливи. Юдита не мала парасольки (в конторі єдину офісну парасольку розігрували фантами, і вона програла), тож, змокла і зла, вона заскочила до кафе «Батерфляй» аби ковтнути чогось гарячого і бігти далі. Елайя сидів там в компанії літнього вусатого мсьє, який щось нервово лопотів французькою. Він урвав мсьє на півслові і підскочив до Юдити, пропонуючи їй чаю, вина, парасольку, себе… Він відразу ж взяв все під свій контроль: замовив гарячого вина, а потім провів до метро під своєю парасолькою. Дівчина не пручалася. Вона лише мляво пригадувала, як колись прочитала в чоловічому журналі в рубриці «школа молодого ловеласа», що слід допомагати жінкам у скрутній ситуації: це — хороша інвестиція…

Її захоплювало спілкування з Елаєю. Він жартував так, що спершу Юдита жахалася, а потім невпинно реготала; він знав кілька мов і вільно вживав поняття кількох суспільних наук. Одного разу він повідомив їй, що збирається написати бестселер. Юдита не здивувалася його самовпевненості, вона звикла до цього, як звикають до запаху парфумів. Сюжет майбутнього бестселера: молодий чоловік подорожує в компанії біса і знайомиться із сексуальними звичаями різних народів. «А біса звати Збігнев Лев-Старович[8]», — припустила вона. Елайя був у захваті. Юдиту безмежно тішило, що в них так багато спільного; справді, вони розуміли один одного ледь не з півслова.

Щоправда, Юдита все ніяк не могла дізнатися, яке ж його фахове зайняття. Він всіляко ухилявся від відповіді, і дівчина почала підозрювати його в причетності до якихось кримінальних кіл. Втім, це лише збуджувало її інтерес, адже таємничість Елайї, його мужність та здатність контролювати все, до чого б він не брався, окреслювали образ «справжнього» чоловіка, який зустрічається лише на сторінках героїчного епосу у яскравих обгортках. Юдита, до речі, інколи із задоволенням гортала оті специфічні підручники для дівчат молодшого пенсійного віку, і навіть зітхала, і навіть мріяла. Що ж, і таке буває.

Вони гарно проводили час разом: нічні клуби, прогулянки пароплавом, маргаріта, куантро і великий, мов барабан, місяць… та от власне і все, що стосується прелюдії до найбільш цікавої частини цього роману.

Юдита вирішила запросити його додому. Тобто, запросити додому, що мусило означати наступний етап розвитку їхніх стосунків. Вона вже подумки одягала себе в шати сильної та чуттєвої жінки, яка знає, чого хоче. Зрештою, вже двадцять четвертий розміняла, вже можна, вже, радше, треба. Отож, Юдита та Елайя, провівши чудовий вечір у клубі в стилі латіно, значуще перезирнулися та вирушили до помешкання Юдити.

* * *

— Я категорично проти, пане Бурштинів! Що ж, ви хочете сказати, що зло — це збочення, чи то, хвороба? Так?

— Ні, сонечко, не треба вивертати мої слова. Я намагався лише сказати, що зло — немов пародіює добрі зачинання. Пам’ятаєш, Ахура Мазда[9] створив любов, а його брат-близнюк Ангро Майнью — створив хіть.

— От, власне, що створив. А говорять, зло, мовляв, лише руйнувати здатне, творити — зась.

вернуться

7

Charles Baudelaire. Les Litanies de Satan.

вернуться

8

Відомий польський сексолог, автор книг «Секс в культурах світу», «Нетиповий секс» та ін.

вернуться

9

Верховне божество зороастрійського пантеону.