Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа - Страница 127

127

Розділ LI

Застілля з речами на честь Декреталій

Занотуйте собі, гультяйство, що поки Здоровега правив суху обідню, три дзвонарі з великими тарелями обходили вірних і горлали товстим гласом:

— Пожертвуйте на тих щасливців, що його лицезріли!

Коли Здоровега з храму виходив, вони піднесли йому ці тарелі, повні бренькачів папоманських. Здоровега сказав нам, що це на бенкет і що одна часть це винове, а друга часть це їдлове, як того вимагає чудодійна ґлоса, схована десь у святих Декреталіях.

І так воно славно їлося-пилося у гарному шиночку, схожому на ам'єнський шинок Ґійотів. Наїдки були ситі, трунки рясні, запевняю вас. Від цього обіду дві речі мені упам'ятку: хоть би яке м'ясиво подавалось, чи то козулі, каплуни, свинина (а в Папоманії її подостатком), чи то голуби, кролі, зайці, гиндики або ж ще щось, усе було з щедрою начинкою, осередком, потрібкою, товчеником; і перші і другі страви подавали дівчата на порі, місцеві правички, кралі (повірте мені!), білявочки, хорошульки, любусі, у довгих легких білих стихарях, подвійно підперезаних, простоволосі, кіски дрібними стрічечками і шовковими ліловими стьожками закосичені, поперетикувані трояндами, гвоздиками, майораном, кропом, апельсинним цвітом та іншими духмяними квітками; і в кожній паузі вони обносили гостей вином, гоже вклоняючись їм і припрохуючи, а гості любували на них. Брат Жан кидав на них косяки, наче пес, несучи в роті крильце. Після першої переміни дівчата зграйно проспівали епод[445] на славу сокровенних Декреталій.

А як уносили другу страву, Здоровега, розвеселений і розпромінений, звернувся до одного підчашого з такими словами:

— Прислужи, прислужко!

На ці слова одна дівчина мерщенько піднесла йому великий келих екстраваґантського вина. Той узяв його з її рук і, набравши повітря, сказав Пантагрюелю:

— Мій сеньйоре і ви, любі друзі! П'ю до вас від щирого серця. Ви мої любі-прелюбі гості!

Вихиливши келих і вернувши його гожій дівчині, він покликнув:

— О божественні Декреталії! Як ви всолодили солодке се вино!

— Нічогеньке (сказав Панурґ) винце!

— Я б волів (сказав Пантагрюель), щоб і несмаковите смакувало!

— О серафічна Шоста! (провадив Здоровега). Ти так потрібна для порятунку безталанних людей! О херувимські Клементины! Як повно у вас виводиться і як вірно описується ідеал щирого християнина! О янгеличні Екстраваґанти! Без вас пропали б нещасні душі, які блукають у своїх бренних тілах цим падолом сліз! Леле! коли ж нарешті дарована буде людям та особлива благодать, яка заохотить їх кинути всі клопоти і справи, щоби читати вас, пізнавати, вивчати, застосовувати, втілювати, всмоктувати, вбирати і вводити вас у найглибші шлуночки головного мозку, у шпик, у заплутаний лабіринт їхніх артерій? О, лише тоді, не раніше, не пізніше, цей земний світ стане щасливий!

На ці слова Епістемон підхопився на рівні і так, без сорому казка, ляпнув Панурґові:

— За браком стульчака доведеться вийти! Від цієї начинки й утрібки у мене кутнячку так розпирає, що стерпу нема!

— О, тоді (провадив Здоровега) не буде більше граду, морозу, інею, бурі! О, тоді прийде щедрота всіх благ земних! О, тоді в усьому всесвіті запанує вічний, міцний мир: ущухнуть війни, шарпанина, здирщина, харцизство, душогубство, убивати можна буде лише єретиків та клятих баламутів. О, тоді для всього роду людського запанують відрада, всерадість, усолода, млость, розваги, втіхи, блаженство! О велике віровчення, безцінна наука, божественні управи, увічнені в дивовижних розділах безсмертних цих Декреталїй! Хто з вас, читаючи хоча б півканона або ж одну-єдину сентенцію пресвятих Декреталїй, не відчував у собі, якщо тільки він не єретик, запаленого посвітача божественної любови і співчуття до ближнього, нездоланної нехоті до мирської марноти, захвату душі, піднесеної аж до третього неба, і цілковитого задоволу всіх бажань!

Розділ LII

Дальший тяг розмови про дива, Декреталіями вчинені

— Оце-то (сказав Панурґ) медотоуст! Та тільки я цьому ні на йоту не йму віри. Бо притрапилось мені якось у Пуатьє в шкотського вченого-декреталієзнавця прочитати один розділ, і від цього читання мені, хай ти сказишся, так заколодило, що я потім днів чотири, а то й п'ять відкладав малесенький оковелок. Але знаєте який оковелок? Такий, присягаюсь вам, як, за Катуллом, відкладав його сусіда Фурій:

Ти викладаєш в рік десяток жовтляків, Оце і все лайно, що витрусить зумів. Вони такі тверді, як ті боби чи камінь, Що не каляєшся, узявши їх руками.

— Ха-ха! (сказав Здоровега). Іваном Предтечею свідчусь, на душі у вас, либонь, якийсь смертний гріх.

— Це (сказав Панурґ) не з тої бочки.

— Якось (сказав брат Жан) у Сеї надало мене підтертися аркушиком цих клятих Клементин, а треба вам знати, що Жан Ґімар, наш економ, викинув їх на монастирський дворик, — так ось, хай мене дідько візьме, якщо у мене потім не відкрився почечуй з такою страшною кровотечею, що гузняне моє гузно розгузнилося.

– Іваном Предтечею свідчусь (сказав Здоровега), це вас, безперечно, Господь покарав за те, що ви ці святі книги закаляли, а вам же треба цілувати їх і шанувати як самого Бога або ж, у крайньому разі, як найшанованіших святих. Панорміта зроду не збреше.

— Жан Шуар (сказав Понократ) з Монпельє купив у ченчиків святого Оларія кілька дивовижних Декреталій, на чудовому, великоформатному ламбальському пергамені, і заходився робити з них велень — золото плющити. А що б ви думали: всі аркуші вийшли з вадою, драні і рвані.

— Мста (сказав Здоровега), кара Божа.

— Манський аптекар (сказав Евдемон), Франсуа Корню, наробив з бганих Екстраваґант фунтиків, і хай я перестану вірити в біса, якщо все, що він туди клав, тої ж миті не споганилось, не знівечилось і не обернулось у трутизну: ладан, перець, гвоздика, кориця, шафран, віск, прянощі, касія, ревень, тамаринд, коротше, дроґі, ґоґі і ксеноґі.

— Бич (сказав Здоровега), кара Господня! Пускати святі скрижалі на порожнечу світовую!

— У Парижі (сказав Карпалим) Роньє, кравець, пустив старі Клементини на викройки і змірки. Диво дивне! увесь одяг, за цими зразками скроєний і за цими мірками пошитий, був збагнітований: мантії, плащі, опанчі, жупани, спідниці, козакини, колети, камзоли, кобеняки, гуні, фижми. Роньє думає, що кроїть кирею, аж виходять матнисті штани. Замість жупана у нього викроюється крислатий капелюх. Крає козакин, а виходить наплечник. За зразком камзола викроюється кардинальська шапочка. За тією ж викройкою взялися шити його кравчики, спину розрізали, а вийшла якась пательня — каштани смажити. Візьметься за колет, вийде чобіт. За зразком фижм викроює Богородицю. Думає, що шиє опанчу, а в руках у нього швейцарський тамбурин. Зрештою суд зобов'язав сердегу заплатити всім замовникам за зіпсований крам, і тепер у нього як виметено.

— Кара (сказав Здоровега), Боже віть за віть!

— У Каюзаку (сказав Гімнаст) сеньйори д'Етісак і віконт де Лозен замислили кидати в мету стріли. Пероту розрізав півтома Декреталій доброго каноніка Лакарта і наробив з них білих кружків на цілі. І що ж? Я віддам, я продам свою душу всім дідькам, як бодай хтось з місцевих арбалетників (на всю Ґієнну не знайти кращих) у ціль улучив! Що не стрільне, то й прокине. Пресвята мета так і зосталася недіткнутою, непорочною і неушкодженою. Сансорен-старший, який збирав застави, присягався нам золотими фиґами (найстрашнішою своєю клятвою), що він ясно, явно, чітко бачив, як Каркеленова стріла летіла просто в мушку посеред білого круга і раптом, ледь не торкнувшись її і не ввігнавшись, відхилилась на цілу туазу вбік, до пекарні.

— Диво (гукнув Здоровега), диво, диво! Прислужи, прислужко! П'ю до всіх, хто тут! Ви всі щирі християни.

вернуться

445

Епод — приспів (грекою).