Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа - Страница 128

128

На ці слова дівчата пирхнули. Брат Жан чмихнув носом, ніби наміряючись по жереб'ячому скочити на кобилу, чи по-чернецькому на віслючку, чи сісти верхи, як Ербо, на бідноту.

— Мені здається (сказав Пантагрюель), що стріляти в таку мету ще безпечніше, ніж у Діогена.

— Що таке? (спитав Здоровега). Хіба Діоген був декреталістом?

— Це (сказав Епістемон, уже своє, свійське, уробивши) добрий пац по шиї.

— Діоген (відповів Пантагрюель) надумав якось розважитися і пішов подивитись, як лучники стріляють. Один із них був такий незграба і недотепа, що, як випадала черга йому, глядачі, побоюючись, як би він їх не вцілив, тікали хто куди. Діоген, свідок того, як стріла його відхилилась від цілі на цілий трабют, вдруге, коли глядачі сипонули врозтіч, підбіг і став біля мети, бо, як на нього, це було найбезпечніше місце, мовляв, лучник у те трафля, в що не мірить, тому меті жодна стріла не загрожує.

— Пахолок (сказав Гімнаст) сеньйора д'Етісака на ім'я Шамуяк підмітив цю диявольську мороку. Він порадив Пероту перемінити мету і взяти на неї папери з Пуякового досьє. Отоді у змагунів почали стріли в ціль лягати.

— У Ландерусі (сказав Ризотом) весілля Жана Деліфа, як там давно повелося, справляли бучно і буйно. Після вечері гралися фарси, кумедії, веселі сорнети, танцювалися маврески з бубонами і калатальцями, являлися карнавальники і маскарадники. Я і мої товариші по бурсі, бажаючи гідно шлюбованців повіншувати (зранку нам подарували гарні білі й лілові весільні стрічки), начепили собі потішні бороди з силою святомихайлівських скойок і равликових черепашок. За браком опуші, реп'яха, лопуха і паперу ми змайстрували собі машкари з отворами для очей, носа і рота з старої, занедбаної Шостої. Та от чудасія! щойно закінчилися наші скоки і вискоки і ми скинули машкари, з'ясувалося, що ми за чортенят з Дуейських Страстей жаськіші й калікуватіші, такі споганені мали ми обличчя в тих місцях, де їх торкалися декретальські аркушики. У кого ряботиння, у кого гвіздочки, у кого віспа, у кого червона висипка, у кого великі фурункули. Коротко, найменше потерпів із нас той, хто зуби згубив.

— Чудо (гукнув Здоровега), чудо!

— Де ж пак (сказав Ризотом). Мої сестри, Катрін і Рене, поклали під цю прегарную Шосту, як під прес (бо вона була вкрита грубими дошками і підбита ґонталями), випрані, вибілені й накрохмалені манишки, чохолки і комірці. І от, Богом свідчуся…

— Стривайте! (сказав Здоровега). Якого Бога ви маєте на увазі?

— Бог один, — відповів Ризотом.

— Так це (сказав Здоровега) на небесах. А хіба нема у нас бога на землі?

— Агій на тебе! (сказав Ризотом). Про нього, сказати по щирости, я й не подумав! Отож, богом земним, папою, присягаюсь: їхні манишки, комірці, нагрудники, слинявки і всякі пов'язки стали від міїпка вугляра чорніші.

— Диво (гукнув Здоровега). Прислужи, прислужко, і затям ці гарні придибенції.

— Як це (спитав брат Жан) співається?

От як Декрет декретували, Жандарми потягли чували, Ченців скакати потягло, І в світі воцарилось зло.

— Розумію (сказав Здоровега). Все це новонасталих єретиків блазенство.

Розділ LIII

Як уміло Декреталії із Франції до Рима золото переганяють

— Я б охітно (сказав Епістемон) цілий казан утрібки поставив лиш за те, щоб прочитати у первотворі такі страшні розділи, як Execrabilis, De multa, Si plures, De annatis per totum, Nisi essent, Cum ad monasterium, Quod dilectio, Mandatum[446] та деякі інші, які щороку переганяють з Франції до Рима чотириста тисяч із гаком дукатів.

— Та й усе? (сказав Здоровега). Мені здається, що цього ще й мало, якщо зважити, що Найхристиянніша Франція єдина годувальниця римської курії. А проте знайдіть-но якусь книгу з філософії, права, математики, белетристики, нарешті (прости Боже!) святоотецьку книгу, здатну витягати з кишені аж стільки? Не знайдете. Нізащо! Ніїде вам не запопасти такого золотодайного джерела, я вас запевняю. А ці окаянні єретики досі не бажають вивчати і пізнавати Декреталії! Паліть, ущикніть щипцями, ріжте, топіть, вішайте, на палю садіть, кості ламайте, четвертуйте, колесуйте, кишки випускайте, розпинайте, розчленяйте, шаткуйте, чикрижте, смажте, парте, варіть, кип'ятіть, на дибу підіймайте, печінки відбивайте, спопеляйте гидосвітних цих єретиків, декреталієненависників, декреталієубійників, бо вони ще гірші за людиноубійників, гірші за батькоубійників, гаспидські ці декреталіктони![447]

Якщо ви, добрі люди, прагнете числитися й бути щирими християнами, то я благаю вас ні про що інше не думати і не розважати, нічого не робити і не починати, окрім того, чому нас навчають святі Декреталії та їхні королларії, а саме чудородна Шоста, чудородні Клементини і чудородні Екстраваґанти! О, божественні книги! Тоді, добрі люди, ви сподобитесь тут, на крузі земнім, слави, почести, величання, багатства, високих чинів і переваг. Усі побожно поважатимуть вас, кожен млітиме перед вами, вас вирізнять, виокремлять і піднесуть, бо по всій піднебесній не знайдете ви більших умільців, як ті, хто з веління і призводу Предвічного присвятив себе вивченню святих Декреталій.

Вам хочеться обрати лицарського цезаря, славного верховоду, гідного отамана і командира війська, який під час війни уміє всі перепони долати, всіх небезпек тікати, весело вести своїх людей на приступ і в бій, нічим не важити, завжди без утрат брати гору і збирати лаври звитяги? То візьміть декретиста, даруйте, декреталіста.

— Нічого собі ляп! — сказав Епістемон.

— Вам потрібен муж умудренний і удатний до того, щоб мирного часу заряджати республікою, королівством, імперією або ж монархією, аби і церква, і ноблі, і сенат, і люд жили у всякому привіллі, в розкоші, в достатках, у добрі, у догоді, у згоді? То візьміть декреталіста.

Вам потрібен муж, що зразковим своїм життям, проречистістю, спасенним всамобожжям за короткий час, без розливу крови, здолав Святу землю відвоювати і безвірних турків, жидів, татар, москалів, мамелюків і саррабовитів на святу віру навернути? То візьміть декреталіста.

Чому у багатьох краях люд баламутний і розперезаний, челядь захланна і ледача, а бурсаки — лобуряки й осли? Бо їхні володарі, шафарі і вихователі не були декреталістами.

А хто (скажіть чесно) запровадив, утвердив, підніс славні чернецькі закони, якими оздоблена, розцяцькована й осяяна Християнщина, ніби шата небесна ясними зорями? Божественні Декреталії.

Хто зафундував, заклав і розбудував підвалини життя в пустиньках, монастирях та абатствах і хто нині держить, годує і плекає ченчиків чесних, їхніми ж невсипущими денними і нічними молитвами світ позбавлений від загрози бути знову зануреним у дочасовий хаос? Святі Декреталії.

Хто щодень видає і щедро примножує всі земні, матеріяльні і духовні, блага, у високославній і високохвальній батьківщині Святого Павла? Святі Декреталії!

Хто надав апостольському папському престолу в Римі такої грізної потуги, що в цілому всесвіті, хоч-не-хоч, усі королі, цезарі, потентати і сеньйори, залежні від нього, ним одним підтримувані, ним короновані, конфірмовані, воцарювані, приїздять поцілувати, упавши ницьма, його чудородну пантофлю, чиє зображення ви оце споглядали? Щасливі Декреталії Божі.

Я хочу вас у великий секрет утаємничити. На ваших університетських гербах і гаслах зображується книга, чи то відкрита, чи то закрита. Як по-вашому, що це за книга?

— Хтозна (відповів Пантагрюель). Я її ніколи не читав.

— Це (сказав Здоровега) Декреталії, без яких загинули б усі університетські привілеї. Вам це й невтямки! Ха-ха-ха-ха!

Тут Здоровега почав ригати, пердіти, реготати, плюватися і пітніти і вручив свою заяложену цупку рогачку одній дівчині, яка веселенько наділа її на свою гарненьку голівку, ніжно поцілувавши її, як запоруку й обіцянку того, що вона одружиться перша.

вернуться

446

Проклятий, Де-про-що, Якщо багато хто, Про всі аннати, Якби не були, Коли в монастирі, Що шанувати, Розпорядження (латин.).

вернуться

447

Декреталіктони — декреталієумертвителі (грекою).