Пісня Сюзанни. Темна вежа VI - Кінг Стівен - Страница 58

— Сюзанно, тебе джміль вкусив за язика, чи що?

— Та ні, я просто подумала, яке це мусило бути полегшення, коли він прийшов до тебе.

Мія замислилася, а потім посміхнулась. Посмішка її перемінила, вона стала схожа на дівчинку, щиру і сором’язливу. Сюзанні довелося нагадати самій собі, що цій личині не варто довіряти.

— Авжеж! Так воно й було! Саме так і було!

— Після того, як ти дізналася про своє призначення і що через нього ти опинилася тут у пастці… Після того, як бачила Вовків, що підготувалися до прийому дітей і операцій над ними… Після всього цього з’являється Волтер. Фактично, диявол, але він принаймні тебе бачить. Він принаймні може вислухати твою оповідку. І він робить тобі пропозицію.

— Він сказав, що Багряний Король дасть мені дитину, — промовила Мія і ніжно обхопила руками величезну кулю свого черева. — Мого Мордреда, якому ось-ось настане час прийти на світ.

ДВАНАДЦЯТЬ

Мія знову показала пальцем на 16 Експериментальну станцію Дуги, яку вона назвала Доґаном Доґанів. Тінь посмішки ще блукала в неї на губах, але в ній не залишилося більше радості чи тріумфу. Очі її світилися страхом і, либонь, благоговінням.

— Там вони мене змінили, зробили мене смертною. Колись таких місць було багато — їх мусило бути багато, — але я готова заставити все своє майно, що на весь Внутрішній світ, Серединний світ і Прикінцевий світ — це єдине, яке залишилося. Це місце чудесне і водночас воно жахливе. От туди мене і забрали.

— Я не розумію, що ти маєш на увазі.

Сюзанна подумала про свій Доґан. Котрий, звичайно, походив від Джейкового Доґана. Звісно, місце було незвичайне, з миготінням отих усіх лампочок і купою телеекранів, але ж ніскільки не жахливе.

— З-під нього і під замком ідуть підземні ходи, — сказала Мія. — У кінці одного з них — двері, що прочиняються на той бік Краю грому, де лежить Калья, просто під кінцевим краєм темряви. Крізь ті двері Вовки вирушають у свої рейди.

Сюзанна кивнула. Це багато чого пояснювало.

— А діточок вони тягають тим самим шляхом?

— Зовсім ні, леді, якщо тебе це розрадить; як і чимало інших, двері, крізь які Вовки потрапляють із Федіка до Кальї, відчиняються лише в один бік. З іншого боку їх не існує.

— Тому що це не магічні двері, так?

Мія посміхнулась і кивнула, поплескавши її по коліну.

Сюзанна подивилася на неї схвильовано.

— Чергова подвійна штука.

— Ти так вважаєш?

— Так. Тільки цього разу Близнюк із Близнюком — це магія й наука. Ірраціональне й раціональне. Божевільне й розважене. Байдуже, які застосовувати терміни, це така проклята дубль-пара, що присутня геть у всьому.

— Ага? Ти так вважаєш?

— Саме так! Магічні двері — як ті, що знайшов Едді, а ти мене крізь них доправила у Нью-Йорк — відкриваються в обидва боки. А от двері, котрі «Північний центр позитроніки» створив їм на заміну, коли відступив Прим і зблякла магія… ці двері діють лише в один бік. Я правильно зрозуміла?

— Гадаю, так, атож.

— Може, у них не вистачило часу, щоб вирахувати, як досягти двосторонньої телепортації до того, як зсунувся світ. У будь-якому разі Вовки потрапляють до Кальї крізь двері, а повертаються назад до Федіка потягом. Правильно?

Мія кивнула.

Сюзанні вже не здавалося, що вона просто вбиває час. Ця інформація стане в пригоді пізніше.

— А коли люди Короля, ті, що отець називає їх «ницими», поколупаються в головах дітей, що відбувається далі? Назад крізь двері з ними, я гадаю — крізь ті, що під замком? Назад до проміжного табору Вовків. А далі потягом додому?

— Атож.

— Навіщо вони взагалі беруть на себе цей клопіт із їх поверненням?

— Леді, мені того не знати, — далі Мія продовжувала вже тихіше: — Є й інші двері під замком Дискордії. Інші двері під руїнами. Ті двері, що ведуть… — вона облизнула губи. — Що ведуть до тодешу.

— Тодешу?.. Я знаю це слово, але не розумію, що поганого у…

— Є безліч світів, твій дін має рацію щодо цього, але якщо навіть ці світи містяться зовсім поряд, як оті численні Нью-Йорки, — між ними все одно існує безмір. Уяви собі простір між внутрішньою й зовнішньою поверхнями стіни будинку. Простір, де завжди темно. Та нехай там і завжди темно, хіба це означає, ніби там порожньо? Як ти гадаєш, Сюзанно?

«У темряві тодешу ховаються монстри».

Хто це казав? Роланд? Напевне вона пригадати не змогла, та й яка різниця, хто саме? Здається, вона зрозуміла, що мала на увазі Мія, і, якщо зрозуміла вона правильно, це ще жахливіше.

— Пацюки у стінах, Сюзанно. Кажани у стінах. Усілякого роду і виду кусюча комашня й кровососи у стінах.

— Перестань, я собі вже це уявила.

— Ті двері під замком — одна з їхніх помилок, щодо цього я не маю сумнівів — відкриваються взагалі в нікуди. У темряву між світами. У темряву тодешу. Але не порожню. — Голос її впав до ледь чутного шепоту. — Ці двері призначені для найзліших ворогів Багряного Короля. Їх кидають у морок, де вони можуть жити — осліплі, заблукалі, збожеволілі — довгі роки. Але врешті-решт щось їх там обов’язково знаходить і пожирає. Монстри, про жахливість яких нам, з нашою уявою, навіть сама думка нестерпна.

Сюзанна мимовіль уявила собі такі двері і те, що ховається за ними. Хоч їй того й не хотілося, утриматися вона не змогла, їй перехопило подих.

Тим самим низьким і дещо лякливим, конфіденційним тоном Мія промовила:

— Є чимало місць, де люди старих часів намагалися поєднати магію та науку, та он те, либонь, єдине, що з них залишилося. — Вона кивком показала на Доґан. — Ото туди мене й відвів Волтер, щоб зробити мене смертною, щоб назавжди звільнити від долі Прима. Щоб зробити мене такою, як ти.

ТРИНАДЦЯТЬ

Усього Мія не знала, але, наскільки вдалося зрозуміти Сюзанні, той Волтер/Флеґ запропонував духу — пізніше знаному під ім’ям Мія — суто фаустівський договір. Погодившись розлучитися зі своєю майже вічною, але примарною формою, вона стане смертною жінкою і народить дитину. Волтер чесно попередив її, що за своє зречення усього, що зараз має, вона отримає дуже мало. Її малюк не ростиме, як інші діти, — так, як на невидимих, але закоханих очах Мії ріс хлопчик Майкл, — її малюк залишатиметься з нею лише сім років, та якими чудовими будуть ті сім років!

Про деталі Волтер тактовно не розводився, дозволивши Мії самій намалювати у своїй уяві картини того, як вона пеститиме й купатиме свого малюка, не забуваючи помити ніжні місцинки за вушками й під колінами; як цілуватиме його медову спинку між крильцями тендітних лопаток; як вчитиме його ходити, тримаючи обидві його ручки у своїх, як він дріботітиме на прогулянках; як вона йому читатиме і показуватиме на небі Стару Зірку й Стару Матінку і розповідатиме йому казку про те, як Рудий Сем поцупив у вдови найкращий хлібець; як вона його притисне до себе, вмиваючи власними сльозами йому щічки, коли він промовить своє перше слово, і словом тим безперечно буде слово Мама.

Сюзанна слухала цю екзальтовану розповідь з сумішшю співчуття й цинізму. Волтер, безумовно, добре постарався, продаючи їй цю ідею, утім, і тут, як завжди, найдієвіший маркетинг, коли товар сам рекламує свої якості. Навіть термін права на володіння він запропонував суто диявольський: сім років. Лише поставте свій підпис отам над лінією з крапочок, мадам, і, прошу, не звертайте уваги на сірчаний віддих; схоже, мені не вивести цей запах з мого одягу.

Сюзанна зрозуміла умови договору, проте не могла цілком увібрати собі в голову його сенсу. Ця істота віддала своє безсмертя в обмін на вранішню нудоту, болюче нагрублі груди і, в останні шість тижнів вагітності, потребу помочитися через кожні чверть години. Заждіть-но, але ж є ще й інше. Два з половиною роки міняти просяклі сечею й лайном пелюшки! Підхоплюватись серед ночі, коли дитина виє від болю, бо в неї ріжеться перший зуб (радій, мамуню, їх попереду ще тридцять один). А той чарівний перший відриг. А хвилюючі перші бризки сечі тобі межи очі, коли дитина попускається якраз в ту мить, як ти її сповиваєш!