Байки - Гребінка Євген - Страница 2

2

БУДЯК ТА КОНОПЛИНОЧКА

"Чого ти так мене, паскудо, в боки пхаєш?" - На Коноплиночку в степу Будяк тукав. "Да як рости менi? i сам здоров ти знаєш, Що землю у мене з-пiд корiнця забрав". Бува i чоловiк сьому колючцi пара: Людей товче та й жде, щоб хто його кохав. Я бачив сам таких i, може б, показав, Та цур йому! розсерджу комiсара!

ЦАП

«Мабуть, нема уже на світі правди! Мабуть, вона уже за море утекла! Чим я од Муцика поганший, справді? А пані те щеня учора привезла, Сьогодні вже йому і дзвоник почепили. Да як моторно він бряжчить, Як Муцик, бубличком задравши хвіст, біжить Та гавкає на мир щосили!» - Так навіжений Цап на ввесь окіл гукав. Хазяїн, річ таку почувши (А по-цапиному він дещо розмишляв), Йому дзвінок на шию намотав. Здурів скажений Цап, ріжки назад загнувши, Махнув борідкою, замекав, заскакав І геть-то честію такою запишнився, Да швидко став їй і не рад: Бо тілько Цап стрибне у панський сад, На шиї дзвін дзень-дзень! - народ заворушився, І гостя втришия в кошару мусять гнать. Прийшлось бідасі пропадать. Пройшло йому те врем’я, що, бувало, Майнув де здумавши, куди б то ні попало, Поїв, пообгризав - і слід пропав, А вибіга і долинки, і гори, Де був - то пожививсь; ніхто того не знав. Еге, я правду вам казав: Нащо було Паньку прохаться в прокурори!

ЯЧМІНЬ

С и н

Скажи мені, будь ласкав, тату, Чого ячмінь наш так поріс, Що колосків прямих я бачу тут багато, А деякі зовсім схилилися униз, Мов ми, неграмотні, перед великим паном, Мов перед судовим на стійці козаки?

Б а т ь к о

Оті прямії колоски Зовсім пустісінькі, ростуть на ниві даром; Котрі ж поклякнули - то Божа благодать: Їх гне зерно, вони нас мусять годувать.

С и н

Того ж то голову до неба зволить драть Наш писар волосний, Онисько Харчовитий! Аж він, бачу...

Б а т ь к о

Мовчи! почують - будеш битий.

ЗОЗУЛЯ ТА СНІГИР

На дубі сидячи, Зозуля куковала: «Що за годи тепер, зовсім не можна жить! Одколи, як тепло вже стало, А гусені нема, черви зовсім так мало. Прийшлось із голоду хоч у кулак трубить». «Нащо вам так квилить, мій Боже милий? - Снігир Зозулю перебив. - Коли б я мав ваш стан і сили, Оцю я погань би не їв, Щоб сей да той мене, коли б я не доскочив Собі щодня шматок м’ясця. От кобець - менший вас, а їсти як захоче - Летить і душить горобця. Зате він з голоду ніколи не нудився». «Дурний! дурний! а в школі вчився! - Зозуля Снігиру в одвіт. - Замісто горобця я з’їм жуків десяток Да гусені, черви десятків три в наддаток І все-таки наїмсь; зате спитай ввесь світ, Яка Зозуленька? Всі скажуть: птиця славна, Живе собі, як панна, Гуляє у садку, нічого не псує, По гілочках намистечко кує, Да скілько літ кому прожить віщує; Нехай же здумаю... да що тобі й казать! Хоч злидні в пір’ї обідрать, Ввесь птичий рід зарепетує: «Зозуля м’ясо жре, Зозуля хищний птах! Троха чи не бажа вона Орла із’їсти!» Прощай тогді, моє життя в садах! Прийшлось би утікать хоч за море безвісти, Так лучче ж тута жить да зводить черв’ячків». Хто хоче полюбить суддю грошозаплода, Про його розпитай панів, А не питай у простого народа.

СОНЦЕ ДА ХМАРИ

Ось Сонечко зійшло, і світить нам, і гріє, І божий мир, як маківка, цвіте; На небі чистому ген Хмара бовваніє. Та Хмара надулась і річ таку гуде: «Що вже мені се Сонце надоїло! Чого воно так землю веселить? Хоч я насуплюся, воно таки блищить. Я полечу йому назустріч сміло, Я здужаю його собою затемнить». Дивлюсь - і Хмарами півнеба замостило, На Сонечко мов ніччю налягло. А Сонце вище підплило І Хмари ті позолотило.

ВЕРША ТА БОЛОТО

Рибалонька, митець усе в воді ловити, Бажаючи поймать в’юнів, В Болото Вершу засторчив. Довгенько щось вона там мусила сидіти, Язик жіночий є, да нічого робити (А зроду, мабуть-то, що не плоха була), Так лаяти Болото почала: «Оце поганая багнюка! Глянь, пузириться як, знечев’я клекотить. Тут певнеє ніщо ні ходить, ні сидить, Одна черва,- мовляв,- кишить Да деколи повзе по куширу гадюка, Уже коли б тут воленька мені!.. Таке ж бридке, таке мерзенне, Поржавіло, від жабуру зелене, Не хочеться паскудиться в багні, А то б...» Що ж їй Болото одвічало? «Де ти сама, добродійко?» - спитало. А Верша гомонить на дні.