Пролісок - Грабовський Павло Арсенович - Страница 4

4

НАД МОГИЛОЮ

І пекло мук, і крові море, Якого, може, не знайду, І найлютіше в світі горе Я бачив - гіршого не жду. Чи мислив я ж, щоб ізнялася Рука на неї, всесвяту, Щоб кров та чиста пролилася, Щоб помста вбила душу ту!

ДО...

Що ні хвилину, Скутий журбою, Серденьком лину Я за тобою. Думоньку-мрію Марно кохаю, Тяжко болію, Тихо зітхаю. Тільки зирнути, Радо заплакать, Раз пригорнути, Раз побалакать... Біль дужч діймає, Турботу буде... Тебе немає, Тебе не буде!

ЗІВ’ЯЗНИЦІ [10]

За народ свій нещасливий, Повна щирої журби, Ти ступила на правдивий Шлях святої боротьби. Опинились ми в неволі, Побратались взаперті, Ти не знала краще долі, Як лихі конання ті. І моливсь я нишком богу В нерозважному страху, Щоб тебе, мою небогу, Зло не стріло на шляху!

ДО ТОВАРИША

Не скаржись на власне довідане горе, Що в жизні нести довелось; Поглянь лиш на сльози - цілісіньке море Їх по світу геть розлилось. Куди не піткнешся - панують кайдани; То де вже спокою нам ждать? Як щирі народу свого громадяни, За край ми повинні гадать!

НА ПРОЩАННЯ

(М. В. С-му)

На прощання, милий брате, Що сказать тобі? Моє серденько розтяте Ниє все в журбі. В темну даль без повороту, Може, зникнеш ти... А нам треба б на роботу, Бо люд кличе йти. До завітів будьмо ж певні; Доки мисль руша, Стіймо поруч, як найкревні, Як одна душа! Обійнять навік немога,- Обійму на час... Доки світ, тяжка дорога Не розлучить нас. Що кайдани та напасті? Годі потурать... За братів нам доля пасти, За сестер вмирать! В гадці віки я з тобою, Голубе ти мій! Спогадай же хоть добою У нудьзі німій!

МАРА

Бурно встали хвилі, Відусіль течуть... Боже... Де ви, милі? Ні душі не чуть. Сестронька єдина На світі була. Проклята година... От і ту взяла!

НАРОДОВЦЕВІ

Хай панують кати,- Не цурайся мети, Не тужи; Щоб дійшов люд знаття, Прав здобився, [11] - життя Положи!

"Оце я думаю, брати..."

Оце я думаю, брати, Про долю рідного народа; Прийшла година хрест нести, Бо всюди - злидні, скрізь незгода. Оце гадаю,- і мені Таки частесенько здається, Що мир, запеклий у борні, Жартує тільки та сміється; Що пал мережаних речей За оборонників святині - Одна омана для очей Чи марний гук серед пустині; Що мир, лукавий, як дівча, Цього на людях уквітча, А серце схилить до другого, Пригорне потай дорогого,- І хто всю душу віддає - В кайдани зрадно закує, На трупі бенкет бучний справить, За домовиною ославить. Дітей на внуків нацькує; Що мир... О ні... бо тільки вами Душа убога замарить,- Якими радими словами Бажав би я заговорить. Я знову вірю, що пригода, Мов чорна хмара, пропливе, Що невмируща міць народа Усе лихе переживе!

СИРОТИ

Сердешні діти... батька взято; Смерть несподівано прийшла... Пекельний Ірод справив свято, Пир людожерності та зла. Не поборов страшної муки Борець хоробрий: все хотів Знять догори ослаблі руки, Востаннє стати на катів. Сердешні діти... вам байдуже; Ви усміхались, дивлячись, Як ваша ненька рідна туже, Слізьми безрадісно ллючись. Бо ви не знали... Діти, діти! Так тіштесь, доки ростете... Чи довго на світ вам глядіти? Як батько, може, помрете! вернуться

10

- Зів’язниця - товаришка по ув’язненню, по засланню.

вернуться

11

- Здобився - добився