Українські поезії - Гулак-Артемовский Петр Петрович - Страница 13

13

21 января 1856 г., Харьков

ДО ЛЮБКИ

Нащо ти, Любочко, козацьке серце сушиш?.. Чого, як молода та кізочка в бору, Що чи ногами лист сухенький заворушить, Чи вітерець шепне, чи жовна там кору На липі подовбе, чи ящірка зелена Зашелестить в кущі - вона, мов тороплена, Шукає матері, дрижить, втіка... Ой чом же, Любко, ти жахливая така?.. Чи зуздриш, то й дрижиш; себе й мене лякаєш! Чи я до тебе - ти, як від мари, втікаєш!.. Та я ж не вовк, не звір та й не медвідь-бортняк З Литви: вподобав я не з тим твою уроду, Щоб долею вертіть твоєю сяк і так І славу накликать на тебе та пригоду!.. Та й час би дівчині дівоцькеє гадать: Не вік же ягоді на гілці червоніти, Не вік при матері і дівці дівовать... Ой час теляточко від матки одлучити!..

16 марта 1856 г.

УПАДОК ВЕКА

Печально я гляжу на наше поколенье.

Лермонтов

Як подивлюсь на хист теперішніх людців, На витребеньки їх... Та що з ними мороки!.. То, далебі, дрючок отак би і вхопив, Та й ну їх лупцьовать, замірків, на всі боки! Яка пожива з їх?.. Як з цапа молока!.. Учора - байдики, сьогодні - перелоги; Косить - живіт болить, жать - спека, бач, така, До церкви - ніс набряк, попухли литки й ноги! І кат їх батька зна, над чим таким важким Дихтовні животи вони понадривали? Сказать би, не в примір, приміром би таким, Що над горілкою - так ні! не коштували. Та й де їм, вишкваркам, горілку ту круглять, Як їх батьки колись та їх діди кругляли!.. Не вспіють квартою в ротах пополоскать,- Вже й по-індичому в шинку заґерґотали! З похмілля нудяться, їдять за горобця, Об Семені дрижать, об Петрі - зранку мліють, А схопить трясця: «Гвалт!.. покличте панотця - Хай сповіда!..» Притьмом конають і дубіють! Та й без пропасниці - не скілько з їх добра, І кращих не в примір кладуть у домовині! Худобоньки - дасть біг!., ні хати, ні двора, В Великдень - без штанів, в різдво - в старій свитині! Та ще й яка на їх одежина стирчить!.. Як звізди на небі - на латці латка сяє; Сорочка - решето, очкур пірнув в живіт, Манаття з-під матні, мов злодій, виглядає. І що за пляшкою придбали їх батьки,- Вони потверезу протринькали і натще; Не з'їли, не спили, та все, небораки, На хмари дивлячись, здихають важче й важче! Ледачий з їх москаль та й миршавий козак! Чи трапиться стрілять...- пшик порох на пановці!.. Уже й злякалися! беркиць... об землю ряк! «Хто в бога вірує,- кричать,- рятуйте, хлопці!» І все обридло їм, і все їм не в користь; Тут не вередить їм, а там друге завадить; Полизкають борщу, ковтнуть галушок з шість,- Уже й кородяться, що й бабка не порадить. І марно як жили, так марно і помруть, Як ті на яблуні червиві скороспілки, Що рано відцвіли та рано й опадуть, Ніхто по їх душі та й не лизне горілки! І років через сто на цвинтар прийде внук, Де грішні кості їх в одну копицю сперли, Поверне череп їх, та в лоб ногою стук, Та й скаже: «Як жили, так дурнями і вмерли!»

24 марта 1856 г., Харьков

СЫНУ МОЕМУ [37]

при посылке ему в С.-Петербург делового портфеля Колись було, Та вже давно - Аж за Богдана Хміля, Аби папір, Черкай на спір!.. Писалось без портхвіля. Тепер інак, Та й мудро так: Вся сила, бач, в портхвілях! За те ж не лай І вибачай, Що пишуть, мов з похмілля! Воно й не див! Бо розум жив Тогді в старій хатинці, Тепер зійшов, Жить перейшов В мальованім будинці!

2 марта 1857 г., Харьков

ПЕРЕЛОЖЕНИЕ ПСАЛМА 125

К тебе возведох очи мои,

живущему на небеси и проч.

До тебе, господи, що там живеш на небі, Звертаю очі я в пригоді і в потребі. Як наймит з панських рук рятунку й ласки жде, Або як наймичка прохать до пані йде, Щоб запобігла їй чим в нуждочці, небозі, - Так ми шукаємо добра й підмоги в бозі. Ой, змилуйсь, господи! та змилуйся ж на нас! Бо ворог дошкуля до сліз під інший час; А гірш од всіх чваньки нам допекли ті пишні. Що тільки, бач, вони святі, а ми всі грішні.

18 ноября 1857 г., Харьков

ПЕРЕЛОЖЕНИЕ ПСАЛМА 132

Се что добро или что красно,

но еже жити братии вкупе и проч.

Нема вже й кращої людської в світі долі! Як вкупці братики живуть по божій волі, Так миро дороге лиснить на голові, По Аароновій стікає бороді І капа на його одежу саєтову, Так аермонськая, сказать, приміром, к слову, Роса паде в горах Сіонських з мокрих хмар, Так і на їх росить із неба Божий дар. А з ним щасливеє життя й благословення, І буде вік в честі їх у людей імення.

7 декабря 1857 г., Харьков

вернуться

37

- Син поета Й. П. Гулак-Артемовський (1828–1880) служив у Петербурзі.