Українські поезії - Гулак-Артемовский Петр Петрович - Страница 14

14

ДО ВАРКИ

Ну, дядино Варко! Прийшлось було шпарко: Таке напало, Опановало, Що притьмом згинуть І ноги одкинуть! Груди підперло, Нутро замерло; Очі - цибульки, На носі бурульки, А з носа... крий боже! Що й сказать не гоже: Знай, хлюпа і плюска, Мов в калюжі гуска! А в пельці ж то, в пельці! Неначе в бутельці; Зашпунтовало, Замуцьовало, Що ні ковтнути, Ані дихнути! Так тебе скрутить,- Аж баньки помутить,- А в роті бридко, Що й плямкнуть гидко: Приміром, вівці Стояли на днівці!.. Язик - мов з сириці, На язиці печериці... Така нудота, Шо й вмерти б охота! А тіло мліє, В очах жовтіє, І млосно, і нудно, І так якось чудно: Все б то на воміти... От жінка й діти Голосять: «Тату! Покличмо в хату Варку, то, може, Трохи поможе!» Покликали Варку, Піднесли їй чарку: Вона ж як погляне. «Се,- каже,- погане! Се, бач, од пристріту! Подай воду гріту!» Подали водиці І кухоль з полиці. Звернула до сходу, Подула на воду. Перехрестилась І помолилась; І над водою - Кив головою! Кивала-кивала, Шептала-шептала, Подивилась в вічі, І сплюнувши тричі, Та й бурх солі в склянку, Мабуть, з хвиліжанку! «Випий же,-каже,- Жінка дьогтем змаже». Випив, скривився, Трохи не скрутився! Бридка од одмінка! От шмарує жінка; Вона ж ялозить, А тут морозить; А піт підо мною Ропа ропою! Я зціплю зуби - Трусяться губи... Тут - гульк! - надо мною Нічною добою Скоїлось диво - З сирівцю пиво! От я й оклигав! А то б проплигав По пеклу довгенько... Ну, дядино-ненько! Воно за сю ласку Дав би й на запаску, Та грошей не маю, Хіба заспіваю. А ти, кобзарю, Заграй про Варю! Пісня Ой не вода клубком крутить В криниці й шумує. То вдівонька сльози губить І гірко жалкує. Ой дарма тій воді литься З повної криниці, Як нікому в ній напиться Свіжої водиці. Нащо й слізки вдові лити, Коли той вже в небі, Що вмів сльози осушити В незгоді й потребі? Ой не горлиця ж на дубі В діброві воркує,- То вдова по мужі любім Стогне і горює. Не воркуй же ти, горленько, Так смутно на гілці,- Не почує твій друженько, Захоплений в сілці! Плакала й ти, Варю, вволю: Мертвим сліз не треба; Тепер дбай на дітську долю. А долі жди з неба!

28 декабря 1857 г., Харьков

ПЕРЕЛОЖЕНИЕ ПСАЛМА 139

Изми мя, господи, от человека лукава;

от мужа неправедна избави мя.

О, вирви, господи, мене з рук чоловіка, Що шарпає мене, мов горлицю шульпіка! І од лукавого мене ти слобони, Бо в серці щось лихе задумують вони І гострять на мене свої, мов стріли, зуби; Шукають, де ступлю, вони моєї згуби. Язик їх - патока, а думка не така - Отрута лютая, ще гірш от мишака. О! визволи мене од хитрих ворогів, Що підо мною день і ніч копають рів! Бач, притрусили, як тенета, квіточками! Бач, під моїми, як капкан, стирчить ногами, І, мов тим пліточкам, принаду на гачках Розставили вони скрізь на моїх стежках! От в смутку я й кажу; ти, госпідь мій, надія, Рятуй! бо до землі моя приклякла шия! Ти ж боронив мене, за мене скрізь знайшовсь, Як з ворогами я за честь твою боровсь. Не попусти й тепер мене ти в вражі руки, Бо так роз'юшаться, що наберусь я муки! А що ті брехуни на мене там несуть,- На їх же голови ті кривди і спадуть. Із неба угілля спаде і злих попалить, І янгол кари їх на дно до пекла звалить. Та вже не пановать на світі брехунам, Не здобровать і злим, що допікають нам. Хоч присягнуть,- їм суд у господа недовгий, Всяк одбере своє: зобидчик, пан і вбогий. Прославить же тебе правдивий чоловік, І перед лицем твоїм в раю жив буде ввік.

7 декабря 1858 г., Харьков

ПОЯСНЕННЯ

застарілих та маловживаних слів

Базграти - писати, творити

Брашно - їжа, страва

Бузівок (бузимок, назимок) - однолітнє теля

Волос - пухлина

Вотще - даремно, марно

Враны - ворони, круки

Выя - шия

Габелок - шкіра з шиї коня або вола

Гостець - хронічний ревматизм суглобів

Дейко - хутко

Дзвінка - бубнова масть у картах