Маруся Богуславка - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 3

3

ДУМА П'ЯТА Старосвітська кров козацька В ветхих жилах врала: Попадя поклони клала, Всіх святих благала: Козакові помагати Турка воювати, Кораблі його прокляті На пожар пускати. «Ти ж, владичице небесна, - Слізно промовляла, - Що на полі і на морі Нашим помагала! Покривай твоїм покровом Байдаки козацькі, Розбивай небесним громом Судна бусурманські, А з них зброю, срібні кубки, Сукна, златоглави Козакам подай у руки Для своєї слави!» Старосвітська кров шляхетська В ветхих жилах врала, І в попа противні думки З серця викликала. Бо не з шаблі, з плуга жити Його предки вчили, Рідну землю боронити Щоснаги, щосили. За козацтво він частенько З жінкою сварився, А погримавши, журився Та богам молився. Від сладчайшого Ісуса До Кузьми святого З-під його густого вуса Буркотіло слово. Звав і він богів із неба Против азіатства, Та цурався, мов Ереба, [12] Бурліїв-козацтва. На коханнє ж залицяннє, На слова Левкові Дав із жінкою в розмові Присуд козакові: І «І не тур­буй ме­не, І не дра­туй ме­не Ти мріями своїми! Сі без­зе­мельни­ки - Чорти-пекельники; Пропадемо ми з ни­ми. ІІ З мо­ря вер­та­ються, Знов про­пи­ва­ються, Знов хо­дять без со­роч­ки. Хай їх цу­ра­ються, З ни­ми не зна­ються Отецькі чесні доч­ки. ІІІ Бо за п'яню­га­ми Та во­ло­цю­га­ми Орда сю­ди вга­няє, І не од­но у нас (Скажемо в доб­рий час) Село від них па­лає». «Я довідався, чого се, Козаки охочі Пропивають у шинкарки Нащадки жіночі, І дзижчать, мов злющі оси, І гудуть шершнями, Будять нас посеред ночі Гуком та піснями. Знай, моя голубко, лихо Та й велике сталось: На Цоцорі безголов'є [13] Над панами склалось. Кликав пан гетьман коронний За Дністро й охочих, - Обізвалась купа сивих Та підпарубочих; А середні загукали, Мов базар жіноцький: «Нехай знає-пам'ятає Ясний пан Жовковський [14] Як пани нам на Вільшанці Леєстри писали, [15] Козаків старих до плуга, До коси вертали»… «Як же, злющі, одібрали Із Цоцори вісті, Миттю до коша зібрали Тисячу і двісті». - «Які ж вісті, мій панотче»? - «Дикі, жено мила! Розметала нас, мов клоччє, Бесурменська сила. Стяте голову з гетьмана Великорозумну, Що всю Русь обороняла Та й Ляхву безумну. Стято й подано гостинця У Стамбул страшного, І висить вона в воротях У царя гнівного». - «Ох, мій Боже»! - «Не лякайся: Се не все ще горе, А ось лихо, що зібрались Козаки на море! Будуть море пліндрувати, Пити да гуляти, А нас кляті азіати У полон займати. Будуть пити, в кобзи грати, Здобич прославляти, А ми - той Стамбул завзятий Бранцями сповняти! Вирвавсь я із рук єхидних, В хижих єзуїтів, Та й попавсь в криваві лапи Наших людоїдів. Як ті душі погубляють, Так сі людське тіло, Та ще й дякуй, мов за добре, За спасенне діло! Подивись, он над ворітьми Значка-комишина: Се заслужена попівська Плата-роківщина. Повтикають комишини, Ратища по дворах Та й шукають на горілку Жита по коморах. Човнове се в них зоветься… Хто не йде на море, Приймай мовчки від гультяйства І наругу, й горе! Ой ви, праведники Божі! Де ж шукати правди? Всюди кривда, лжа, тіснота, Всюди повно зради». І оглянув піп, зітхнувши, Божники з богами: Мріють мовчки чудотворці Попід рушниками. «Знаєш що, моя Палазю? Тяжко нам тут жити, Харцизякам, мов болячці, Без пуття годити. Є Москва, народ заможний, Кажуть, і правдивий… Править нею цар побожний І благочестивий. Haші предки проти хана Їй допомагали, Козаки ж царю з ляхами Тяжко допікали. Чув я, в Києві говівши, Дехто з України До Москви втікати хоче При лихій годині. Бо докучили вже нашим Ниці єзуїти, А до гурту їх пристали Ще й вовки-уніти. Хоч і топлять запорожці Клятих супостатів, Та аби в них по коморах Скрині жакувати. Хочуть наші займанщини У царя просити, Щоб козацтва й жидовини В села не впустити. [16] Позбуваймо всю скотину І стару хатину, Та втікаймо, покіль цілі, У царську країну, Бо я бачу, не бувати Правді тут між. нами, Покіль буде панувати Жидова з ляхами. А козацтво, хоч з ордою Б'ється і воює, Її оком позирає, Її серцем чує. Як дознавсь я про Цоцору, Сон мені приснився: Що Дніпро під зимню пору Широко розлився. Ох, розлився не водою, Кров'ю він людською, І козацтво наше плавле По крові з ордою. О святії чудотворці! Умоліте Бога, Щоб ся кров не покропила Нашого порога». вернуться

12

- Ереб - у античній міфології одне із начал всесвіту: вічний морок, породження Хаосу; Ереб - батько Ефіра і Гемери, яких народила богиня ночі Нікс; підземне царство мороку, через яке душі померлих проходять в Аїд.

вернуться

13

- Йдеться про битву під селом Цецорою поблизу Ясс у 1620 р. під час Хотинської війни 1620-1621 pp. В цій битві польські війська С. Жолкевського зазнали розгрому.

вернуться

14

- Жовковський (Жолкевський) Станіслав (1547-1620) - польський державний і військовий діяч. З 1588 p. коронний польний гетьман, з 1613 p. - великий коронний гетьман, з 1617 p. - канцлер. Командував польським військом під час повстання С. Наливайка у 1594-1596 pp. Загинув у битві під Цецорою.

вернуться

15

- Йдеться про Вільшанську угоду 1617 р., укладену між П. Сагайдачним і С. Жолкевським в урочищі Суха Вільшанка на Київщині. Угода передбачала скорочення козацького реєстру, повернення нереєстрових козаків у підданство шляхти і підпорядкування Запорозької Січі Польщі. Нереєстрове козацтво не визнало цієї угоди, і вона так і не була втілена в життя.

вернуться

16

- Як зай­няв цар Олексій Ми­хай­ло­вич за Хмельнич­чи­ни Білу Русь, дак виз­во­лені з-під ляхів міща­не перш усього про­си­ли в ца­ря та­ко­го при­су­ду, щоб у го­ро­дах не жи­ли в них ні жи­ди, ні ко­за­ки. (Чи­тай про се, охо­чий, в дру­ко­ва­них ак­тах.)