Пісні - Руданський Степан Васильевич - Страница 7

7

ПІСНЯ

Згадай ме­не, ми­ла, Ранньою вес­ною, Як зав'яне квітка В те­бе під но­гою І за­сох­не до вес­ни, - Тоді ме­не, ми­ла, спом'яни! Згадай ме­не, ми­ла, Як пташ­ка заб'ється В залізную клітку, Сама розіб'ється І за­ги­не без ви­ни, - Тоді ме­не, ми­ла, спом'яни! Згадай ме­не, ми­ла, В тяж­кую при­го­ду, Як твоя об­руч­ка Звалиться на во­ду І не вий­де з гли­би­ни, - Тобі ме­не, ми­ла, спом'яни!

15 ав­гус­та

НЕ КИ­ДАЙ МЕ­НЕ...

Не ки­дай ме­не, Моя ча­роч­ко! Не же­ни ме­не Ти, шин­ка­роч­ко! Не же­ни ме­не, Дай упи­ти­ся. В те­бе, брид­кую, Улюбитися! Не без жінки я, Не без ха­ти я, Все у ме­не є, Відьмо кля­тая! Хліба до­си­та Маю в засіку, Маю во­ли­ка, Маю й пасіку. Моя ха­точ­ку - Повна ча­шеч­ка; Моя жіноч­ка - Мов та пта­шеч­ка; Та тяжкі мої Болі більнії, Бо не маю я Волі вільної!.. Запряжу во­ли - Потом ми­юся; Розпряжу во­ли - Набік хи­лю­ся; Повалюсь на бік - Не здріма­юся; Знов на пан­щи­ну Підіймаюся. Відроблю чу­же: "Жінко-душечко! Приголуб ме­не, Щебетушечко!" А во­на у плач, Розголоситься, На своє же­не, Бо й не про­ситься… Робиш - сил не­ма, Спина кри­виться, А во­на на те Та й не ди­виться. Робиш - сил не­ма, Похиляєшся, А во­на у плач: "Запиваєшся!" О, я п'ю те­пер, Жінко лю­бая, Не ки­дай ме­не, Чарко гру­бая! Не ки­дай ме­не, Моя ча­роч­ко; Не же­ни ме­не Ти, шин­ка­роч­ко! Не же­ни ме­не - Дай упи­ти­ся, В те­бе, брид­кую, Улюбитися!

НАУКА

Дочекався я Свого свя­тонька Виряджала в світ Мене матінка. Виряджала в світ Мати рідная І про­мо­ви­ла Мені, бідная: "Нехай, си­ну мій, Ми пра­цюємо. Нехай цілий вік Ми го­рюємо; Нехай сох­ну я, Тато гор­биться, Ти на світ пог­лянь, Що там ро­биться, - Та не всі ж, як ми, В землі ри­ються, - Може, є такі, Що і ми­ються; Та не всі ж, як ми, Димом ку­ряться, - Може, є такі, Що й не жу­ряться. Коли знай­деш їх, Милий си­ноч­ку, Ти скло­ни се­бе, Як би­ли­ноч­ку, Ти скло­ни се­бе, Як би­ли­ноч­ку, прос­те­ли се­бе, Як ряд­ни­ноч­ку. Спина з по­хи­лу Не іскор­читься, Чоло з по­ро­ху Не ізмор­щиться. Спина з по­хи­лу Не ізкри­виться, Зато сту­пить пан Та й по­ди­виться; Зато сту­пить пан На покірно­го І прий­ме те­бе, Як добірно­го. І в го­ди­ноч­ку - На дра­би­ноч­ку. І підеш тоді, Милий си­ноч­ку, І з па­на­ми сам Порівняєшся, В сріблі-зо­лоті Закупаєшся; В сріблі-зо­лоті Закупаєшся, З по­лем батько­вим Розпрощаєшся!" Але ста­ло­ся Друге свя­тонько: Виряджав у світ Мене ба­тенько. Виряджав ме­не, Путь по­ка­зу­вав, Говорив мен І при­ка­зу­вав: "Видиш, си­ну мій, Як пра­цюємо, Видиш, си­ну мій, Як го­рюємо. Кождий на світі На то ро­диться… Не ди­вись на світ, Що там ро­биться! І на пчіл пог­лянь: Є ро­бучії, Але й трутні є Неминучії. Так і на світі: Їдні ри­ються, Другі по­том їх Тілько ми­ються. Будь ти прок­ля­тий, Милий си­ноч­ку, Як пігнеш та­ким Свою спи­ноч­ку; Як пігнеш та­ким Свою спи­ноч­ку, Як прос­те­лиш­ся На ряд­ни­ноч­ку. І чо­ло тобі Нехай змор­щиться, І хре­бет тобі Нехай скор­читься! Ти тікай від них, Як від га­ди­ни, Ти не жди від них Перекладини; Ти не жди від них Перекладини, Ти у світ іди На ог­ля­ди­ни. Ти у світ іди, Милий си­ноч­ку, Ти усе спізнай - І би­ли­ноч­ку. Тоді з світом ти Порівняєшся, В добрі-ро­зумі Закупаєшся, В добрі-ро­зумі Закупаєшся, З по­лем батько­вим Привітаєшся!"