Пісні - Руданський Степан Васильевич - Страница 8

8

16 ав­гус­та

МОЯ СМЕРТЬ

Прийшла смерть моя, Легке то­читься… Ти мо­ри, ма­ро, Коли хо­четься. Я віддам землі Всі кісткі мої, А на світ пу­шу Лиш щілки мої! Не ум­руть во­ни: Кожна щілоч­ка Полетить жи­ва, Як та пчілоч­ка; Полетить жи­ва І по­ко­титься, В сотні, ти­сячі Переплодиться. І я знов жи­вий Світ ог­ля­дую, Смерті пер­шої Не при­га­дую. Прийде дру­га смерть - Світ зчорніється, Земля вся в снігу Забіліється. І весь світ ма­ра Зморить го­ло­дом І щілки мої Зціпить хо­ло­дом. Але хо­лод той Не уб'є жит­тя. Перейдуть віки, Ожиє ди­тя. Перейдуть віки, Світ за­ва­литься, Вогнем-стовогнем Весь роз­па­литься. І сніги тоді Паром ки­нуться, І щілки мої Знов про­ки­нуться. І щілки мої Знов про­ки­нуться, Найдуть зем­лю знов, Знову ки­нуться. Найдуть зем­лю знов, Знову ки­нуться, В сотні душ жи­вих Перекинуться. І піде жит­тя Знов дра­би­ною, І я виг­ля­ну Знов ди­ти­ною. А ти ждеш, ма­ро! Легке то­читься, Ти не жди - мо­ри, Коли хо­четься. Місяць, рік піждеш - Що уво­ди­ти? Трудно ду­ми всі Разом спло­ди­ти. Трудно ду­ми всі Разом спло­ди­ти; Чого ж ждеш, ма­ро? Що уво­ди­ти?

17 ав­гус­та

ОЙ ТИ, КА­ЛИ­НО, ОЙ ТИ, МА­ЛИ­НО...

Ой ти, ка­ли­но, ой ти, ма­ли­но, Ой чо­му ти не рос­ла? Ой ли­бонь-бо те­бе, чер­во­на ка­ли­но, Ой ли­бонь-бо те­бе, чер­во­на ка­ли­но, Бистра во­да зай­ня­ла. Ой ти, ка­ли­но, ой ти, ма­ли­но, Ой чо­му ти не цвіла? Ой ли­бонь-бо те­бе, чер­во­на ка­ли­но, Ой ли­бонь-бо те­бе, чер­во­на ка­ли­но, Бистра во­да за­нес­ла. "Ой во­да гра­ла, ме­не не зай­ма­ла, Не тим-бо ж я не цвіла. Не цвіла я з го­ря, що мо­го яво­ра Не цвіла я з го­ря, що мо­го яво­ра Бистра во­да зай­ня­ла. Зайняла во­да, зай­ня­ла бист­ра, Покотила на Ду­най, А мені, ка­лині, бідній си­ро­тині, А мені, ка­лині, бідній си­ро­тині, Тяжка ту­га та пе­чаль. Зайняла во­да, зай­ня­ла бист­ра, Покотила на ріку, А мені, ка­лині, бідній си­ро­тині, А мені, ка­лині, бідній си­ро­тині, Тяжка ту­га довіку!"

СЕРБСЬКА ПІСНЯ

Моя ха­та - чорні го­ри, А пос­те­ля - камінь го­лий; Мої брат­тя - ко­му го­ре, Мої брат­тя всі со­ко­ли. Де во­ро­га зав­ва­жа­ють, Як блис­кав­ка, наліта­ють. Моє сер­це ве­се­литься, Як за­пу­кає руш­ни­ця, Як ту­рецькую ско­ти­ну Неживою з ко­ня ски­ну Та го­ло­ву йо­го пся­чу На колі своїм по­ба­чу. Квітчу го­ру не квітка­ми - Турецькими го­ло­ва­ми; Квітчу плечі свої сербські Турецькими жу­па­на­ми. Турки кулі ви­ли­ва­ють, Кулі турків по­би­ва­ють. Здоров бу­ду - то при­бу­ду І до твої, аго, ха­ти І з жінкою твою бу­ду Цілу нічку но­чу­ва­ти, Твій тю­тюн бу­ду ку­ри­ти, А ко­ра­ном борщ ва­ри­ти. Візьму, аго, ко­ня тво­го, Тогді бо­сий ти пос­ка­чеш; Візьму, аго, ме­ча тво­го, Тогді прас­ни­цю по­ба­чиш. Та ще те­бе, вра­жий діду, Осідлаю та й поїду. Тогді сво­го до­ко­наю, Псячу го­ло­ву зру­баю. Твоє м'ясо бу­де в полі, Голова на час­то­колі, І го­ло­ву чер­ви сто­чать, А пси пси­ну роз­во­ло­чать. Тобі го­ре, сер­бе-бра­те! Ніхто не йде по­ма­га­ти. Тілько сам ти між го­ра­ми Справляєшся з во­ро­га­ми. Сербин крик­не - б'є руш­ни­ця, Тим Сербія і дер­житься!

ІЩЕ ВЧО­РА ІЗВЕ­ЧО­РА

Іще вчо­ра ізве­чо­ра По за­ході сон­ця Поглядав я на ули­цю Край сво­го вікон­ця. Поглядав я на ули­цю - Бучно бу­ло всю­ди, І ми­га­ли ми­мо вікон Знакомії лю­ди. І сьогодні іще до дня До моєї ха­ти Збиралися то­ва­риші Тугу роз­ва­жа­ти. Розважали, роз­мов­ля­ли, Щиро обійма­лись, Виливали ду­шу в ду­шу І не ог­ля­да­лись. Півгодини до ма­ши­ни, Як ма­ла ру­ша­ти, Виходила і ти, ми­ла, Мене ви­ряд­жа­ти. Вийшла, ста­ла на по­мості, Хусткою зак­ри­лась, Дивилася-дивилася… Так і роз­лу­чи­лась.