Приказки - Руданський Степан Васильевич - Страница 6

6

КУЦИЙ

Ходить піп ко­ло крам­ниці Та й чо­гось пи­тає. Аж до нього та­кий хит­рий Жидок підбігає: «Добродзею, доб­род­зею!» - Просить по­че­ка­ти Та й но­во­му но­жи­кові Ім’я яке да­ти. А той, дов­го не га­дав­ши, Казав но­жик да­ти, Зламав йо­го та й ка­же: «Куцим бу­деш зва­ти!..»

ЦИГАН З ХРОНОМ

З копійкою ци­ган­чук По яр­мар­ку хо­дить І ку­пив би, мо­же, що, Та все не зна­хо­дить. Усе та­ке до­ро­ге, А в нього копійка, По копійці тільки хрін Продає жидівка. Мнявся бідний ци­ган­чук, Далі, що ро­би­ти? Без гос­тин­ця ж не іти, Треба щось ку­пи­ти! До жидівки і побіг, Купив то­го хро­ну, За па­зу­ху по­ло­жив Та й пішов до­до­му. От удо­ма ци­ган­чук Свіжий хрін сма­кує, В носі кру­тить та вер­тить, Сльози не вга­мує. А все-та­ки не­бо­рак Хрону не ки­дає, Іскривився, пла­че, їсть Та все при­мов­ляє: «Плачте, очі навісні, Щоб по­виліза­ли!.. Таже ж ба­чи­ли самі, Що ви ку­пу­ва­ли!..»

А НЕ ХАЛАСУЙ!

«Ото, та­ту, маєм во­ду,- Каже ци­ган­чук,- А як­би нам іще си­ру Та му­ки до рук - Наварили б ва­ре­ників, Сіли край сто­ла…» Тут ста­ро­му вже по горлі Слинка по­тек­ла… «А як­би нам іще мас­ла, Отоді ба­луй!» Тут ста­рий йо­го фан­дою: «А не ха­ла­суй!»

МІСЯЦЬ

Нічка ти­ха, зорі світять, А мо­роз кре­пить; Циган си­на до міся­ця Лицем ста­но­вить. «Отак, си­ну мій Ро­ма­не! Отак, дур­ню, стій Та з па­зу­хи вий­ми ру­ки, До міся­ця грій!..» Стоїть бідне ци­га­нят­ко, Холод ка­ме­нить, А ста­рий пішов до ха­ти Людей ту­ма­нить. Витуманив ку­сок са­ла, Хліба бо­ху­нець, Вийшов з ха­ти та до си­на - Син як камінець. «Ой міся­цю! - ци­ган ка­же. Жаль твої кра­си! Ти лиш світиш, а не грієш, Дармо хліб їси».

ЦИГАН НА ТОЛОЦІ

Вийшов ци­ган на то­ло­ку, Косить, бідний, ко­сить - А гос­по­дар обіда­ти Цигана не про­сить, А дав чар­ки по­ню­ха­ти, Хліба за­ку­си­ти Та й знов та­ки зас­тав­ляє Цигана ко­си­ти. І скри­вив­ся ци­га­ню­га, Косить, бідний, ко­сить, А гос­по­дар по­луд­на­ти Цигана не про­сить. А знов чар­ки по­ню­ха­ти, Хліба за­ку­си­ти Та й знов та­ки зас­тав­ляє Цигана ко­си­ти. Ізнемігся бідний ци­ган, Косить і не ко­сить, Аж під вечір пан гос­по­дар Вечеряти про­сить. Просить йо­го до світлиці, Садить на по­саді, Наливає чар­ку, дру­гу… Такий ци­ган ра­дий!.. От по­да­ли си­ро­ват­ку, Циган уплітає, Аж тут ку­ма ва­ре­ни­ки З печі ви­су­ває. Кинув ци­ган си­ро­ват­ку, До дру­го­го взяв­ся. Лигав-лигав ва­ре­ни­ки, Аж роз­пе­ре­зав­ся. Далі годі! Си­дить ци­ган, Тільки пог­ля­дає, Аж тут ку­ма по­ро­сят­ко З печі ви­су­ває. Гекнув ци­ган - та й із ха­ти, Не хо­че і жда­ти: «Вміли, - ка­же, - на­ва­ри­ти - Не вміли по­да­ти!»

ЦИГАНСЬКИЙ КІНЬ

Вивів ци­ган на яр­ма­рок Коня про­да­ва­ти… Посходились яр­мар­кові, Стали ог­ля­да­ти… Оглядають - кінь, як сокіл, І ганчі не має! А сам ци­ган кру­гом хо­дить Та все при­мов­ляє: «Що ко­ни­на, то ко­ни­на!.. А щоб язик ма­ла, То во­на б вам, лю­ди добрі, Всю прав­ду ска­за­ла!» Купив який­сь ту ко­ни­ну, Дома ог­ля­дає!.. Аж ко­ни­на йо­го справді Язика не має…

СПАСИБІ

Сидить ци­ган на го­роді Темненької ноч­ки, До блис­кав­ки ви­би­рає Чужі огіроч­ки. Та все собі про­мов­ляє: «Блисни, бо­же, блис­ни!» А гос­по­дар йо­го зза­ду Як ви­ла­ми свис­не!.. «А сто бісів в тво­го батька Та у твої гру­ди, Розкрадати мою пра­цю!.. А що те­пер бу­де?..» «Ой ба­теч­ку, го­луб­чи­ку, Чиніте, що знай­те, Тільки про­шу вас, па­нот­че, За пліт не ки­дай­те!» «Оже ж ки­ну!»- «Бійтесь бо­га!..» «Кину, бісів си­ну!» Підняв ци­га­на на ру­ки Та й че­рез пліт ки­нув. Тоді ци­ган підійняв­ся Та як за­ре­го­че: «Мені то­го й бра­ку­ва­ло… Спасибі, па­нот­че!»