Приказки - Руданський Степан Васильевич - Страница 5

5

ЩО РАБИН РОБИТЬ?

Випив му­жик півква­тир­ки, Хлібом заїдає. А жид хо­дить ко­ло шин­ку, Борухи співає. «Чи є, Мош­ку, у вас ра­бин?» - Став му­жик пи­та­ти. А жид: «Гирс­ти! А чо­му ж нам Рабина не ма­ти?» «А ро­зум­ний у вас ра­бин?» Жид аж вий­шов з се­бе: «Та вже ж,- ка­же,- ро­зумніший, Мужику, за те­бе!..» «А що ж ра­бин у вас ро­бить? Що він по­роб­ляє?» «Що він ро­бить? Все чи­тає… Читає… чи­тає». «А ко­ли ж він спо­чи­ває, Як все ко­ло книж­ки?» «Спочиває ду­же ма­ло Або ані криш­ки. Он при­вик, бач, ко­ло книж­ки День і ніч сидіти». «А як же ж то, орен­да­рю, У ра­би­на діти?» «Та тим глупст­вом у нас ра­бин Себе не зай­має: Єсть та­кий там у ра­би­на, Що за дітей дбає».

МОШКО І СУРА

«Щоб ти мені, Су­ра, Здоровенька бу­ла!..» «А ти ж, Мош­ку, як?» «Я вже бу­ду й так!..»

ДВА РАБИНИ

Два ра­би­ни на кор­шомці Зашабашували, Одправили бо­ру­ха­ти, За стіл посіда­ли. На кож­до­му лап­сар­да­ки, Шапка ша­баш­ко­ва, Сидять собі ко­ло сто­лу, Жоден - ані сло­ва. Аж при­хо­дить чо­ловік наш, Кварту на­би­рає. «А хто то в вас, орен­да­рю?» - Шинкаря пи­тає. «І то ра­бин, і то ра­бин!» - Шинкар обізвав­ся. «Чому ж во­ни не го­во­рять?» - Чоловік спи­тав­ся. «Ет, Іван­цю,- жи­док ка­же,- Нащо то пи­та­ти! Що ро­зумні такі лю­ди Мають роз­мов­ля­ти? Що один з них доб­ре знає, То і дру­гий знає, А чо­го один не знає - І дру­гий не знає».

БОРОДАТИЙ ХУСИТ

На підсінні в малій хаті Сидить ста­рий ху­сит, Вопівночі над тал­му­дом Бородою тру­сить. І, як ра­бин, за­чи­тав­ся, Читає, чи­тає!.. А з підсіння за­по­ро­жець В вікно заг­ля­дає… Заглядає та га­дає, Чим би по­жи­ви­тись; Але в жи­да всю­ди го­ло, Куди по­ди­ви­тись. Тілько сам він бо­ро­да­тий, Борода до пу­па, Та кни­жок йо­го по­га­них Кругом ціла ку­па… Замишляє за­по­ро­жець Жида підго­ли­ти І що раз, то го­лосніше Почав го­во­ри­ти: «Хто-но тілько ве­ли­кую Бороду ко­хає, Той ніко­ли ве­ли­ко­го Розуму не має!» Чує ху­сит бо­ро­да­тий, Перестав чи­та­ти… А тут йо­му го­лосніше Хтось по­чав ка­за­ти: «Хто-но тілько ве­ли­кую Бороду ко­хає, Той ніко­ли ве­ли­ко­го Розуму не має!..» Подивився жид на се­бе, Бородою тру­сить: «Гирсти? Як то? То я ду­рень? Дурень ста­рий ху­сит?» І до свічки бо­ро­дою!.. Спалив по­ло­ви­ну… Але знов він чує го­лос В ту ж са­му го­ди­ну!.. Знов бо­ро­да над свічкою Запалахкотіла І в ми­нуті щез­ла з ди­мом До са­мо­го тіла!.. Засміявся за­по­ро­жець, Пішов собі спа­ти… Але ху­сит си­дить, бідний, Та й став роз­ва­жа­ти: «Правду во­но го­во­ри­ло, Правду пак ка­за­ло, Бо й я з своїм бо­ро­дою Розуму не ма­ло!.. Борода та­ко­го ма­ти, Так йо­го лю­би­ти… І над свічком, над тим свічком До гу­ба спа­ли­ти!.. Ах, вей­мир! Що Су­ра ска­же? Що всі лю­ди ска­жуть?.. Ото ду­рень ста­рий ху­сит! Ще й з ру­ком по­ка­жуть…»

АРШИН

Іде Мош­ко че­рез ліс, Аж вовк вибігає; Мошко ско­чив на пеньок, Аршин підіймає. І ар­ши­ном навісний До вов­ка цілиться - Аж тут - трах! - із-за корчів Бахнула руш­ни­ця. Бідний Мош­ко як сто­яв, Так і зат­ру­сив­ся Та із пеньку стор­ча­ка В рів і по­ко­тив­ся. От ті вов­ка по­тяг­ли, Покинули жи­да… Але якось у рові Одійшла оги­да. І зво­диться сти­ха­ча, Аршин підіймає, Оглядає зда­ле­ки Та й сам про­мов­ляє: «Вісім,- ка­же,- літ хо­див Я з то­бою ши­ти, А все-та­ки я не знав, Що ти був на­би­тий».

МАСЛО

Вивіз Лей­ба гор­щик мас­ла В місто про­да­ва­ти Та й пішов собі на ри­нок Купця відпи­та­ти. А чо­ловік ко­ло во­за Чекає, че­кає. Далі ви­пив півква­тир­ки, Масло до­бу­ває… Добув мас­ла, дос­тав хліба, Засів та й ба­лує. Де по­ба­чить хрис­тя­ни­на - Просить та й го­дує. З’їли мас­ло добрі лю­ди, Що тоді ро­би­ти?.. Б’є він гор­щик ко­ло во­за, А сам іде пи­ти. Підпив собі, як го­диться, Назад по­вер­тає. Коли гля­не - ко­ло во­за Лейба умліває. Умліває, ло­мить ру­ки І пле­чи­ма ни­же, А со­бач­ка не­ве­лич­ка Черепочки ли­же. «Лихо мамі тво­му, гиц­лю! Де ся мас­ло діло?» «Лихо мамі!.. Та­же ба­чиш, Що пе­се­ня з’їло!» «Брешеш, гиц­лю, де­сять фунтів Було в мас­ла мо­го. Гицлю ти!.. Й са­мо со­бач­ку Не за­ва­жить то­го!» І пійняв жид ту со­бач­ку, На ва­ги чіпляє, А со­бач­ка де­сять фунтів Ледве до­тя­гає. «Видиш, гиц­лю? То со­бач­ка! Де ж ся мас­ло діло?» «Де ж ся мас­ло йо­го діло? Таж пе­се­ня з’їло!» «Ну не­хай со­бач­ку - мас­ло!.. Де ж со­бач­ку бу­де?..» «Де ж со­бач­ка - та­же он­де! Видять добрі лю­ди!» «Ну не­хай во­но со­бач­ку! Де ж ся мас­ло діло?» «Все де мас­ло та де мас­ло! Таж пе­се­ня з’їло!..» «Що з то­бою го­во­ри­ти? Лихо мамі тво­му! Сідай уже, сідай, гиц­лю, Та ве­зи до­до­му!..»