Приказки - Руданський Степан Васильевич - Страница 9

9

ЩО КОМУ ГОДИТЬСЯ

«Jak wy, chlo­pie, te­go po­pa Calujecie w re­ke? Ja bym jego nie ca­lo­wal, Zeb bra­li na me­ke, Juz bym wo­lal psa ca­lo­wac!» [1] Мужик злиться, злиться: «Та так,- ка­же,- яс­ний па­не, Що ко­му го­диться!»

ПЕРЕКУСІТЬ, ПАНЕ!

Обсунулась ста­ра греб­ля, Місток по­хи­лив­ся, Спала річка не­ве­лич­ка, Млинок за­ва­лив­ся. На камінні кілька хлопців Черепками грає, Аж сту­пою че­рез греб­лю Панок проїжджає. «Помагайбіг,- ка­же,- хлопці!» «Помагайбіг, па­не!» «А що, у вас мли­нок ме­ле?» «Таже ме­ле, па­не!» «А гов­на змо­ло­ти мож­на!» «Перекусіть, па­не! Як су­хеє во­но тілько, То зме­леться, па­не!»

ОЙ ПИТОНЬКИ-ПИТОНЬКИ

Лежить дідич на пос­телі, Як ба­ри­ло, гру­бий… Його ло­кай су­хо­ща­вий Заснув ко­ло гру­би… Заснув ло­кай ко­ло гру­би, Води не на­пив­ся… Як захтілось йо­му пи­ти - Бідний про­бу­див­ся… «Ой пи­тоньки,ой пи­тоньки» - Зачав про­мов­ля­ти, Та лінується пся­юха За во­дою вста­ти… Аж тут дідич із пос­телі: «Роdaj wody, Janie» [2] Локай рап­том ісхва­тив­ся «Зараз, - ка­же, - па­не!..» Дає па­ну во­ди склян­ку: «Проше, яс­ний па­не!..» «То dlа сіеbіе! [3] - пан го­во­рить,- Napij sie gal­ga­nie»! [4]

ПІП НА ПУЩІ

Начитався піп удо­вий, Як святії жи­ли, Як то во­ни по пус­ти­нях Господа мо­ли­ли… Та й за­ду­мав і сам, грішний, З світом поп­ро­ща­тись, Зайти ку­ди межі пущі Та й собі спа­са­тись. І зібрав усю гро­ма­ду, З нею розп­рос­тив­ся; Взяв з со­бою мо­ли­тов­ник, В пу­щу відда­лив­ся… Але де йо­му до пущі! Привик до ков­бас­ки, До ча­роч­ки горілоч­ки, До бор­щу та каш­ки… Привик собі як ча­са­ми То й де­чо­го вжи­ти… Та де йо­му се­ред пущі Корінцями жи­ти! Пробув в пущі одні сут­ки; Ба щось не пря­деться… Пробув другі піп удо­вий - Ба вже й нит­ка рветься… Взяв доб­родій мо­ли­тов­ник, Назад по­вер­тає. «А що ж то ви не на пущі?» - Громада пи­тає. «Не пи­тай­те, добрі лю­ди! - Став піп го­во­ри­ти. - Не з та­ки­ми жи­во­та­ми Серед пущі жи­ти!..»

СПОВІДЬ

Хто не знає, що по­пи все Звикли на дур­ни­цю! Сповідав раз їден по­пик Грішну мо­ло­ди­цю… Молодиця мо­ло­дая, Тлуста, урод­ли­ва; Груди білі - як зба­ня­та; Сама чор­ноб­ри­ва. Піп нак­рив ї пат­рахілем, Ніби сповідає, А сам ма­ло не при­лип­не, Її про­мов­ляє: «Чи не мож­на, мо­ло­дич­ко, В те­бе по­жи­ви­тись? Буду за тя гос­по­деві День і ніч мо­ли­тись. Я ще здав­на те­бе люб­лю!..» - Піп її тур­ко­че… Молодиця й собі ка­же: «А я вас, па­нот­че!» Дзвонять дзво­ни на «Дос­той­но», Дзвонять - і по всьому. Йде чор­ня­ва мо­ло­ди­ця Із церк­ви до­до­му. Тілько двері відхи­ли­ла - Чоловік оз­вав­ся: «Чого те­бе на сповіді Батюшка пи­тав­ся?» «Ет! Чо­го він не пи­тав­ся! Чи все спам’ятаю?.. Хотів му­ки на прос­ку­ри, Питав, чи не маю». «Ні, пся­юхо!.. Не до шми­ги! Не му­ки він хо­че! Чув я доб­ре, як ка­за­ла-сь: «А я вас, па­нот­че!» Стережися, ко­ли хо­чеш!.. А то як по­чую, То й тобі му­ки на­ме­лю, Й йо­му на­пет­люю!»

17 ап­ре­ля

СХОВАЛАСЬ

По ор­дані, [5] як зви­чай­не У лю­дей бу­ває, Ходить ба­тюш­ка з кро­пи­лом Хати ок­роп­ляє. І, зви­чай­не, як ба­тюш­ка, - Чого ж тут бо­ятись? Але од­на мо­ло­ди­ця - Ні, та­ки хо­ва­тись… Ставить діти на припічку, Каже їм ка­за­ти, Що ма­тері не­ма вдо­ма, На яр­мар­ку ма­ти. Сама жи­во під пос­те­лю, Ноги підги­нає. Аж при­хо­дить і ба­тюш­ка, «В Ор­дані» співає. І співає, ок­роп­ляє Образи й по­ро­ги, Далі сте­лю і пос­те­лю - Та й заг­ля­нув но­ги. По «Ордані» дає дітям Хреста цілу­ва­ти Та й пи­тає, мов не знає: «А де ж ва­ша ма­ти!» «Пішла ма­ти на яр­ма­рок! Нема вдо­ма ма­ми!..» - Запищали малі діти Різно го­ло­са­ми. «То скажіть же своїй мамі, - Й по­ка­зав ру­кою, - Нехай бе­ре на яр­ма­рок І но­ги з со­бою». вернуться

1

- Як ви, хло­пе, то­го по­па

Цілуєте в ру­ку?

Я б йо­го не цілу­вав,

Щоб бра­ли на му­ки.

Вже б волів пса цілу­ва­ти!

вернуться

2

- Подай води, Джені (польськ.)

вернуться

3

- То для себе (польськ.)

вернуться

4

- Випий галгані (польськ.)

вернуться

5

- після цер­ков­но­го свя­та во­дох­ре­ща (богоявлення, Йор­да­на, яке відзна­чається 19 січня).