Приказки - Руданський Степан Васильевич - Страница 10

10

ПІП НА ЯРМАРКУ

Шиє собі по яр­мар­ку Молодчина жва­вий, Підглядає, що в ба­тюш­ки Гроші у ха­ляві. Та і гроші ж то хо­роші - Самії ду­ка­ти. «Будь що бу­де, - про­мов­ляє, - А тре­ба діста­ти…» Сюда-туда по­вер­нув­ся - Вже й ви­ду­мав шту­ку, Підступає до ба­тюш­ки - Цмок йо­го у ру­ку. «Батюшечко,- став ка­за­ти,- Вчиніть мою во­лю!.. Потрудіться на ча­со­чок До кра­му зо мною. Я - най бо­гу не­ви­мов­но - Ризи ви­би­раю, Та сам ба­чу, що ні міри, Ні пут­тя не знаю…» Пішов ба­тюш­ка до кра­му, Ризи ви­би­рає; Вибрав самі що­най­кращі, На се­бе вби­рає. А той присів ко­ло нього, Ніби поп­рав­ляє, А тут тілько від ка­лит­ки Ремінці зби­рає. Шарп ка­лит­ку - та у но­ги… Піп до нього хо­че, А ку­пець йо­го за ри­зи: «Пагади, па­нот­че!» Заким отець по­вер­нув­ся, З се­бе ри­зи ски­нув - Молодчина з йо­го грішми Десь, як вітер, зги­нув.

ЧОРТ

Приглянувся ксьондз-доб­родій До чу­жої жінки. Що день бо­жий по­си­лає Фіги та род­зин­ки… Посилає, все пи­тає, Коли зго­да бу­де. Коли її чо­ловіка Удома не бу­де… Але жінка не [з] тих жінок: Подарунки бра­ла, А ксьондзові усе-та­ки Слова не да­ва­ла… Далі ви­дить - тре­ба да­ти, Нічого ро­би­ти! Тілько собі за­миш­ляє Ксьондза підго­ли­ти… Каже му­жу. Муж нав­мис­не Зрання виїжджає, А во­на тут пов­ну скри­ню Сажі на­си­пає… Насипала, за­чи­ни­ла, В печі роз­па­ли­ла Та ніби­то на ве­че­рю Ксьондза зап­ро­си­ла, Ксьондз при­хо­дить, габіт з се­бе!.. Жарти по­чи­нає… Помаленьку-помаленьку - Ба вже й обіймає… Помаленьку-помаленьку - Ба вже і за діло… Аж тут рап­том ко­ло ха­ти Щось за­гур­котіло!.. «Ах, не­щас­тя! - жінка ка­же,- Кінець мо­го віка! Чи ж не ли­хе при­та­щи­ло Мого чо­ловіка! Іскидайте жи­во шмат­тя, Голі роз­би­рай­тесь, Та от скри­ня ко­ло ла­ви, У скри­ню хо­вай­тесь!..» Ксьондз ски­дає, й по­ма­гав Сама гос­по­ди­ня, І в ми­нуті з го­лим ксьондзом Зачинилась скри­ня. Входить в ха­ту і гос­по­дар, Нібито не знає; Стелиться собі на скрині Та й спа­ти ля­гає… Лежить собі на тій скрині Та й по­чав ка­за­ти: «А що, жінко, завт­ра, - ка­же, - Тра скри­ню про­да­ти. Коло нас тут не­да­ле­ко Торговиця бу­де. Повезу її до ли­ха, Може, куп­лять лю­ди!» «Нащо тобі про­да­ва­ти? - Каже мо­ло­ди­ця.- Нехай собі бу­де вдо­ма, Може, при­го­диться!» «Пригодиться-пригодиться… А знаєш мов­ча­ти? Та ж не твоя, моя скри­ня! Я хо­чу про­да­ти!» І обоє гос­по­дарі Разом за­мов­ча­ли; Замовчали, по­ми­ри­лись Та й по­за­си­па­ли… Устав ра­но пан гос­по­дар, Коні зап­ря­гає, Вивалює на віз скри­ню, Коні по­га­няє. Їде собі на яр­ма­рок Скриню про­да­ва­ти… Але їде й пан з жо­ною До костьолу, зна­ти… Оглядає та й пи­тає: «Що ве­зеш, Іва­не?» «Везу скри­ню, - Іван ка­же, - В скрині чор­та, па­не!» А тут пані обер­ну­лась Та й па­нові ка­же: «Рорros, dusz­ko, te­go chlo­ра, Niechaj on po­ka­ze» [6] «А який то чорт у те­бе? Покажи, Іва­не!» «Дайте хіба рублів ко­пу, То по­ка­жу, па­не!» Вилічив пан йо­му гроші, Іван ізлізає, Кладе гроші у ки­ше­ню, Скриню відми­кає. Як вис­ко­чить ксьондз із сажі!. Боже, твоя во­ле! Світу бо­жо­го не ба­чить, Біжить че­рез по­ле!.. А тут пані у до­лоні: «Аch, mo­je ser­dusz­ко! Рораtrzaj sie, po­patr­zaj sіe! Jeszcze j sa­mi­ec, dusz­ко!» [7]

ЩО КОГО БОЛИТЬ

Плачуть діти ко­ло тіла! «Мати ж на­ша, ма­ти! А хто ж те­пер нас без те­бе Буде го­ду­ва­ти? Хто нас бу­де го­лу­би­ти, Доглядати вдо­ма?» Мужик стоїть, підіпер­ся, Хлипає, сіро­ма!.. «З ким же тат­ко бу­дуть спа­ти?..» Він аж по­хи­лив­ся: «Але ж, але ж, мої дітки!..» - І слізьми за­лив­ся…

ТОЙ, ЩО НАД НАМИ

Стоїть ко­зак ко­ло груші Дівку підмов­ляє. А дівчи­на, як ка­ли­на, Полум’ям па­лає. Зчервоніло пов­не лич­ко, Відскочили гру­ди… Отак да­ла б, та боїться, Що то послі бу­де. «А що, - ка­же, - як я бу­ду Дитиноньку ма­ти? Хто при­гор­не си­ро­ти­ну, Буде дог­ля­да­ти?» Козак жва­во обіймає Дівчину ру­ка­ми. «Не жу­рись, дівчи­но, - ка­же, - А той, що над на­ми!..» А із груші ста­рий батько: «О бісо­ва ма­ти!.. То ви бу­де­те ро­би­ти, А я го­ду­ва­ти?!» Як по­чу­ли мо­ло­дя­та - Та від батька в но­ги: Дівча в ха­ту з пе­ре­ля­ку, Козак - за по­ро­ги… вернуться

6

- Попроси, го­лу­бе, цього хло­па,

Хай по­ка­же! (польськ.)

вернуться

7

- Ой, моє сер­денько!..

Подивися-подивися!

Ще й са­мець, го­лу­бе!.. (польськ.)