Semper tiro - Франко Иван Яковлевич - Страница 3

3

КРИК СЕ­РЕД ПІВНОЧІ В ЯКІМСЬ ГЛУХІМ ОКОЛІ...

Крик се­ред півночі в якімсь глухім околі. Чи вмер хто й сво­яки ри­да­ють по вмер­ло­му? Чи хто по­ра­не­ний ко­нає в чистім полі? Чи пла­чуть си­ро­ти, ог­раб­лені і голі, Без батька-ма­тері, без хліба і без до­му? Невідомий співак по­хо­ду сте­по­во­го… Замісто струн нап'яв він те­ти­ви спи­жеві, Давно за­бу­ту рать з сну бу­дить віко­во­го І до по­хо­ду знай нак­ли­кує но­во­го "За зем­лю Руськую, за ра­ни Іго­реві". Давно за­бу­та рать в за­бутій спить мо­гилі, І Ігор спить, і з ним все плем'я со­ко­ли­не; Лиш крик по­ета ще лу­нає в давній силі, Байдужість сірая ку­няє на мо­гилі, А кров із руських ран все ри­не, ри­не, ри­не.

АНТОШКОВІ П. (АЗЪ ПОКОЙ) [2]

Діалект чи са­мостійна мо­ва? Найпустіше в світі се пи­тан­ня. Міліонам тре­ба сього сло­ва, І гріхом уся­ке тут хи­тан­ня. Міліонам тре­ба світла, волі, Треба вміти, як їх до­би­ваться, Поки стог­нуть кволі, мерз­нуть голі - Нам в Па­рас­ки лас­ки до­жи­даться? Як твій брат із го­ло­ду вми­рає, А йо­го ти на­кор­ми­ти всту­пиш, То чи ждеш, аж срібну лож­ку ку­пиш, Чи бе­реш бу­ко­ву, що він має? Як твоя у річці то­не ма­ти І кри­чить: "Ря­туй ме­не, Ан­тош­ку!" - Будеш ти на гар­ний чо­вен жда­ти Чи їй ки­неш пер­шу-ліпшу дош­ку? Зви се діалек­том, зви жар­го­ном Тую дош­ку, ту бу­ко­ву лож­ку, А во­на лу­нає відго­мо­ном В міліонах серць жи­вих, Ан­тош­ку! Хай та мо­ва вбо­га в славнім роді, Хай мос­ковська, польська, чеська кра­ща - Поки слу­жить Ма­тері в при­годі, То во­на культурі не про­па­ща. Хоч в сусіда там пи­ха ба­гацька У пор­фирі сяє та ат­ласі - На чу­же ба­гатст­во ми не ласі, Ласа лиш твоя ду­ша жеб­рацька. Бідні ми, як коні на при­поні, Збагатись нас труд на рідній ниві: В діалекті чи хоч би в жар­гоні Будемо ба­гаті і щас­ливі. Діалект, а ми йо­го на­ди­шем Міццю ду­ху і ог­нем лю­бо­ви І нес­тер­тий слід йо­го за­пи­шем Самостійно між культурні мо­ви.

ГОВОРИТЬ ДУ­РЕНЬ В СЕРЦІ СВОЇМ...

Говорить ду­рень в серці своїм: "Єсть бог і есть він бо­гом моїм! Його я в серці своїм чую, В ньому я днюю, з ним но­чую. Він бе­ре­же ме­не, мов ма­ти, Що я роб­лю, він му­сить зна­ти, Що я роб­лю і що го­во­рю; Він в моїх ра­до­щах і в го­рю, Він в моїх ду­мах, в моїх мріях І в моїх жа­ло­щах, надіях. На нього я пок­лав надію І все, що дію, з ним я дію; Що мов­лю, в ньому ко­ре­ниться, Всіх моїх мис­лей він кри­ни­ця; І кож­дий відрух сер­ця мо­го Почався в нім і йде до нього. Мене він лю­бить, як ди­ти­ну, Пильнує, тішить без упи­ну, І всі діла мої но­тує, І шлях мій до ме­ти прос­тує. Він світ соз­дав, і сон­це, й зорі, Завісив зем­лю у прос­торі, Накрив її не­бес пок­ро­вом - Одним ли­ше всев­лад­ним сло­вом Своїм "Да бу­дет" все­мо­гу­чим, Немов до­щу по­то­ком рву­чим. Він скрізь на морі і на суші Создав у за­ро­доч­ках душі, Життя розсіяв незлічен­не - А все для се­бе і для ме­не. О, він ступ­не­во йшов, вправ­ляв­ся, Шість день до цілі наб­ли­жав­ся, Поки соз­дав най­ви­щу про­бу - Мене - він на свою по­до­бу. Він дав мені весь світ у вла­ду; З йо­го любві я не відпа­ду, А навіть як згрішу, раб грішний, То він ка­рать ме­не не спішний: Хоч як грізнеє пе­ре­сер­дя, Ще більше в нього ми­ло­сер­дя. Щоб згла­ди­лась моя про­ви­на, Він дав за ме­не сво­го си­на; І щоб мої мо­гутні кри­ла Не зу­пи­ня­ла, не гніти­ла Важка ма­терії інертність, Він дав душі моїй безс­мертність, Дав за­по­ру­ку без­по­хиб­ну, Що як ум­ру, то не за­гиб­ну, Що смерть моя - не скін фа­тальний, А вхід до раю тріумфальний. Єсть бог, я чую се, я знаю, Його у власнім серці маю, Його у тво­риві я ба­чу, В своїй йо­го зна­ход­жу вда­чу: Він в моїй совісті го­во­рить І мною ни­щить, мною тво­рить, Що я ска­жу, він "ні" не ска­же, І що я зв'яжу, він те зв'яже. Я часть йо­го; де часть, там цілість. Я твір йо­го, і твор­ця вмілість Його творіння ви­яв­ляє: Його дух з ме­не про­мов­ляє, Його мисль в моїм слові чу­ти: Я єсьм, то­му й він му­сить бу­ти. Я в нім жию, і з ним я вічний, Як син, як склад­ник ор­ганічний, Як тон із гар­монійним строєм", - Говорить ду­рень в серці своїм. вернуться

2

2 - Ди­вись йо­го стат­тю в "Га­ли­ча­нині", 1902, ч. 222, п[ід] з[аго­лов­ком] "Тщет­ная ра­бо­та се­па­ра­тис­тов".