П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Гудкайнд Террі - Страница 32

— Енн приєднується до моєї щирої подяки. І вона набагато старше мене.

У Племені Тіни вік надавав більше значимості. Зморшкувате обличчя Ніссель розпливлася в усмішці, і вона поплескала його по щоці.

— Піду принесу вам обом тави з чаєм.

— Схоже, вона твоя велика шанувальниця. — Енн, відкинувши волосся на спину, провела поглядом виходячу з кімнати знахарку.

— А чому б і ні?

Енн закотила очі і струсила з сукні солому.

— Коли це ти вивчив мову Племені Тіни? Ти ніколи не говорив Річарду з Келен, що знаєш її.

— Ха, та я вчив її ще багато років тому! Я взагалі багато чого знаю. Але далеко не про все повідомляю. Крім того, я завжди вважав, що корисно мати простір для маневру. Може стати в нагоді. От як зараз, наприклад. Але я ніколи насправді не брехав.

Енн видала якийсь незрозумілий звук..

— Може, це й не брехня, але все ж близько.

— До речі, про брехню, — посміхнувся їй Зедд. — Я вважаю, що ти зіграла просто блискуче. Вельми переконливо. Ця заява застала Енн зненацька.

— Ну, я… е-е… Спасибі, Зедд, вважаю, так, я була досить переконлива.

— Безумовно, — поплескав він її по плечу. Посмішку Енн змінив підозрілий погляд.

— Не намагайся мене умастити, старий! Я набагато тебе старше і все це вже бачила-перебачила. — Вона погрозила йому пальцем. — Тобі чудово відомо, що я на тебе зла!

— Зла? На мене? — Ткнув себе пальцем у груди Зедд. — Що я такого зробив?

— Що ти зробив? Мені потрібно тобі нагадати слово «Шнирок»? — Вона прийнялася крокувати маленькими колами, піднявши руки зі скарлюченими пальцями, зображуючи якесь чудовисько. — Ой, як страшно! Ось іде Шнирок! Ой, який жах! Ой-ой, який кошмар!

Вона різко зупинилася перед ним.

— Та що це спало на твою безмозку довбешку?! Звідки вилізло це нікчемне слівце «Шнирок»?! Ти що, здурів?!

— А що не так з назвою «Шнирок»? — Обурився Зедд.

Енн уткнувся кулаки в свої об'ємисті боки.

— Що не так? Та що це за назва «Шнирок» для уявного монстра?

— Ну, взагалі дуже гарна.

— Гарна?! Та мене трохи удар не вхопив, коли ти це сказав! Я була впевнена, що Річард тут же зрозуміє, що ми все вигадали, і буде довго сміятися! Та я сама мало не розреготалася!

— Буде довго сміятися? А що такого смішного у слові «Шнирок»? Відмінне слово. Присутні всі необхідні елементи моторошного створіння.

— Ти остаточно з'їхав з розуму? Та десятирічні хлопчаки, яких я застукувала за якою-небудь шкодою, яких хлібом не годуй, дай тільки видати якусь історію про переслідуючих їх монстрів, так от вони могли миттєво придумати, коли я хапала їх за вухо, з десяток назв куди кращих, ніж «Шнирок»! Ти хоч розумієш, яких зусиль мені коштувало зберегти серйозний вираз обличчя? Не будь стояча перед нами проблема настільки серйозною, мені б взагалі навряд чи це вдалося! А коли ти сьогодні не один раз повторив його, я думала, що наша затія провалиться відразу!

— Щось я не помітив, щоб вони сміялися, — схрестив Зедд руки на грудях. — Вони всі троє визнали це досить лякаючим. Мені здалося, що у Річарда затремтіли коліна, коли я вперше назвав це ім'я.

Енн в серцях грюкнула себе по лобі.

— Нам допомогла тільки чиста випадковість! Ти міг усе зіпсувати своєю дурістю! — Вона похитала головою. — Шнирок! Треба ж! Шнирок!

Зедд підозрював, що швидше за все таким чином проявляються її розпач і страх, і вирішив не заважати їй бурчати і крокувати. Нарешті Енн зупинилася і втупилася на нього, іскрячись люттю.

— Та де ти взагалі, в ім'я Творця, викопав таке маячне ім'я для монстра? Шнирок, ну треба ж! — Буркнула вона собі під ніс.

Зедд почухав потилицю і відкашлявся.

— Ну, відверто кажучи, в молодості, коли я тільки що одружився, я приніс моїй молодій дружині кошеня. Вона полюбила цю тваринку і весь час сміялася над її витівками. І мені страшенно подобалося, як у Ерілін від сміху сльози течуть, коли вона спостерігала за цим крихітним клубочком вовни. Я запитав її, як би їй хотілося назвати кошеня, а вона відповіла, що їй так подобається спостерігати за ним, коли він шастає всюди, вивчаючи предмети, що їй хочеться назвати його Шнирок. Ось звідки я взяв це ім'я. Саме тому воно мені завжди подобалося.

Енн закотила очі. Потім, поміркувавши над словами Зедда, зітхнула. Вона хотіла було щось сказати, але передумала і, знову зітхнувши, співчутливо погладила його по руці.

— Гаразд, все обійшлося, — підвела вона підсумок. — Все обійшлося. — Нахилившись, Енн підчепила пальцем ковдру і, згортаючи її, запитала: — А з пляшкою? Тою, що, як ти сказав Річарду, знаходиться в особистому анклаві Великого Чарівника в замку? Яких капостей можна чекати, коли він її розіб'є?

— А, та це звичайна пляшка, яку я одного разу купив під час подорожі. Коли я її побачив, мене вразила майстерність, з якою була зроблена ця граціозна штучка. І після довгої торгівлі з продавцем я нарешті збив ціну і купив її дуже недорого. Пляшка мені так сподобалася, що після повернення я поставив її на постамент. А заодно вона служила мені нагадуванням про моє уміння торгуватися, оскільки я придбав її за дивно низьку ціну. Я порахував, що там вона добре виглядає і дозволяє мені пишатися собою.

— Ну хіба ти не розумник! — Підколола його Енн.

— Так, великий. Трохи згодом я побачив точно таку ж пляшку, яка коштувала вдвічі менше, причому без усякого торгу. І я залишив куплену пляшку на постаменті як нагадування про те, що не треба задирати носа лише тому, що ти Чарівник першого рангу. Так що це просто стара пляшка, що зберігається як нагадування про отриманий урок. Тому, коли Річард її розіб'є, не трапиться рівно нічого.

Енн, захихотіла, похитала головою.

— Не будь у тебе чарівного дару, боюся навіть уявити, що б з тебе виросло.

— А я боюся того, що нам належить виявити. Вже зараз, оскільки його магічні здібності зменшувалися, Зедд почав відчувати ломоту в кістках і слабкість в м'язах. А буде ще гірше.

Від похмурої правди цих слів посмішка Енн зникла.

— Я цього не розумію. Те, що ти сказав Річарду, — правда. Келен повинна бути його третьою дружиною, інакше вона не могла притягнути шимів у цей світ. А ми знаємо, що шими тут, хоч це й неможливо. Навіть якщо взяти до уваги вивернуті способи, якими магія може інтерпретувати події, щоб виконати всі вимоги, необхідні для втілення в життя якихось речей, Келен все одно лише друга його дружина. Була та дівчина, Надіна, і Келен. Один плюс один дорівнює двом. Келен може бути лише другою за рахунком.

— Ми знаємо, що шимів закликали, — знизав плечима Зедд. — Так що нам потрібно думати над цією проблемою, а не над тим, чому так вийшло.

Енн сварливо кивнула.

— Думаєш, цей твій внучок зробить так, як йому сказано, і відправиться прямо в замок?

— Він обіцяв.

Енн втупилася на старого чарівника.

— Ми з тобою говоримо про Річарда, не забув?

Зедд безпорадно розвів руками.

— Не знаю, що ми ще могли зробити, щоб змусити його їхати в замок. Ми дали йому всі можливі мотивації, від благородних до егоїстичних, щоб він поспішив туди. Йому діватися нікуди. Ми продемонстрували йому всі страхітливі наслідки, якщо він не зробить того, що йому веліли.

— Так… — Енн погладила згорнуту під пахвою ковдру. — Ми зробили все, хіба що правди не сказали.

— Ми практично сказали йому правду про те, що станеться, якщо він не поїде в замок. Це зовсім не брехня, якщо не рахувати того, що вся правда ще більш похмура, ніж намальована нами картинка. Я знаю Річарда. Келен закликала шимів, щоб врятувати йому життя. І він зробив би все мислиме і немислиме, щоб повернути все на свої місця. І зробив би тільки гірше. Ми не можемо дозволити йому грати з вогнем. Ми дали йому те, що йому потрібно найбільше, — спосіб допомогти. Його єдиний порятунок — замок. Шими не можуть дістати його там, де їх закликали, а Меч Істини швидше за все єдина чарівна річ, яка ще діє. Ми про все інше подбаємо самі. Хто знає, якщо він опиниться поза їх досяжністю, можливо, загроза зникне сама по собі.