П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Гудкайнд Террі - Страница 31

Беата мерзлякувато потерла плечі, озираючись по сторонах.

— Мрії стати Шукачем — дитячі й дурні. Навчитися читати, — вона багатозначно знизила голос, — злочин. Краще тобі не намагатися навчитися більшому.

— Знаю, — зітхнув він. — Але хіба тобі ніколи…

— А магія — зло. І доторкнутися до чарівної речі все одно що вчинити злочин.

Вона швидко озирнулася на цегляний фасад за спиною і швидким жестом стерла написане слово. Несан відкрив було рот, щоб заперечити, але вона різко обірвала:

— Пора закінчувати розмову.

І поглядом вказала на верхні вікна. Несан підняв очі, і по спині у нього пробіг холодок. З вікна за ними спостерігав сам міністр культури.

Несан схопив баранячу тушу і пішов до кухонних дверей. Беата йшла слідом з гусаком в одній руці і мішком з горобцями в іншій. Обидва закінчили розвантаження в мовчанні. Неса жалкував, що сказав так багато, а вона — так мало.

Коли вони закінчили, він зібрався провести її до воза під приводом перевірити, чи не забули вони чого, але майстер Драммонд поцікавився цим сам, і Беата повідомила йому, що більше нічого не залишилося. Шеф-кухар ткнув несана в груди, звелівши дочистити котли. Потираючи груди, несан поплентався до бадей з мильною водою. Він озирнувся, щоб побачити, як Беата йде геть, в надії, що вона подивиться на нього і він зможе хоча б посміхнутися їй на прощання.

На кухні з'явився помічник міністра Шанбора Далтон Кемпбелл. Несан ніколи не бачив Далтона Кемпбелла — не представлялося можливості, — але непогано ставився до нього, тому що той начебто нікому не заподіював неприємностей. В усякому разі, наскільки було відомо Несану.

Нещодавно призначений на посаду помічника міністра, Далтон Кемпбелл був андерцем досить приємної зовнішності, з типово-андерським прямим носом, темноволосий і темноокий, з вольовим підборіддям. Такі подобалися жінкам, особливо хакенкам. Далтон Кемпбелл виглядав досить переконливо у своїй темно-синій шкіряній безрукавці, одягненій поверх синього дублету. І те, і інше прикрашали гарні гудзики.

На чудовому поясі тонкої роботи висіли оброблені сріблом піхви. Руків'я красивого меча було обгорнене червоно-коричневою шкірою. Несану до смерті хотілося мати можливість носити таку ж чудову зброю. Він був переконаний, що дівчата з розуму сходять по чоловіках з мечами.

Не встигла Беата озирнутися на Неса або піти, як Далтон Кемпбелл швидким кроком перетнув кухню і взяв її під руку. Дівчина побіліла. У Неса від жаху підвело живіт. Він інстинктивно зрозумів, що їм можуть загрожувати великі неприємності. І побоювався, що знає їх причину. Якщо міністр, коли дивився у вікно, бачив, як Несан написав у багнюці слово…

Далтон Кемпбелл посміхнувся і щось неголосно вимовив. Плечі дівчини повільно розслабилися, і одночасно розв'язався вузол в животі несана. Несан не зміг розібрати все, але розчув, що Далтон Кемпбелл говорить щось про міністра Шанбора, вказуючи головою на ведучі наверх щаблі в дальньому кінці кухні. Очі дівчини розширилися, вона зашарілася.

А потім засяяла.

Далтон Кемпбелл посміхався їй всю дорогу до сходів, легенько підштовхуючи дівчину вперед, хоча вона і не потребувала понукання. Здавалося, вона мало не летить по повітрю. Жодного разу не оглянувшись, Беата зникла в дверному отворі.

Майстер Драммонд відважив Несану запотиличник.

— Чого стоїш, як пень? Іди чистити горшки!

14

Зедд прокинувся від стуку дверей. Він трохи прочинив очі, рівно настільки, щоб побачити, як закриваюча дверний проріз фіранка відсувається в сторону. І трохи заспокоївся, побачивши, що прийшла Ніссель, Огрядна знахарка неквапливо перетнула кімнату.

— Вони виїхали, — повідомила вона.

— Що вона сказала? — Пошепки поцікавилася Енн, теж трохи відкривши очі.

— Ти впевнена? — Впівголоса перепитав Зедд.

— Вони спакували все, що привезли з собою. Взяли запас їжі. Жінки допомогли їм зібрати все необхідне в дорогу. Я ще дала деякі трави, які допоможуть при дрібних нездужаннях. Наші мисливці дали їм бурдюки і зброю. Вони швидко розпрощалися з друзями і з тими, кого полюбили. І змусили мене пообіцяти, що я як слід про вас подбаю. — Ніссель потерла підборіддя. — Обіцянку, яку неважко виконати, судячи з того, що я бачу.

— І ти бачила, як вони поїхали? — Продовжував наполегливо розпитувати Зедд. — Ти точно впевнена?

Ніссель, трохи повернувшись, махнула рукою на північний схід.

— Вони рушили в дорогу. Всі троє. Я простежила за їх від'їздом, як ти і велів. Мені довелося йти з усіма до самої околиці, але більшість жителів забажали провести їх далі по степу, щоб довше побути з ними. Вони запросили і мене піти з ними, так що мені теж довелося прогулятися по степу, хоча мої ноги вже не такі міцні, як колись, але я вирішила, що невелику прогулянку вони ще витримають.

Коли ми всі дружно пройшли вже досить багато, Річард запропонував нам повернутися і не мокнути даремно під дощем. Особливо він наполягав, щоб я поквапилася назад до вас. Підозрюю, що вони хотіли їхати якомога швидше, а ми їх затримували, але вони були занадто ввічливі, щоб сказати про це вголос.

Річард з Келен обняли мене і побажали всього найкращого. Жінка у червоній шкірі обіймати мене не стала, але схилила голову, виказавши мені свою повагу, а Келен перевела мені її слова. Вона побажала повідомити мені, що буде захищати Річарда і Келен. Вона хороша, ця дивна жінка в червоному, хоча вона і не з Племені Тіни. Я побажала їм усім всього хорошого.

Ми всі, хто пішов у степ, стояли під дощем і махали їм услід, поки вони не перетворилися на маленькі точки на горизонті. Тоді Птахолов попросив нас схилити голови. І всі разом, слідуючи його словам, ми попросили духів наших предків доглянути за людьми нашого племені і охороняти їх під час подорожі. А потім Птахолов закликав яструба і послав його з ними в знак того, що наші серця залишаються з ними. Ми почекали, поки навіть яструб, кружляючий над ними, став невидимий.

А потім повернулися додому.

Нахиливши голову, Ніссель підвела брову.

— Це тебе задовольнило більше, ніж моє просте повідомлення, що вони відбули?

Зедд відкашлявся, подумавши, що ця тітка, коли їй нема кого лікувати, повинна вчити інших сарказму.

— Що вона сказала? — Знову запитала Енн.

— Вона сказала, що вони поїхали.

— Вона впевнена?

Зедд відкинув ковдру.

— Звідки мені знати? Вона багато базікає. Але мені здається, що вони все ж поїхали.

Енн теж відкинула вовняну ковдру.

— Я вже думала, що геть вся зійду потом під цією колючою штукою.

Їм довелося весь цей час терпляче і мовчки лежати під ковдрами з побоювання, що Річард раптом заявиться назад з якимсь питанням або новою ідеєю. Хлопчик частенько викидав всякі несподівані номери. Зедд не ризикнув поставити під загрозу весь план і дозволити якійсь дрібниці зірвати його.

Поки вони чекали, Енн фирчала і потіла. Зедд же волів подрімати.

Задоволена тим, що Зедд звернувся до неї за допомогою, Ніссель пообіцяла простежити за відбуваючою трійцею і відразу повідомити, як тільки вони виїдуть. При цьому вона сказала, що літнім людям треба триматися один одного, в цьому їх єдиний захист від нахабних молодиків. Зедд був з нею повністю згоден. Енн у відповідь лише блиснула очима.

Зедд струсив з рук солому і оправив балахон. Спина у нього затекла.

— Дякуємо за допомогу, Ніссель, — обняв він немолоду знахарку. — Пребагато тобі вдячні. — Та хихикнула йому в плече.

— Для тебе — все що завгодно.

І перед відходом вщипнула його за зад.

— Як щодо тої тави з медом, сонечко? — Підморгнув їй Зедд.

Ніссель спалахнула. Погляд Енн перебігав з одного на іншу.

— Що ти їй сказав?

— О, просто подякував за допомогу і запитав, чи не можна принести нам чого-небудь поїсти.

— Це самі колючі ковдри, що я пам'ятаю за все своє життя, — пробурчала Енн, люто чухаючи руку. — Передай Ніссель і мою подяку, але, якщо не заперечуєте, я обійдуся без щипка за дупу.