Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі - Страница 66

— Я говорив зі стінами? Звичайно, помре! Якщо цей хлопчик не в пророцтві, якщо він порве всі мають відношення до нього зв'язки з пророцтвами, тоді він зробить недійсними всі лінії пророцтва, в якому існує. Якщо Річард зробить це, пророцтва стануть помилковими, і ланцюги цієї ймовірності ніколи не зв'яжуться з ним. Ні в одному з інших зв'язків його немає — тому він помре.

— А що буде зі зв'язками, в яких його більше не буде?

Натан схопив її за руку і потягнув до дверей.

— У такому разі на кожного впаде тінь. Кожного живого. Настане дуже довгий і темний час.

— Стій, — Енн змусила його зупинитися.

Вона повернулася до кам'яної лави і залишила на ній Рада-Хань.

— У мене немає сили знищити його. Може, його варто закрити тут.

— Замкни двері і накажемо охороні, щоб вони охороняли його тут, за щитами, вічно, — схвалив Натан.

Енн застережливо потрясла перед ним пальцем.

— Навіть не думай, що без нього я дозволю тобі вести себе неналежно.

Натан знову посміхнувся. Він був згоден. Перш ніж закрити двері, чоловік повернувся до неї.

— До речі, чи спілкувалася ти з Верної через Доржній щоденник?

— Так, трохи. Вона зараз у таборі і дуже зайнята. Вони готуються до захисту перевалів, що ведуть у Д'хару. Джеган почав облогу.

— Що ж, наскільки мені вдалося дізнатися у військових тут, перевали надійні і деякий час протримаються. — Натан нахилився до неї. — Пошли Верні лист. Напиши їй, що коли порожній віз виявиться поруч, вона повинна його пропустити.

— Що це означає? — Здивувалася Енн.

— Пророцтва не для непосвячених. Просто повідом їй.

— Добре, — затримавши подих, промовила Енн, коли Натан підштовхнув її в вузькі двері. — Але я, мабуть, не стану писати їй, що це від тебе. А то вона ще не зверне уваги. Ти ж знаєш, Верна вважає тебе глухим.

— Вона ніколи не хотіла дізнатися про мене по-справжньому. — Він озирнувся. — Вона просто не бачила всього, що в мені.

Енн хотіла сказати, що, можливо, Верна знала Натана занадто добре, але утрималася. Коли Натан попрямував до зовнішніх дверей, вона схопила його за рукав.

— Натан, що ще ти не сказав мені про знайдене тобою пророцтво? Про пророцтво, де Річард зникає в забутті.

Енн добре знала Натана. Зазвичай він говорить далеко не все, що знає, оскільки вважає за краще приховувати найтривожніше. Деякий час він сумно дивився їй в очі.

— У пророцтві є Ковзаючий.

Енн задумалася.

— Ковзаючий. Ковзний, — бурмотіла вона про себе, намагаючись пригадати. Ім'я було знайомим. — Ковзаючий… — Вона загинала пальці. — Ковзаючий. — Раптом її очі розширилися від жаху. — Великий Творець!

— Боюся, Творець нам не допоможе.

Енн замахала руками.

— Не може бути. Щось в твоєму пророцтві невірне. Воно неправильне. Ковзаючих створювали у Велику війну. У цьому часі пророцтв про ковзаючого не може бути! Якщо він в ньому є, тоді пророцтво повинно відноситися до минулого. — Енн нервово жувала нижню губу.

— Пророцтво вірне. Думаєш, я теж не ламав собі голову? Я ж не любитель. Я перевірив хронологію сотні разів, вивчивши кожен ряд і цифру. Усі вони йдуть з одного кореня. Кожен зв'язок в строгому порядку. Пророцтво відповідає часу і хронології. І взагалі усе сходиться, — закінчив він.

— Це хибний зв'язок, — наполягала Енн. — Ковзаючих створювали за допомогою чаклунства. Вони були стерильні. Вони не могли мати нащадків.

— Кажу тобі, на одній лінії з Річардом Ковзаючий, і це видима лінія пророцтва, — прогарчав Натан.

— Вони не могли вижити, — Енн була впевнена в тому, що говорить. Натан знає більше неї про пророцтва, але в цій сфері він знає менше — це її коник. — Ковзаючі не могли народжувати дітей.

— Кажу ж тобі, в світ повернувся Ковзаючий, — наполягав він, кинувши на неї один з тих поглядів, які Енн особливо не любила.

— Натан, викрадачі душ не можуть розмножуватися, — пискнула вона.

— Пророцтво говорить, він не був народжений, але був створений заново Ковзаючим.

Енн відчула, що тремтить. Вона дивилася на нього, не знаходячи слів.

— Три сотні років не народжувалися чарівники з двома сторонами дару, крім Річарда. Ніхто не здатний… — Енн зупинилася. Натан дивився на неї. Помітив, як, нарешті, в її очах промайнуло розуміння. — Великий Творець, — прошепотіла вона.

— Я казав тобі, що Творець не допоможе. Його народили Сестри Тьми.

Енн трясло, вона не могла говорити.

Ніщо не могло бути гірше.

Проти ковзаючого немає зброї.

Будь-яка душа беззахисна перед ним.

За зовнішніми дверима в коридорі чекала Найда з похмурим лицем, але не таким похмурим, як у Енн. Темний коридор освітлювався свічками в тримачах на стінах. Жодного подиху вітерця. Єдиним кольором в коридорі був червоний колір шкіряного одягу Найди.

Витягнена за руку з кімнати, переповнена почуттями, Енн підлетіла до Найди.

— Ти передала йому те, що я просила?

— Звичайно, — дівчина йшла на крок позаду від них.

Напівобернувшись, Енн погрозила Морд-Сіт пальцем:

— Я шкодую, що ти сказала йому.

Найда посміхнулася.

— О, не думаю що так.

Енн округлила очі й повернулася до Натана.

— До речі, навіщо ти носиш меч? Ти ж чарівник. Навіщо тобі меч?

Натан виглядав ураженим.

— Ну чому ж… Найда вважає, що з мечем я виглядаю переконливіше.

Енн вдивлялася в темряву коридору.

— Та вже. Звичайно, вважає.

31

Річард стояв на краю вузького уступу скелі і роздивлявся сірі клапті хмар внизу. Прохолодне сире повітря принесло йому аромати бальзаміну, моху, мокрого листя і землі. Він глибоко зітхнув. Ці запахи так нагадували про будинок… Гранітна скеля була надщерблена дощами і вітром і походила на скелі в лісах Хартленда. Тільки там гори тягнуться куди далі. Обрив під ногами кружляв голову.

На схід стелилася горбиста лісова рівнина. Ліворуч і праворуч земля була порожня — тут була межа. На заході піднімалися марева гір, що межують з пустелею. Саму пустелю і Стовпи Творіння звідси вже не було видно. Річард був радий, що вони залишилися позаду.

Простір неба не затьмарювали чорнокрилі хижаки, принаймні, зараз. Величезні птахи знали, що Річард, Келен, Кара, Дженнсен, Том і Оуен направляються на захід.

Річард убив останніх зустрінутих ними п'ятьох птахів, коли вони стали кружляти майже над головами людей, пікіруючи з безрозсудним нахабством. Він вів свою маленьку групу через густий ліс і не очікував, що птахи з'являться знову. Подорожні йшли через ліс, який по більшій частині складався з гігантських дерев. Річард подумав, що якщо він буде обережний, то їм, можливо, вдасться позбутися від переслідувачів.

Якщо ця людина, Ніколас, бачив їх очима п'яти птахів, тоді він знає, що вони йдуть на захід. Але зараз, коли покрив лісу приховав їх маленький загін, чародій не може бути впевнений у тому, що вони підуть на захід. Якщо Річарду вдасться зникнути і з'явитися там, де птахи не очікують його побачити, то Ніколас стане думати інакше. Він зрозуміє, що вони могли змінити напрямок і піти на північ або на південь. Ніколас може подумати, що, увійшовши в ліс, вони спробували втекти від нього.

Можливо, їм вдалося б сховатися під кронами дерев і збити переслідувача з сліду. Тоді Ніколас їх би не знайшов. Річард не хотів, щоб ворог знав, куди вони йдуть або де знаходяться. Обдурити Ніколаса складно, майже неможливо, але Річард все ж вирішив спробувати.

Прикривши долонею очі, лорд Рал вивчав ліс, запам'ятовуючи місцевість, перш ніж почати спускатися до решти. Слабкі хмари внизу лежали темними рваними смугами. З брудних пластівців хмар виривалися гострі скелі.

Річард оглянув скелю, схил, дерева і нарешті знайшов те, що шукав. Він вивчив підйом у гору, а потім знову кинув погляд у чисте небо. Річард не побачив ні чорнокрилів, ні яких-небудь інших птахів. Він глянув туди, де його чекали інші. Якщо він не бачить птахів, це не означає, що вони не спостерігають за ним. Це ясно. Ціла дюжина птахів могла сховатися в листі, і він би її не помітив. Зараз Річард був там, де вони могли його бачити, тому не був впевнений ні в чому.