По вогонь - Рони-старший Жозеф Анри - Страница 35

Нао розпачливо намагався знайти відповідь на це питання, коли помітив, що безплічко вперто водить пальцем в одному напрямі від берега до острівця, а потім показує і на гранітний виступ. Син Леопарда догадався, що там мала бути ще одна коса, і вона тяглася до острівця якраз під поверхнею води. А тепер лукавий ворог опинився у нього збоку, і треба було ховатися за горбочком, щоб уникати його каменюк та списів.

Тиша знову запанувала на болоті, Нао вартує далі під мерехтливим світлом зірок.

Загорожа ворогів поволі посувається, опівночі вона буде майже біля вогнища уламрів, і тоді вороги нападуть. Напасникам буде нелегко. Карликам доведеться долати вогнище, що перегородило всю косу і має в довжину чимало ліктів.

Поки Нао, напруживши всі свої почуття, міркує про ці речі, з острівця летить камінь і падає на вогнище. Вогонь сичить, здіймається хмарка пари. Серце стискається, Нао розуміє тактику ворога. Намотаним на каменюки мокрим баговинням вороги силкуються загасити чи принаймні ослабити Вогонь, щоб полегшити свій напад… Що ж робити? Щоб побити тих, на острівці, треба якось виманити їх з-за скелі і самих себе поставити на деякий час під їхні удари.

Поки син Леопарда та його товариші люто кидалися туди й сюди, камені падали один за одним, вогонь сичав, а загорожа рудих карликів невпинно посувалася; мисливці й людина без плечей тремтіли, наче оточені звірі.

Скоро частина вогнища почала пригасати.

– Чи Нам і Гав готові? – спитався тоді ватажок. І, не ждучи відповіді, він войовниче загукав. Але в голосі ватажка не було звичної певності; в ньому лунали лише туга й лють зацькованого звіра. Вони покірно чекали па останній знак. Але тут якесь ніби вагання охопило Нао. Очі його весело заблищали, надія осяяла обличчя, і він крикнув:

– Ось уже чотири дні, як дерево карликів сохне на сонці!

Припавши до землі, він підповз до вогнища, вхопив головешку і з усіх сил пошпурив її в загорожу ворога. В ту ж мить безплічко, Нам і Гав з захопленням узялись до цієї справи.

Спантеличені вороги почали навмання кидати в них списи. Коли ж нарешті вони зрозуміли, в чому річ, сухо листя й гілочки спалахнули в багатьох місцях, велетенське полум'я загуло з усіх боків загорожі. Нао знову вигукнув бойовий клич, клич крові й надії, що збадьорив серця його товаришів:

– Уламри перемогли людожерів! Як же їм не подужати рудих шакалів?

Полум'я жерло загорожу, і потужне криваве світло від нього пливло по болоту, ваблячи рибу, ящірок і комах; птаство познімалося з очеретів, гучно б'ючи крильми, а вовки сплели своє виття з реготом гієн. Тут безплічко раптом підскочив і загукав. Виблискуючи очима, він простягав руку на захід.

Обернувшись, Нао на далеких горбах побачив Огонь, подібний до сяйва перед сходом місяця.

Розділ четвертий

БІЙ МІЖ ВЕРБАМИ

Вранці руді карлики вибігали на відкрите місце досить часто. Вороги люто клацали своїми міцними щелепами, поблискуючи трикутними очима. Вони оддалік погрожували уламрам рогатинами та списами, удаючи, ніби колють їх, кидають на землю, трощать голови, порють животи. Склавши нову загорожу, вони знову почали сунути її на гранітний виступ, поливаючи тепер зрідка водою.

Сонце стояло вже дуже високо на небі, коли безплічко голосно скрикнув. Він схопився на ноги і замахав обома руками. У відповідь, розтинаючи повітря, розлігся над болотом теж такий самісінький поклик, і мисливці побачили далеко на березі постать, цілком подібну до їхнього гостя. Вона стояла в заростях комишу і махала якоюсь невідомою уламрам зброєю. Руді карлики теж помітили її, і невеличка ватага одразу ж побігла ловити невідомого. Але людина вже зникла за комишем. Опанований невиразними, але бурхливішії почуттями після цієї несподіваної події, Нао чекав, що буде далі. Вороги швидко пробігли рівне місце, а потім настала тиша. Незабаром двоє з ватаги переслідувачів вернулися назад, і негайно ж вирушила на підмогу друга ватага. Нао збагнув, що відбувається якась значна подія. Поранений, очевидно, думав те саме і навіть здогадувався, в чім річ. Він стояв, не звертаючи уваги на рану в стегні, в його темних очах блискали веселі вогники, і часом він щось хрипко вигукував, наче болотяне звірятко.

Таємничі події множилися. Ще чотири рази руді посилали своїх людей на болото. Нарешті поміж верб з'явилося зо три десятки чоловіків та жінок із довгими головами та круглими й топкими тулубами. З трьох боків їх оточували руді карлики. Бій розпочався.

Люди без плечей кидали свої списи не просто рукою, а якимсь приладом, що його уламри ніколи не бачили. Це був грубий оцупок з дерева чи рогу з гаком на кінчику. Випущений цим знаряддям спис летів далі, ніж кинутий просто рукою.

В першу хвилину карликам довелося скуштувати лиха: багато воїнів полягло в бою. Але поміч надходила невпинно. Трикутні обличчя зліталися з усіх боків, навіть прибігли ті, хто стеріг Нао та його товаришів. Карлики вили з люті й лізли в саму гущу побоїща, цілком забувши про ту обережність, якої так додержувалися проти уламрів; можливо, що вони добре знали безпліч-ків і ще боялися ставати з ними до бою врукопаш; а може, їх підбурювала одвічна ненависть.

Нао чекав, поки карлики знімуть облогу. Він уже з самого початку бою вирішив, що треба робити. Тут не було чого довго міркувати. Всім своїм єством Нао прагнув відкритого бою. Він розумів, що перемога рудих карликів над безплічками означала неминучу загибель його та його товаришів. Нао турбувало тільки одне: чи можна залишити без охорони Вогонь? Клітки заважали в битві і, напевне, були б розбиті. Та в разі перемоги Вогонь знайдеться, в противному ж випадкові не уникнути смерті.

Коли настала зручна, на думку Нао, хвилина, він хутко дав наказ, і уламри, вигукуюча бойовий клич, вихором вихопилися з свого притулку. Кілька списів полетіло на них, але вони вже стрибали через загорожу противників. Далі все поточилося з шаленою швидкістю. Там було більше десятка воїнів, що стояли тісною лавою, кидаючи на уламрів списи. Нао кинув списа й дротика, підскочив і завертів своїм києм. Троє з рудих покотилися на землю, перше ніж Нам і Гав прибігли на допомогу. Але списи свистіли, і кожного уламра було поранено, хоч і не дуже, бо списи летіли здалека і кидали їх слабосилі руки. Троє київ завертілися водпочас, і руді карлики, бачачи нові жертви та помічаючи, що й урятована уламрами людина біжить їм на підмогу, сипнули врозтіч. Нао вбив ще двох, решта ж устигли шугнути в комиші. Він не став їх шукати, нетерпляче бажаючи приєднатися до людей без плечей.