Твори в п'яти томах. Том 1 - Шевченко Тарас Григорович - Страница 54

        ТРИ ЛІРНИКИ

Один сліпий, другий кривий,

А третій горбатий

Йшли в Суботов про Богдана

Мирянам співати.

                1

«Що то, сказано, ворони.

Уже й помостили,

Мов для їх те сідало

Москалі зробили.

                2

А для кого ж? Чоловіка,

Певне, не посадять

Лічить зорі...

                1

Ти то кажеш.

А може, й посадять

Москалика або німця.

А москаль та німець

І там найдуть хлібець.

                З

Що це таке верзете ви?

Які там ворони?

Та москалі, та сідала?

Нехай бог боронить!

Може, ще нестись заставлять,

Москаля плодити.

Бо чутка є, що цар хоче

Весь світ полонити.

А може, й так!

Так на чорта ж

Їх на горах ставить?

Та ще такі височенні,

Що й хмари достанеш,

Як вилізти..

              З

Так от же що:

Ото потоп буде,

Пани туди повилазять

Та дивиться будуть,

Як мужики тонутимуть.

              1

Розумні ви люди,

А нічого не знаєте!

То понаставляли

Ті фігури он для чого:

Щоб люди не крали

Води з річки — та щоб нишком

Піску не орали,

Що скрізь отам за Тясьмою 25.

              2

Чортзна-що провадить!

Нема хисту, то й не бреши.

А що, як присядем

Отутечки під берестом

Та трохи спочинем!

Та в мене ще шматків зо два

Є хліба в торбині,

То поснідаєм в пригоді,

Поки сонце встане...»

Посідали. «А хто, братця,

Співа про Богдана?»

              3

Я співаю.

І про Ясси

І про Жовті Води 27,

І містечко Берестечко 28.

              2

В великій пригоді

Нам сьогодні вони стануть!

Бо там коло льоху

Базар люду насходилось

Та й панства не трохи.

От де нам пожива буде!

Ану, заспіваєм!

Проби ради...

             1

Та цур йому!

Лучче полягаєм

Та виспимось.

День великий.

Ще будем співати.

             З

І я кажу: помолимось

Та будемо спати».

Старці під берестом заснули;

Ще сонце спить, пташки мовчать,

А коло льоху вже проснулись

І заходилися копать.

Копають день, копають два,

На третій насилу

Докопалися до муру

Та трохи спочили.

Поставили караули.

Ісправник аж просить,

Щоб нікого не пускали,

І в Чигрин доносить

По начальству. Приїхало

Начальство мордате,

Подивилось. «Треба,— каже,—

Своди розламати,

Вєрнєй дєло...» Розламали

Та й перелякались!

Костяки в льоху лежали

І мов усміхались,

Що сонечко побачили.

От добро Богдана!

Черепок, гниле корито

Й костяки в кайданах!

Якби в формених, то добре:

Вони б ще здалися...

Засміялись... а ісправник

Трохи не сказився!

Що нічого, бачиш, взяти,

А він же трудився!

І день і ніч побивався,

Та в дурні й убрався.

Якби йому Богдан оце

У руки попався,

У москалі заголив би,

Щоб знав, як дурити

Правительство! Кричить, біга,

Мов несамовитий.

Яременка в пику пише 29,

По-московській лає

Увесь народ. І на старців

Моїх налітає.

«Вы што делаете, плуты!!»

«Та ми, бачте, пане,

Співаємо про Богдана...»

«Я вам дам Богдана,

Мошенники, дармоеды!

И песню сложили

Про такого ж мошенника...»

«Нас, пане, навчили...»

«Я вас навчу! Завалить им!»

Взяли й завалили —

Випарили у московській

Бані-прохолоді.

Отак пісні Богданові

Стали їм в пригоді !

Так малий льох в Суботові

Москва розкопала!

Великого ж того льоху

Ще й не дошукалась.

               [ 1845, Миргород]

            * * *

Стоїть в селі Суботові 1

На горі високій

Домовина України,

Широка, глибока.

Ото церков Богданова.

Там-то він молився,

Щоб москаль добром і лихом

З козаком ділився.

Мир душі твоїй, Богдане!

Не так воно стало;

Москалики, що заздріли,

То все очухрали.

Могили вже розривають

Та грошей шукають,

Льохи твої розкопують

Та тебе ж і лають,

Що й за труди не находять!

Отак-то, Богдане!

Занапастив єси вбогу

Сироту Украйну!

За те ж тобі така й дяка.

Церков-домовину

Нема кому полагодить!!

На тій Україні,

На тій самій, що з тобою

Ляха задавила!

Байстрюки Єкатерини

Сараною сіли.

Отаке-то, Зіновію,

Олексіїв друже! 2

Ти все оддав приятелям.

А їм і байдуже.

Кажуть, бачиш, що все то те

Таки й було наше,

Що вони тілько наймали

Татарам на пашу.

Та полякам... Може, й справді!

Нехай і так буде!

Так сміються ж з України

Стороннії люди!

Не смійтеся, чужі люде!

Церков-домовина

Розвалиться... і з-під неї

Встане Україна.

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти!..

               21 октября 1845» с. Марьинское

        НАЙМИЧКА

           поема

          ПРОЛОГ

У неділю вранці-рано

Поле крилося туманом;

У тумані на могилі,

Як тополя, похилилась

Молодиця молодая.

Щось до лона пригортає

Та з туманом розмовляє:

«Ой тумане, тумане,—

Мій латаний талане!

Чому мене не сховаєш

Отут серед лану?

Чому мене не задавиш,

У землю не вдавиш?

Чому мені злої долі,

Чом віку не збавиш?

Ні, не дави, туманочку!

Сховай тільки в полі,

Щоб ніхто не знав, не бачив

Моєї недолі!..

Я не одна,— єсть у мене

І батько, і мати...

Єсть у мене... туманочку,

Туманочку, брате!..

Дитя моє! мій синочку,

Нехрещений сину!

Не я тебе хреститиму

На лиху годину!