Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович - Страница 80

слабкий здоров'ям, яке ще було підірване каторгою,

він інколи не витримував перенапруження і у нього

траплялися нервові напади.

441

Улітку 1917 року Махно зустрівся з молодою вчи-

телькою Галиною Андріївною Кузьменко, яка захопи-

лася вченням анархізму. Вона стала його дружиною і

надійною соратницею в боротьбі.

Наприкінці 1917 року Махно, розуміючи, що владу

можна утримати тільки зброєю, створює озброєні за-

гони, які восени 1918 року розгорнулися в багатоти-

сячну армію. Повстанська армія, яка складалася з бід-

няцької молоді, колишніх солдатів і матросів, почала

війну «за визволення трудового люду».

З цього часу тридцятирічного Махна почали шано-

бливо називати «батько». Його армія воювала з герма-

но-австрійськими окупантами, які грабували Україну;

з петлюрівцями, які боролися за самостійну Україну;

з білогвардійцями, які намагалися відновити Росію; з

радянською владою і її диктатурою пролетаріату.

З 1919 року до Махна почали сходитися анархісти

(Аршинов-Марін, Ейхенбаум-Волін та інші), з цього

часу махновський народний рух став називатися анар-

хістським. Однак анархістська теорія далеко стояла від

справжніх інтересів трудящих. Махновські хлопці від-

стоювали зі зброєю в руках свої рідні села від німець-

ких, білих, червоних та інших грабіжників, не знаючи і

не сприймаючи анархістську теорію. Але хлопці знали

твердо, що їх батько проти червоних з їх продрозклад-

кою і проти білих з їх реквізицією, тобто проти звичай-

ного грабунку селян. Тому з боку більшості трудівни-

ків підтримка Махну і його війську була одностайною.

У махновському русі брали участь в основному укра-

їнці, але анархізм, будучи космополітичною ідеологі-

єю, не визнавав ніякого націоналізму, патріотизму, шо-

442

вінізму і антисемітизму. Тому Махно виступав проти

українського націоналізму і жорстоко розправлявся з

учасниками насилля над євреями. В умовах національ-

ної розмаїтості Лівобережної України це зміцнюва-

ло його популярність. Авторитет лідера повстанського

руху був дуже високий, йому підкорялися всі беззапе-

речно. Більшість махновських командирів були анархі-

стами (Каретников, Марченко, Веретенников, Гаври-

ленко, Білаш, Куриленко та інші), ніхто з них не читав

Бакуніна і Кропоткіна, але вони вірили в зрівняльний

соціалізм і віддавали за нього життя.

Червоні й білі мемуаристи, письменники і компар-

тійні історики зображали Махна як п'яницю, анти-

семіта і бандита (О.М. Толстой «Ходіння по муках»,

Е.Г. Багрицький «Дума про Опанаса», кінофільм

«Олександр Пархоменко» та інше), писали про пога-

ну дисципліну, грабіжі і насильство махновців, по-

головне пияцтво і єврейські погроми. Але пияцтво,

грабіжі і насильство були і у білих, і у червоних. Сам

Махно пити не любив і пияцтво переслідував, з ан-

тисемітизмом і погромниками боровся дуже жорсто-

ко. Випивка на переходах і привалах заборонялася

під загрозою розстрілу. Це суворе правило продо-

вжувало традиції Запорізької Січі.

Наприкінці 1919 року Революційна повстанська ар-

мія України досягла 80-ти тисяч чоловік. Її тактика по-

лягала в рухомості, швидкості і несподіваності дій. Ру-

хомість досягалася застосуванням тачанок241, на яких

швидко пересувалися кулемети, бійці і боєприпаси до

місця бою. Швидкість

маневра

забезпечувалася від-

сутністю обозу, поранених залишали в селищах. Це

443

давало змогу пересуватися з величезною швидкістю,

яка досягала ста верст242 на добу. Маневр, відвага, рі-

шучість — тактика махновської партизанської армії.

Творцем цієї тактики був Махно — видатний парти-

занський воєначальник.

На різних етапах Громадянської війни Махно, вихо-

дячи з воєнно-політичного стану, неодноразово всту-

пав у союзницькі стосунки з червоними. І червоні, і

махновці розуміли, що ці стосунки нетривалі. Махно

про це заявляв відкрито. Так, восени 1920 року він у

своїй походній газеті «Шлях до свободи» писав: «Ми

завжди були і будемо ідейними непримиримими во-

рогами партії комуністів-більшовиків, а тому не слід

плутати «воєнний контакт» з «визнанням Радянської

влади», цього не могло бути і не буде».

На початку 1921 року війна між махновцями і ра-

дянсьми військами набула затяжного, надзвичайно кри-

вавого характеру, збільшувалася взаємна жорстокість.

У книзі Петра Аршинова-Маріна «Історія махновського

руху (1918-1921)», яка вийшла у 1923 році в Парижі, і в

історичній повісті Сергія Семанова «Під чорним прапо-

ром» (Москва, 1993) докладно розповідається про масо-

вий селянський рух під керівництвом батька Махна.

Весною 1921 року, після нескінченних соціальних

потрясінь, насильства, незліченних змін влади, люди

знесилилися вкрай і бажали одного — спокою. Ра-

дянська влада зрозуміла це, відмовилася від воєнно-

го комунізму, скасувала продрозкладку, замінивши

її продналогом, надала основні господарські свободи і

оголосила «амністію-прощення бандитам». Багатьом

хотілося до рідної домівки, до мирної праці.

444

У березні Махно зазнав важкого поранення в ногу

розривною кулею, з того часу він сильно шкутильгав.

У кінці літа його армія почала розпадатися, радянсь-

кій владі здалися в полон 30 командирів і біля 2,5 ти-

сяч рядових повстанців. У серпні Махно, пересліду-

ємий червоними з усіх боків, з сотнею хлопців почав

відходити на захід. При переправі через Дніпро ді-

став кульове поранення, а в кінці серпня був поране-

ний останній (дванадцятий) раз кулею у потилицю.

28 серпня 1921 року невеликий загін Махна з боєм про-

рвався через Дністер в Румунію. Разом із Махном за

кордон вирвалася і його дружина.

Весною 1922 року Махно з дружиною і найближ-

чими сподвижниками перебрався до Польщі. У Поль-

щі його з дружиною звинуватили в підготовці збройно-

го повстання в Східній Галичині з метою її приєднання

до Радянської України. Їх заарештували і помістили

у Варшавську в'язницю, де вони перебували 14 міся-

ців. У в'язниці дружина 30 жовтня 1922 року народила

дочку Олену. Після суду вони були звільнені і вислані в

Східну Пруссію в місто Торн, відкіля у 1924 році виїха-

ли в місто Данциґ (тепер місто Ґданськ, Польща) з на-

міром через Берлін переїхати в Париж. У Данциґу їх

заарештували, обвинувативши Махна у переслідуван-

ні німців-колоністів в часи Громадянської війни. Мах-

но був ув'язнений у фортеці, а дружина у тюрмі. Через

кілька днів дружина була звільнена і поїхала з дочкою

до Парижа. Приблизно через рік Махно здійснив втечу

з фортеці і у 1926 році прибув у Париж.

У передмісті Парижа, Венсені, Махно з родиною

прожив 8 років у страшних злиднях. Він працював на

445

різних роботах: був декоратором на кіностудії, маля-

ром,

шевцем, співробітником анархістського журналу

«Діло праці». Написав мемуари «Російська революція

в Україні (від березня 1917 р. до квітня 1918 р.)» —

1929 р. і «Під ударами контрреволюції (квітень—чер-

вень 1918 р.)» — 1936 р. Обидві книги видані в Парижі.

В еміграції Махна мучили хвороби, боліли численні

рани. З 1931 року почався туберкульоз кісток, а з 1933

року — туберкульоз

останньої легені. У бе-

резні 1934 року його

помістили в один із

шпиталів Парижа, де

він помер 25 липня. Піс-

ля кремації тіла Мах-

на урна з його прахом

була замурована в сті-