У дзеркалі, у загадці - Ґордер Юстейн - Страница 1

1

Юстейн ҐОРДЕР

У ДЗЕРКАЛІ, У ЗАГАДЦІ

Радість — це метелик,

Що тріпоче крильцями понад лугом,

А печаль — то птах

З великими чорними сильними крильми,

Що понесуть тебе у височінь понад життям,

Скупаним у сонячному сяєві та зелені.

Птахи печалі витають високо,

Там, де ангели болю несуть свою варту

Над смерті пристанівком.

Едіт Седергран, 16 років

1

Двері до коридору залишили відчиненими. З першого поверху до Сесілії долинали пахощі Різдва. Вона спробувала вирізнити окремі запахи.

Квашена капуста — жодного сумніву. Ще там пахло ароматичними свічками, які тато поставив на каміні перед тим, як іти до церкви. О, невже й справді свіжий духмян різдвяної ялинки?

Сесілія знову потягнула носом повітря. Їй здавалося, ніби вона чує пахощі подарунків під ялинкою, запах червоного різдвяного паперу і блискучої позлітки, карток на подарунках та шовкової стрічки. Однак знизу долинали ще й інші невловимі пахощі чогось казкового та заворожливого. Це був сам різдвяний настрій.

Доки вона отак принюхувалася, її пальці перебирали віконечка різдвяного календаря над ліжком. Усі 24 віконця були відчинені. Найбільше віконце вона відчинила сьогодні. Дівчинка ще раз кинула поглядом на ангела, який нахилився над колискою Божого дитяти. На задньому плані стояли Марія з Йосифом, але вони, здавалося, не зауважували ангела.

Невже Марія й Йосиф не бачили ангела у шопі?

Сесілія розглянулася по кімнаті. Вона уже стільки разів бачила червону лампу на стелі, білі фіранки з блакитними незабудками і книжкову полицю з книжками, ляльками, кристалами та коштовними камінцями, що усе це стало ніби частинкою її самої. На письмовому столі перед вікном лежав путівник по острову Кріт, а поряд — стара дитяча Біблія і збірник древніх скандинавських саґ Снорре. На стіні, котра відділяла її кімнату від спальні батьків, висів грецький календар з потішними котиками. На той самий кілок вона повісила низку перлів, подаровану бабусею, маминою матір’ю.

А скільки разів вона перелічувала отих 27 кілець, якими чіпляються фіранки до карниза? Чому з одного боку тринадцять кілець, а з іншого — чотирнадцять? Скільки разів вона намагалася полічити журнали «Ілюстрована наука», що лежали купою під письмовим столом? І щоразу покидала те заняття. Покинула вона рахувати й квіточки на фіранках. Якась незабудка неодмінно мусила сховатися поміж фалдами фіранки.

Під ліжком лежав китайський записник — щоденник. Сесілія намацала його рукою… ага, ось і ручка.

Китайський щоденник — це був маленький обтягнутий тканиною записничок, якого їй у лікарні подарував лікар. Коли вона підносила щоденник до світла, то чорні, червоні й зелені шовкові нитки починали мерехтіти.

Дівчинка не здужала багато писати, а багато не було й про що писати, однак Сесілія вирішила занотовувати усі думки, які приходили їй до голови, доки лежала у ліжку. Вона дала собі обітницю ніколи не викреслювати уже написане: кожнісіньке слово повинно зберегтися аж до судного дня. Дивно буде, мабуть, читати щоденник, коли вона стане дорослою. На всю першу сторінку вона написала: «ОСОБИСТІ НОТАТКИ СЕСІЛІЇ СКУТБЮ».

Сесілія знову важко опустилася на подушку і спробувала прислухатися до звуків на першому поверсі. У будинку панувала тиша, тільки мама час від часу бряжчала ложками в кухні…

Ось-ось можна сподіватися їх із церкви. Перед самим приходом або ж одразу після повернення задзвонять різдвяні дзвони. Бамкання церковних дзвонів ледь долинає до Скутбю. Щоб ліпше чути, вони виходили на сходи перед будинком.

Цього Різдва Сесілія не зможе вийти на сходи аби послухати святковий передзвін. Вона хвора, і то не просто собі недужа, як це було в жовтні та листопаді. Зараз Сесілія була настільки хвора, що Різдво здавалося для неї пригорщею піску, яка втікає поміж пальців, доки вона спить або лежить з розплющеними очима. У кожному разі вона не хотіла більше залишатися у лікарні. Там вони малювали на тему Різдва ще на початку грудня. Добре, що Сесілія уже й раніше знала, що таке Різдво. На її думку, все на світі змінюється, не змінюється тільки Різдво у Скутбю. Протягом кількох днів люди роблять те ж саме, що й з року в рік у цей час, і не треба замислюватися, для чого це робиться. «Така традиція», — кажуть вони. І цього достатньо.

Останніми днями вона намагалася прослідкувати за усіма приготуваннями на нижньому поверсі. Гамір кухонної метушні — випікання, прикрашання — наче вибулькував до неї з надр будинку. Часом Сесілія уявляла собі, що перший поверх — це земля, а вона — на небі.

Учора ввечері принесли ялинку, і тато прикрашав її після того, як Лассе поклали спати. Сесілія ще її не бачила Вона ще не бачила різдвяної ялинки!

Добре, що у неї балакучий менший братик. Він коментував усе, що говорили, ба, навіть думали інші. Тож він без угаву лепетав про різдвяні приготування та ялинкові прикраси.

На її нічний столик поставили дзвоник. Коли вона дзвонила у нього — здебільшого тоді, як їй треба було в туалет чи просто чогось хотілося, — першим, звичайно, прибігав Лассе. Деколи Сесілія дзвонила лише для того, аби випитати у нього, що випікають у кухні або як прикрашають оселю.

Тато пообіцяв знести Сесілію до вітальні, коли настане час розпаковувати подарунки. Вона замовила собі нові лижі. Старі сягали їй тільки до шиї. Мама запропонувала почекати з лижним спорядженням, доки вона одужає, але Сесілія вперлася на своєму. Вона хоче мати лижі на Різдво, і все на тому!

— Ще не відомо, чи зможеш ти цієї зими стояти на лижах, Сесіліє.

Дівчинка гримнула об підлогу вазою з квітами:

— Я не зможу стояти на лижах доти, доки не матиму на чому.

Мама, й оком не повівши, принесла віника й лопатку. Це було найгірше. Замітаючи квіти та осколки вази, вона промовила:

— Я тільки подумала, що ліпше було б подарувати тобі щось цікаве, з чим ти могла б сидіти в ліжку.

Сесілії аж стиснуло у скронях. Сидіти у ліжку! На підлогу знову полетіли тарілка та склянка зі соком. Мама не розсердилася й цього разу. Вона лише замітала й згортала на лопатку, згортала й замітала.

Та Сесілія на цьому не зупинилася й додала до свого списку подарунків ще ковзани і санки…

Холодна зимова погода встановилася від початку грудня. Якось зусиллям волі Сесілія зуміла вибратися з ліжка й додибати до вікна. Сніг м’якою периною вкрив замерзлі околиці. У саду на високій сосні тато засвітив різдвяні світелка. На її честь. Звичайно світелками прикрашали маленьку ялинку перед входом. Між сосновим гіллям удалині виднівся Равнеколлен, Воронів пагорб.

Ніколи ще природа не набувала таких чітких обрисів, як у ці останні дні перед Різдвом. Одного разу Сесілія побачила поштаря, який їхав велосипедом, хоча на дорогах лежав глибокий пухкий сніг, а термометр показував майже десять градусів морозу. Вона усміхнулася, а тоді затарабанила у вікно й помахала йому рукою. Поштар підвів голову й замахав їй у відповідь обома руками. Велосипед перевернувся, і він упав у сніг. Як тільки поштар зник за пагорбом, Сесілія знову видряпалася на ліжко і заплакала. Поштар на велосипеді на засніженій дорозі був наче втіленням самого сенсу життя.

І ще якось, стоячи перед вікном, вона зронила сльозу. Її аж поривало втекти з хати у зимову казку. Перед дверима стодоли забавлялися, пурхаючи туди-сюди, два снігурі. Сесілія мимоволі усміхнулася. Як би їй самій хотілося бути снігурем! У ту ж мить вона відчула, як зволожилися кутики її очей. Вона зняла сльозинку на палець і намалювала нею на віконній шибці янголятко. А коли усвідомила, що намалювала ангела своїми сльозами, знову не втрималася від сміху. Цікаво, у чому, власне кажучи, різниця між сльозами ангела та сльозливими ангелами?

Напевно, дівчинка задрімала, бо аж скинулася, коли грюкнули вхідні двері. Це родичі повернулися із церкви! Сесілія чула, як вони голосно гупали ногами, обтрушуючи сніг. А це що, невже бамкають дзвони?