Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 37

XXXV

29 ЛИПНЯ 2012 року. 17:01 [UTC-5]

Мадре-де-Діос

Ви сумнівались?! — Левко гасав по пляжу мов очманілий. —

Я ж вам казав, що старий говорить правду! Ну скажіть чесно: ви ж не вірилиДрузі стояли посередині неширокої смуги піску, оточеної заростя¬ми кущів, а на протилежному березі височіла семиметрова скеля, що нагадувала папугу, який нахилився над водою і зиркає на схід. Перший із орієнтирів, вказаних Гуннаром, виявився на місці. 1 це добряче іАіЩІювало. їх огортав терпкий запах віковічного пралісу, шерхіт лік ТИ й ліан. З гілок довколишніх дерев глипали і сердито клацали іпі.ііОими велетенські папуги, під ногами шмигали ящірки. З хащів до- #|Н під и підозрілий хрускіт гілля, сюрчання цикаді гул ненаситної ко¬ми рн І. Десь там, у глибині нетрищ, ховались ягуари, анаконди і річко-

каймани. Десь там у каламутних струмках плавали електричні вугрі,що генеруютьзаряд, який може запросто вбити людину, а ще піраньї здатні кілька секунд обгризуть людину до кісток...

Не верещи так, — притамовував українця Грем, хоча видно бу- ян ціп ммерикаиець також радіє, — ще невідомо, що нас чекає далі

—Але це означає, що Іверс був тут!

Сатомі, ставши на коліно, фотографувала скелю. Знімки не вихо- І дили, бо доводилося знімати проти сонця, що світило з північного за-ходу.

—Знаєте, що дивно? — сказав Семен, проводжаючи поглядом І «Falcon 570», який на повній швидкості, здіймаючи високу хвилю, і мчав геть. Атаучі, втиснувши голову, схилився над кермом. Індіанець не озирався і витискав із мотора все, наче за ним гналися демони.

—Ну? — покосився на росіянина Ян Фідлер.

—Він не спитав, як ми повертатимемось. — Хлопець за звичкою торкнувся пальцями брови. — Якби він думав, що ми вернемось іі j джунглів, то поцікавився б, як попливемо назад по Ріо-де-лас-П’єдрас,! або принаймні сказав, що не збирається вдруге підніматись за течіею і і забирати нас...

—І ми тоді відповіли б, що у нас є надувні матраци, — в тихій заду’І мі вимовив Левко. «Бісів Сьома... зіпсував кайф від такого моменту..,*!

—Надувні плоти, — поправив Сьома, досі дивлячись туди, до І зник човен. — Та не суть. Він не спитав.

—Ай, — махнув рукою українець, — чувак, ти надто заморочу«! єшся.

Друзі мовчали, оточені горою спорядження і рюкзаками, що на ші-| гляд важили кілька тонн кожен, слухаючи, як віддаляється дирчаїши моторки.

Семен знизав плечима і підняв голову, задивившись на захмарене І небо, що от-от мало розродитися дощем. Мабуть, він справді надміру І фокусується на дрібницях. Чого боятися? З будь-якою природною ІІ;І 1 пастю можна справитися. Природа жорстока, але ніколи не пі/уш І Найбільша небезпека надходить від людей. І в цьому сенсі глухі ліги заспокоювали: людей, на щастя, у Мадре-де-Діос не було.

—Треба ставити намети, а то намокнемо, — опустив погляд |>и<| сіянин.

XXXVI

Напинали намети вже піддощем. Злива зірвалася так раптово, нсмш че нагорі репнула клейонка, що втримувала тонни води серед хмар

Ян і Ґрем розклали своє «шатро» найшвидше. У них був намоН «2 SECONDS AIR II» відомого бренду «Quechua», який вони при І дбали за сотню євро в мережевому магазині «Decathlon». За паспор 1 том цей намет має розкладатися протягом двох секунд, після чого і’нігіі ¦

достатньо лише закріпити. Хлопці витратили дві хвилини і були щас-ливі, коли забралися досередини.

Сатомі розгортала надлегкий одномісний намет «Unna» відомої шведської компанії «Hilleberg», який вона придбала на сайті www. hilleberg.se за тиждень до вильоту. Важив він лише два кілограми сто грамів, зате був дуже «практичного» в джунглях рожевого кольору. Навіть крізь зливу москіти бачили його за кілометр.

Сьома і Левко ставили придбаний українцем у Києві безіменний намет із поліестру. Мороки вистачало.

Побачивши фірмовий знак «Hilleberg» на тенті японки і прикинув-ши, скільки таке чудо може коштувати, Левко поцікавився:

— Це «Хіллеберг»? — Так. — Скільки?

—П’ятсот дев’яносто дев’ять евро, — не думаючи, відповіла ді- цчина.

— Ти знущаєшся?! — Левко ледь не всівся гепою на мокрий пі¬сок. — Ми за переліт не набагато більше заплатили!

—А ваша скільки? — Сатомі зиркнула на безформну лискучу ган-чірку, якій Семен намагався надати конічної форми.

Левко заплатив за намет двісті сорок дві гривні.

—Тридцять баксів...

Тепер уже японка ледве встояла на ногах, в — І що це за бренд?

— Бренд? — вигнув брови українець. Гигикнув: — Бренд назива¬ні і.ся «китайський». — Як-як? — Левко промовив слово «китайський» українською, і Сатомі незрозуміла. — Ки-тся-ки?

І— Так, правильно — «китсяки», найпопулярніший бренд в Україні.

Спохватившись, Лео покинув Семена і став допомагати дівчині, крпдіжомз зиркаючи, як звабливо проступають груди під мокрою фут- ОіУїкою. Спочатку «Unna» впала (хлопець і дівчина розреготались: нони й так промокли до тріски, їм було все одно), але за другим разом рожеве шведське чудо гордо напнулось посеред табору. Сатомі пода- |іуішіа хлопцю чарівну посмішку і полізла всередину...

ХХХVІІ

Перший день у джунглях (ЗО липня 2012 року) видався жахливим. Мандрівники рушили пізно, оскільки проспали, а потім довго пакували речі.

У другій половині дня двічі налітала така злива, що потоки води в буквальному сенсі припинали до землі. Дощовики порвалися протя-гом десяти хвилин, взуття промокло і стало муляти, мокрий одяг лип-нув до тіла і тягнув до землі. За шість годин вдалося пройти трохи біль¬ше від трьох кілометрів.

Ввечері хлопці й дівчина почувались настільки втомленими, що на¬віть не готували їсти. Повечеряли беконом і крекерами, сяк-так на-пнули намети і повалилися спати. Москіти не дошкуляли, тому «Лев¬ко, підстеливши каремат і закутавшись у спальник, ліг під відкритим небом. Провівши вчорашню ніч «під одним дахом» із Семеном, він геть не виспався. Лігши, українець увімкнув «Garmin GPSmap» і за¬ніс у пам’ять координати першої стоянки. То було останнє, що він за пам’ятав перед тим, як відключитись.

ХХХ

VIII

31 липня 2012 ронц. 02:S3 [UTC -5| Magpe-ge-діос

Пітьма була цупкою й вогкою. Просякнуті чорнотою нетрища стялись, ущільнились під навалою темряви, але не затихали ні на мить. Десь хруснула гілляка, в іншому місці щось зашурхотіло килимом з підгіш лого опалого листя, востаннє пискнув гризун у пазурах нічного птахгі, Зрідка тишу порушували різкіші звуки: рипіння дерева під вагою во ликого хижака або відчайдушний, але недовгий передсмертний лемічп тапіра чи коати1. Ближче... Далі... Іноді над головою. Пітьма робили реальність пласкою, розчиняла об’єм. І тільки нічні звуки, хоч і мою рошні, повертали відчуття простору. Хащі не мовчали. Вони дихали боязкими, ледве чутними схлипами, немов беззахисна жінка, ув’язненії в темній кімнаті з маніяком.

Левку знадобилося трохи часу, щоб збагнути, що він прокинути і лежить із відкритими очима. Хлопець раз чи два лінькувато клііінук і переконався: великої різниці нема. Так чи так — сама чорнота. Ато ді замислився. Зазвичай він спить добре. Прокидається рідко, та й ю через настирний поклик сечового міхура або ущипливий свербіж у .іа лежалих кінцівках. Зараз у туалет не хотілося; ані в руках, ані в мої не відчувалося свинцевої важкості застояної крові. Його розбудили щось інше. Що?.. Левко прислухався..

1. Коата – широконоса мавпа з родини чіпкохвостих. Інша назва — павукоподібна мавпа.

Нічні джунглі — не вельми комфортне місце навіть для людей зісталевими нервами. Форкання, шелест, шкряботіння, що линули звідусіль, могли навіяти що завгодно. Через хвилину, начебто не виявив- » ши нічого підозрілого, хлопець почав засинати.

і Занурившись у перехідний стан, де розмиваються межі між реаль- f ністю і сном, Левко побачив майстерню Ґуннара Іверса. Цілі стоси за- пилюжених, переважно бездарних картин, пензлі, вимазані фарбами ганчірки, трухляві мольберти. У свідомості воскрес момент, коли ста-рий художник уперше підсунув йому карту зі шляхом до Паїтіті. Хло-пець пригадав, що попервах ледь не розсміявся, але згодом узяв папі¬рець до рук. По тому він узявся розпитувати Ґуннара про Перу, про руїни, про шлях до Твердині, але у теперішньому сновидінні (чи то в на¬півсвідомому маренні) Левко відштовхнув листок назад, тим самим від¬городжуючись від Паїтіті, інкських таємниць і поїздки до Мадре-де-Діос.