Твердиня - Кидрук Максим Иванович - Страница 52

Дикуни? — спитала Сатомі, обводячи поглядом хлопців і запи¬туючи себе, чи це їм не примарилось.

Мабуть, яке-небудь плем’я, — нехотя погодився Левко, всоте з того часу, як зійшов з кам’яної кладки, згадуючи обличчя, яке бачив над Розколиною.

- Але ж вони далеко? Далеко, правда? — пробелькотіла дівчина. Хлопець, щоб заспокоїти японку (й заразом самого себе...) кивнув. Бумкання справді долинало звіддалік. Проблема полягала в тому, ній прокочувалось воно на заході, якраз у тій стороні, куди Левко і К° Ширилися прямувати.

LX

8 серпня четвірка мандрівників наполегливо пробивалася на південь. Нинліонаїїня, що раніше шпигало лише Семена і Левка, відучора

перекинулось на Грема і Сатомі. Друзі йшли, не розмовляючи, лама¬ючи голови над імовірним джерелом вечірніх «дзвонів». Стежку вони загубили (може, це й на краще, думав Левко), але, пам’ятаючи на¬станови з листа Ґуннара, не звертали з південного напрямку, сподіва¬ючись рано чи пізно вийти на меншу дорогу.

Щогодини робили п’ятихвилинний привал, підчас якого Левко за¬пускав навігатор і переконувався, що вони не кружляють по сельві.

Ліс на південь від великого тракту був не таким густим, як на під¬ходах до Розколини, але й легким для просування його назвати не мож¬на було. За годину мандрівники проходили кілометр, якщо щастило – півтора, але при цьому страшенно виснажувались.

У другій половині дня хлопці змінили напрям руху з південного на південь-південь-захід, побоюючися, що, втративши прорубану стеж¬ку, можуть пропустити початок другої кам’яниці.

Українець повсякчас озирався, несвідомо очікуючи появи переслі¬дувачів (дикунів?., перуанців?., привидів?..). Сьома прискіпливо, але так, щоб не насторожити Ґрема й Сатомі, видивлявся сліди люд ської присутності, проте безрезультатно. Прогонисті дерева (чиї кро ни ховали сонце), епіфіти, вогкий мох, тисячі видів папороті, мавпи, великі жуки — тропічний ліс виглядав таким, як завжди.

Під час однієї з передишок Левко натрапив на струмок, біля яко го хлопці поповнили запаси води. Сатомі нарешті з насолодою вми лась чимось чистішим за суміш власного поту і протимоскітної ріди ни, щоправда, лише для того, щоб за хвилину знову обляпати себе репелентом.

За чверть до четвертої група наштовхнулась на південний тракт чи то пак на те, що від нього лишилося. Грем, який після обіду мар ширував на чолі загону (з єдиної причини — похизуватися перед С.і томі), спіткнувся об схований підлистям валун і полетів сторчака, леді* не розбивши голову об інший камінь, що причаївся за метр від пер шого. Підводячись, американець розгріб шар зіпрілої листви і натр.і пив на брилу неправильної форми з пласкою верхньою частиною. Ми же, він не звернув би на неї уваги, якби поряд у землі не лежали мій одна. У тих місцях, де камені дотикались, контури цілковито збігали ся. Вони були як два великі шматки тривимірної головоломки і могли мати лише штучне походження.

—Не вбився, янкі? — підсміюючись, ляпнув Левко. — Це тої не Мілленіум-парк1 у Чикаго.

1 Один із трьох найвідоміших парків Чикаго.

— Подивіться, — спираючись на витягнуті руки, промовив мулат.

Сьома визирнув з-за спини Ґрема.— Що там? — спитав українець.

— Камені. — Семен опустився на коліна і взявся гарячково роз-грібати листя.

Очі Левка заблищали, коли він побачив брили.

— Оброблені. Але чому лише два?

Одночасно з Семеном вони подивилися спершу на схід, потім — нц захід. Це справді між деревами вгадується просіка чи їм лише Мається? І на сході, й на заході стіною стояли зарослі, а проте во¬ни були іншими, не такими, через які вони йшли. Придивившись, Левко зрозумів відмінність: ліворуч і праворуч від того місця, де пе¬речепився Ґрем, росли лише кущі і трави, там не було дерев зі стов¬бурами, які не можна було б охопити однією долонею. Щось не Да¬нило їм рости. Привал, — скомандував Сьома, скидаючи наплічник. Його очі ііндали, як і у Левка. — Ти давай туди. — Кинувши погляд на україн¬ки, показав на захід. Лео кивнув. -— Я піду на схід.Левко не встиг віддалитися й на десяток кроків, як уже гукав: Сюди! Бігом до мене! Я знайшов її!

Ломлячись крізь високу траву, як слони на водопій, Семен, Грем

Сатомі прибігли на заклик. Левко сидів навпочіпки, водячи руками Ми ігмлі. Біля його колін починалась кам’яна кладка, сформована з не¬цінних, але добре припасованих каменів площею не більше залів ква¬кші них метра, зі старанно вирівняною верхньою кромкою. Брил бу¬ли іии а го, складене з них полотно стікало на захід, де-не-де цілковито мінкночи під землею.

Яка ж вона стара, — оглядаючи дорогу, відзначив Семен.

У тих місцях, де тракт не засипало Землею, окремих брил не вистало з дірок, наче з клумб на тротуарах, витикалися деревця.

Прикинь, ми майже прогавилй її, — схвильовано сказав Левко.

Південна кам’яниця справді виглядала значно давнішою за північ¬ний факт, подекуди вона була цілковито зруйнована (напрямок позначали кілька розкиданих на значних віддалях самотніх брил). Ман- Д|іІі»ннк.ім пощастило, що Ґрем спіткнувся, інакше вони могли пройти |МІн< рм прощену ділянку, не зауваживши тракт і продовживши за- ¦КЬноиаіись у джунглі.

Знайдений шлях підняв настрій і розвіяв невеселі думки. Запекло ^іімнірюючн, що було б, якби вони проминули кам’яницю, і наскільки далеко зайшли б, мандрівники швидко просувались на захід. Час

від часу дорога «провалювалась», іноді цілих п’ятдесят метрів від неї не було й сліду. Доводилося ходити зигзагами, поволі просуваючись уперед, поки хтось не натрапляв на «обірваний» край тракту, і загін продовжував простувати прямо.

Протягом години хлопці й дівчина просунулись на два кілометри, після чого дорога зникла. Вони петляли, вишукуючи продовження, Левко не вимикав GPS, слідкуючи, щоб не відхилятись від західного напрямку, але камені щезли. Перед ними простягався незайманим тропічний ліс.

—Гуннар писав, що друга дорога сягає глибше в нетрі, — нагада¬ла Сатомі.

—Мабуть, так і є, — підтакнув українець, — але сьогодні мм про це не дізнаємося. — Простір під кронами насочувався тем-рявою.

—Стаємо табором? — СьомшрЬззирнувся, шукаючи місце для ІІ;І метів.

—Давай, — згодився Левко.

За півгодини (попри те що над верхніми ярусами тільки починався вечір) у нижній частині нетрищ настала ніч. Друзі цього не бачили, а,по зорі поволі затягувала плівка з хмар.

Наминаючи сушене м’ясо і запиваючи його чаєм, вони гомониш, згадуючи насичений подіями день. У казанку доварювалась вівсян ка, більшу частину якої залишать на сніданок. Сатомі демонструва¬ла хлопцям відзняті протягом дня фотографії: Грем, що стоїть рачки над двома першими каменями, Левко з кумедно випнутою щелепою нишпорить по кущах у пошуках зниклої дороги, Сьома пере в потім ку посірілу від поту, бруду й репеленту хусточку. Настрій у всіх бук піднесений: Левко, тихо мліючи, разів п’ять ловив погляди Сатомі (відмовляючись помічати, що Ґрем разів двадцять торкався до неї й один раз непомітно вщипнув за те місце, за яке так приємно ску¬бати дівчат), думаючи проте, щоб відважитися і нарешті розповіси! їй про свої почуття, Сьома взявся розказувати непристойні анекдо ти, від яких іноді червонів навіть Левко, — прагматична натура рп сіянина досягла найвищого ступеня розслаблення й одухотворенос¬ті. Друзі веселились, беззлобно кепкували один з одного, аж доки „

...поки не зазвучали дзвони-

Пум-м... ум-м... бан-н.

Бан-н.

Пум -м-м.

Бан... пум-м... ум-м.

Бан... пум-м.

Пум-м... бан... пум-м... ум-м.

Цього разу бумкало ближче. Точно по їхньому курсу.

LXI

Мине час, та ніхто з них чотирьох так і не усвідомить, що після 8 серпня, коли вони знайшли південний тракт, коли вечір був таким прекрас¬ним, з прийнятною їжею і практично без москітів, вони більше не смі- ились.

і майже не бачили сонця.

LXII

9 серпня 2012 року. 07:37 [UТС—5]

Мадре-де-Діос

Усе почалося з туману.

0 7:37 Левко розплющив очі і ще цілу хвилину думав, що спить. Нін нічого не бачив. Нічого.