Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович - Страница 118
Розсудливо вигадавши собі хворобу жовчного пухиря, цей «гігант рейху» поїхав у тил на лікування.
Ганс Франк влаштував прийом на честь гітлерівського улюбленця, який повертався з фронту.
Після випивки, забувши, що він небезпечно хворий, Скорцені вирішив здивувати запобігливих перед ним тиловиків своєю могутньою мускулатурою. І в спортивному залі став демонструвати свої таланти. Але щоразу його погляд натрапляв на поблажливу і ліниво усміхнену фізіономію Зубова.
Скорцені високо підкидав обома руками важку порожньотілу мідну кулю і потім ловив її. І раптом кинув кулю над головою Зубова, крикнувши:
— Ви! Стережіться!
Зубов, не виймаючи рук з кишені, трохи нахилився і, присідаючи, м'яко прийняв удар на шию. Опустивши кулю на руку, підкинув її і недбало сказав:
— Дитячий м'ячик.
Скорцені злісно запитав:
— Ви хто?
Зубов спокійно відповів:
— Як бачите, ваш шанувальник. — І схилив голову так, ніби знову готувався прийняти кулю.
Скорцені якусь мить мучила нерішучість. Потім, зрадівши, оголосив:
— Ось з отакими безстрашними, міцними хлопцями ми підхопимо на свої плечі всю планету!
Брігітту надзвичайно тішило те, що її «кузен» справив таке чудове враження на знаменитого Отто Скорцені. І Скорцені був у захопленні від улесливих для нього слів Зубова, коли на запитання, чому він не на фронті, той відповів, мило всміхаючись:
— Як тільки ви мене запросите, я з радістю складу вам компанію.
Скорцені подарував Зубову свою фотографію з автографом, наголосивши, що вона йому стане в пригоді, в чому той не сумнівався.
Повернувшись з Кракова у Варшаву, Брігітта почала ділову переписку з впливовими родичами покійного чоловіка, що проживали в Берліні. Мова йшла про спадщину. Вона мала тепер намір піти на деякі поступки, якщо натомість буде виявлено високо протегування її гаданому чоловікові.
Брігітта викликала у Зубова почуття якогось жалісливого здивування. Він ніколи не думав, що в цьому середовищі можуть бути такі нещасні люди, знесилені від постійного відчуття страху перед чимось невідомим. Вона була забобонна до смішного, недовірлива. Не могла заснути без снотворного. Часто без причин плакала. Згадувати любила лише своє дитинство.
Зубова дратували її нав'язливість і те, що вона потай користувалася наркотиками, до яких звикла після важкої операції. В неї було гарне обличчя з суворими і тонкими рисами, але коли вона говорила не про себе і про своїх знайомих, а на якісь абстрактні теми, то верзла таку неприємну нісенітницю, що обличчя її здавалося йому дурненьким, як у красуні на обгортці мила. Вона гнітила його, він скаржився на неї Ельзі. Але та, хоч і зневажливо всміхаючись, наказувала йому не втрачати зв'язок з Брігіттою, бо це давало можливість бувати серед есесівців.
Зубов, зітхаючи, корився, з жалем помічаючи, що Ельза з кожним днем тримається з ним усе офіційніше, як з підлеглим, і очі її, коли вона дивиться на нього, вже не теплішають, не світяться радістю, а лишаються холодними.
Повідомлення Центру про Ольгу, переказане Ельзою, збентежило Йоганна. Думка про те, що гестапівці вимучили з цієї дівчини згоду, тепер відпадала так само, як і версія помсти за батька. І він схильний був до того, що Ольга або авантюристка, що ловко набиває собі ціну у гітлерівців, або агентка, що виконує по відношенню до нього нову перевірку. Її міг влаштувати навіть Дітріх, якого гнітила його таємна залежність від Вайса.
Йоганн вирішив разом з Ольгою відвідати баронесу в її маєтку. Коли ця дівчина — авантюристка, то знайомство з баронесою буде приємне для неї, і це якось виявиться.
Вайс уявляв собі, що його абверівський мундир дозволяє йому сподіватися на прихильність баронеси. Він вважав, що вона хоч і навіжена, але стара з розумом і звикла про все мати свою незалежну думку.
Йоганн, коли вони приїхали в маєток, попросив Ольгу побути в машині і сам увійшов у будинок.
Як він і сподівався, його мундир справив на баронесу належне враження. Забувши про те, що вона, власне, нічого не зробила для Вайсової службової кар'єри, баронеса вже вважала, що його візит — це ознака подяки за якусь нібито допомогу йому; і поставилась до гостя дуже люб'язно.
Йоганн, ніяково всміхаючись, повідомив, що приїхав не. сам, а з військовополоненою — дочкою російського полковника. Він уклінно просив баронесу прийняти її і поговорити з нею. Згодом дівчина ця може стати дуже корисною для рейху…
— Ну ще б пак! — сказала в'їдливо баронеса. — Тепер, коли росіяни стукнули вас під Москвою, ви завбачливо починаєте упадати коло полковникових дочок.
Вайс у відповідь лише розвів руками, даючи зрозуміти, що він тільки виконує волю старших начальників.
— Кличте! — наказала баронеса.
Вона ревно взялася виконувати роль гостинної господині.
Високопоставлена полонена справила на неї найкраще враження своєю неприязною, похмурою суворістю, яку баронеса вважала виявом гордості.
Баронеса шепнула Ользі:
— Нехай ваш солдафон забирається звідси, коли ви, звичайно, не заперечуєте. А ми з вами придумаємо що-небудь таке, не дуже сумне. — Обернувшись до Вайса, сказала: — У вас, мабуть, є справи в місті? Вважайте, що ви на деякий час вільний.
Йоганн вирішив скористатися часом, який випав йому, щоб побувати в «штабі Валі». По дорозі він заїхав на базовий склад трофейних кінофільмів і тут довідався, що, коли його не було, майор Штейнгліц відібрав кілька коробок хронікальних фільмів, зроблених у різний час на Челябінському тракторному заводі. Нині він випускає танки. Тепер стало зрозуміло, на який об'єкт націлювалася нова, особливо засекречена група.
Доповівши ротмістру Герду, що він заїхав до штабу тільки взяти особисті речі, необхідні на час подорожі з агенткою, Вайс почув од нього, що Гвіздок, виконавши завдання, щасливо повернувся і перевіркою встановлено, що він діяв бездоганно. І тепер його готують до нового, важливішого завдання.
Вайс обережно натякнув, навмання, що для такого завдання краще відібрати тих, хто знайомий з тракторним виробництвом. Одна справа — підривати ешелони, мости, а друга — найбільше в світі машинобудівне підприємство.
Герд твердо запевнив наприкінці розмови:
— Нічого, навчимо.
За ті дві-три години, які мав Вайс, він навряд чи міг добути якусь додаткову інформацію. Адже ж необхідно було ще зустрітися з Гвіздком. І діяти треба дуже обережно.
Сподіваючись на те, що зараз перерва на обід і в цейхгаузі нікого немає, Йоганн вирішив викликати туди Гвіздка. Свою машину він поставив поруч з цейхгаузом. Увійшов у порожню канцелярію і надрукував на аркуші паперу: «Курсанту Гвіздку негайно з'явитися у речовий склад».
Старшина табору обідав окремо, за перегородкою, і звичайно приходив до їдальні останній. Вайс поклав біля його тарілки аркуш з викликом, узяв ключ у прохідній і пішов до цейхгауза.
Майже вслід за ним увійшов Гвіздок, зупинився. Після денного світла він погано бачив у тьмяних сутінках приміщення.
Вайс покликав його в тісний прохід між штабелями обмундирування.
— Здорово! — Гвіздок простягнув руку.
— Ну? — запитав Вайс. — Доповідай! Завдання виконав?
— З абсолютною точністю. — Доповідав Гвіздок скупо: — Ну, належало плигати першим. Ну, підійшов до люка, шпурнув акуратно у хвостовий відсік гранату і викинувся. Під час вибуху літака ударною хвилею зім'яло купол парашута. Став падати каменем. Думав, на смерть. Обійшлося. Майже біля самої землі парашут роздуло — приземлився, ніби на пружині. Як передбачали за планом, так і вийшло. Приземлився в визначеній точці. Ну, ваші чекісти, яким ви про мене повідомили, мене й узяли.
— Тобто як це «узяли»?
— Ну. в машину, в газик. Відвезли спочатку в їдальню, потім побачили, що я ногу вивихнув, — у медпункт. Я ж наче божевільний був, нічого не відчував. Засоромився перед своїми, мало не втратив свідомості. Ну, потім що? Інструктували. Почав я в ефір виходити в належний час, а передавав те, що мені давали. Потім спеціально заради мене диверсію організували, підірвали на запасній колії порожняк. Все це я «штабові Валі» доповів як свій власний подвиг. Отак і працював. Наостанок повідомив: групу накрили. Одержав вказівку виходити. Ну, переправився через лінію фронту. Тепер знову тут. — Замислився, додав: — Вам сердечний привіт від товариша Баришева. — Повеселів: — Три шпали в петлиці, а такий не гордий. «Ми, — каже, — не можемо наказувати, щоб ви назад до німців повернулися…» — «Тобто як це не можете? — Я навіть розхвилювався: — Виходить, я не солдат, так? Особа без прав і без звання?» Пояснив мені. Ну, я зрозумів. Треба з мого боку добровільну згоду, нібито я активний громадський діяч, чи як. Тепер з Баришевим домовився, що, на випадок чого, честь по честі: похоронну сім'ї вишлють як про загиблого воїна.
- Предыдущая
- 118/217
- Следующая
