Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович - Страница 131

І Дітріх був дуже вдячний Вайсові, коли той порадив не поспішати з виробленням диверсії на наміченому радянському об'єкті, а, забезпечивши Гвіздка відповідними орденами і документами, намагатися, щоб він там мав високу посаду і завдяки цій обставині забезпечив агентурну сітку на Уралі — в індустріальному серці Росії.

Ніна-«Ольга» остаточно одужала. З очима тепер все було гаразд, та й самопочуття її значно покращало. Наступив день, коли Йоганн заїхав до баронеси, щоб відвезти Ніну в розвідувальну школу.

Дівчина вважала, що під час цієї поїздки Вайс відкриється їй, скаже, як вона мусить тепер себе поводити, що робити. Сподівалась вона також, що він дасть їй завдання від імені радянського командування. Але Йоганн говорив мало. Діловито, майже суворо сказав, що вона мусить поки що беззастережно виконувати накази фашистів. А ці накази полягатимуть у тому, щоб пробратися в радянський армійський штаб — який саме, їй скажуть, — і виявити серед штабних працівників людей, придатних для вербування.

— Що ж до наших з вами справ, Ніно, — сказав він на кінець цієї розмови, — то трохи пізніше я повідомлю вам пароль, з допомогою якого ми встановите зв'язок з нашими. І пам'ятайте: вам доручають велику справу. Від вас вимагається лише одне — витримка. Більше нічого. Йоганн подивився їй в очі. — Мушу вас попередити: якщо займатиметесь самодіяльністю, провалите завдання.

Привізши дівчину в розвідувальну школу, Вайс здав її під розписку фрау Ауфбаум. Коли вони з фрау капітаном лишились самі, Вайс попередив Ауфбаум, що та розпрощається з життям, якщо ця агентка не буде підготовлена в будь-який момент виконати секретне завдання. «Особливо важливе», — додав він твердо.

Прощаючись, Вайс з приємністю для себе довідався, що за обумовленим для них паролем Ауфбаум зачислила до школи чотири дівчини з жіночого табору Равенсбрук: польку, двох росіянок і словачку з Братіслави. І коли у «Валі-III», яким керував капітан Дітріх, дізнались, що ці кандидатури перевірив Вайс, у їхніх особистих картках одразу поставили штамп про те, що вони придатні для навчання в розвідувальній школі. Дівчата виявились дисциплінованими і цілком задовільно показали себе на заняттях з радіозв'язку.

47

Зустрічаючись з Ельзою в місцях заздалегідь призначених явок, Йоганн з сумом переконувався, що здоров'я її що не день погіршувалося. Ельзині щоки запали. Великі очі хворобливо блищали, і в куточках у них з'явилися тонкі зморшки. На схудлих руках набрякли вени.

Він привозив Ельзі велику частину свого продуктового пайка, але, мабуть, хвороба зайшла так далеко, що навіть посилене харчування вже не могло допомогти.

І якось Йоганн зважився:

— Вам треба кинути к бісу це вар'єте!

— Ще чого! — обурилась Ельза.

— Я повідомлю в Центр. Ви хворі. Вас треба замінити.

— Яким чином?

— Замінити?

— Ні, яким чином ви повідомите про мене в Центр? Я не пропущу шифровку на особисту тему.

— Хіба це тема особиста?

— Вона стосується тільки мене.

— А якщо зляжете?

— Можете не турбуватися! Ваші матеріали завжди буде доставлено вчасно.

— Послухайте, — сказав Йоганн, — ви просто закохані в Зубова. В'янете з кохання. І це шкодить справі. Тому моя телеграма про вас не буде особистого характеру. Я повідомлю, що ваш стан не сприяє нормальній роботі.

Він говорив так різко тому, що відчував: сили дівчини на волоску.

І раптом Ельза заплакала.

Йоганн невміло обійняв її тремтячі плечі. Вона уткнулася головою йому в груди, щоб сховати заплакане обличчя, затамувати ридання. Він розгубився, прошепотів:

— Ти ж чекістка, розвідниця. Хіба можна?..

— Можна… — схлипуючи, пробелькотіла Ельза. — Можна… — Підняла на нього обличчя, що враз стало сердитим. — А що, я не людина? Думати, як він там цілими днями упадає біля цієї гарненької фашистки!

— Вона не фашистка, — непевно заперечив Вайс.

— Однаково. Та ще й стара.

— Вона на рік молодша за нього.

— Однаково гидко. Я бачила, як він їй по-особливому усміхається. — Ельза закусила губу.

Йоганн здивовано стенув плечима. Запропонував:

— Ти старша. Можеш наказати — і завтра ж він її кине. Він хлопець дисциплінований.

Ельза злісно примружилась:

— Ну, звичайно, втратити таку явку і «дах»! Ще чого бракувало!

— То чого ж ти хочеш?

— Не знаю, — сказала Ельза. — Для Зубова його німкеня — об'єкт надзвичайно перспективний. Але, розумієш, від хвороби, чи що, я зовсім розрюмалась, — у мене бажання, ну, хоч би раз пройти з ним вулицею. Не для справи, а так… Просто щоб він ішов поруч і нічого не говорив…

Йоганн, помовчавши, пообіцяв:

— Ну що ж, мабуть, це можна буде організувати. Якщо знайдеться вільний час.

— Вільний час! — вигукнула Ельза. — У нас вільний час? Його немає. І не буде. Не буде у нас вільного часу. І немає ні особистих справ, ні особистих переживань. — Сказала твердо: — А Зубову передай, що ставлю йому на вид: в останній інформації він неточно передав транскрипцію технічної термінології. Це брак. Довелося вимагати додатковий час на зв'язок. А ти знаєш, що означає кожна зайва секунда роботи рації: чим більше вона працює, тим швидше її засічуть пеленгатори. — Повторила: — Так і передай: більше я не терпітиму неточностей. Це розпуста. І я можу вибачити все, крім нехлюйства.

Олександр Бєлов так звик до Йоганна Вайса, так перевтілився в нього, що нинішнє його становище вже здавалося йому цілком природним «виробничим» становищем розвідника. І якщо він у думці і звертався до самого себе, до Олександра Бєлова, то лише в тих випадках, коли виникала необхідність одержати наступні вказівки від людини, якій він, як кажуть, строго підзвітний. Зовнішність абверівця майже не сковувала його. У нього ні разу не виникало потреби подумати, як у тому чи іншому випадку має поводитись, мислити або діяти абверівець Йоганн Вайс.

Але він трохи розгубився, коли остаточно переконався в тому, що Ельза кохає Зубова.

З міркувань суто ділової необхідності Ельза рішуче примусила Зубова налагодити взаємини з Брігіттою, і ці взаємини незабаром набрали характеру любовних, тобто корисних для справи, але болісних для Ельзи. Це було для неї однаково, що самій відмовитися від коханої людини, відмовитися від надії на можливе щастя. То була одна з багатьох безповоротних втрат, які доводиться переживати розвідникові.

Ввечері Ельза, кокетлива, з грайливою усмішкою на губах, в чорному трико, що щільно облягало її останнім часом нібито безплотну постать, мусила розважати у вар'єте воїнів вермахту. Після виступу приймати залицяльників за своєю дерев'яною, ніби стійло, перегородкою в артистичній і всіляко хитрувати, щоб збити армійську настирливість фронтовиків, які переносять стратегію бліцкрігу на взаємини з жінкою.

Вдень вона мусила репетирувати свій номер, обходити тайники, зустрічатися на місцях явок з товаришами, передавати радистові матеріали, приймати і розшифровувати шифровки, виконувати доручення Центру.

Крім усього цього, у себе дома, серед сусідок і сусідів, треба було наполегливо і послідовно поводити себе так, щоб зберегти репутацію напівпорядної дівки, яка твердо вирішила зібрати собі посаг і вийти заміж за поважну літню людину, не дуже вимогливу, яка не буде копирсатися в її минулому. І, готуючи собі в загальній кухні обід, вона мусила, як справжня німкеня, виявляти максимальну бережливість, а співчуваючи багатодітній удові, чоловік якої загинув на Східному фронті, приховувати від усіх, що ділиться з нею своїм мізерним пайком. Це розцінили б не інакше як те, що вона, Ельза, — розпутна дівка, їй перепадає дещо від фронтовиків, а тому вона бездумна і щедра.

Якось Ельза, сміючись, розповідала Йоганнові, що їй запропонував одружитися літній удівець, лейтенант із роти пропаганди. І коли вона дістане документи, що підтверджували б її арійське походження, він готовий негайно оформити шлюб і навіть хоче ще до того, як вони стануть подружжям, влаштувати так, щоб вона відпочила в одному з високогірних санаторіїв у Австрійських Альпах.