Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович - Страница 132

Йоганн, не звертаючи уваги на іронічний тон Ельзи, сказав поспіхом:

— От і добре. Нехай поки що Зубов тебе замінить. А ти відпочинеш. А потім пошлеш цього вдівця кудись подалі.

— Зубов? — перепитала Ельза. — Ну, знаєш, ти зовсім не розбираєшся в людях. Ця людина абсолютно не годиться для серйозної організаційної роботи.

— Стривай, — обурився Йоганн, — адже у нього вже ціла група. І діє вона успішно. Зовсім недавно вони перебили близько десяти курсантів розвідувально-диверсійної школи, а п'ятьох покалічили по дорозі до аеродрому, звідки їх мусили закинути до нас у тил.

— Ні-ні, — непохитно сказала Ельза, — проти Зубова я категорично заперечую. — Додала сумно: — Мабуть, після війни я в Бакуріані поїду, відпочину. — Стенула презирливо плечем: — І коли Зубов працюватиме там інструктором лижного спорту, — це для нього найбільше підхоже. Нехай їде туди разом зі своєю славетною мускулатурою.

У Варшаву приїхав Гуго Горфельд, старий друг Лансдорфа. Він був одним з директорів заводу «Оппель», що входив у концерн «Дженерал моторс».

Горфельд зупинився у Варшаві проїздом після тривалої ділової поїздки по Донбасу, де він вів переговори з командуванням СС про найскорішу відбудову кількох металургійних підприємств: останнім часом фірмі помітно не вистачало спеціальних сортів сталі, необхідних для виробництва танків пової конструкції.

Але в Донбасі його чекали невдачі, Старий радянський інженер, засуджений у тридцятих роках за участь в антирадянській організації, після того, як відбув покарання, посідав рядову посаду постачальника на одному з заводів, що цікавив Горфельда. Німецьке командування врахувало «поважні» обставини біографії старого чоловіка. Йому виявили особливе довір'я, призначили головним інженером заводу, і навіть німецькі службовці мусили йому підкорятись. Горфельд покладав великі надії на цього чоловіка.

І той справді надзвичайно вимогливо і навіть жорстоко ставився до радянських робітників, яких під загрозою розстрілу приневолили працювати тут. Він ще до революції; служив у колишніх власників цього заводу і зумів примусити своїх підлеглих працювати з таким нелюдським напруженням, що вони, і не раз навіть, намірялися вбити його.

Гестапо приставило до нього охоронців. Він одержав дуже велику зарплату і навіть побував у Німеччині, де познайомився з деякими технічними нововведеннями.

Отже, ця людина була справжньою знахідкою.

Але через кілька місяців виявилося, що деталі машин, виготовлені з металу, який постачав цей завод, дають тріщини і спрацьовуються завчасно, а танкова броня лускає від радянських болванок, як вітрове скло автомобіля, коли в нього пошпуриш каменем.

Тривалими і складними аналізами було встановлено, що псують метал присадки, які при зварюванні сталі давав головний інженер.

Його привезли до Берліна, і найкваліфікованіші слідчі почали провадити дізнання. І цей кволий старий, що пережив на допитах усі способи фізичного впливу, мовчав, очевидно, маючи намір понести в могилу таємницю свого методу псування металу. Подолати його впертість пощастило лише наркотичними способами. Очамрілий, він, сміючись, проговорився про рецептуру присадок, що утворюють у металі волосовики, які неможливо виявити на шліфах навіть найдосконалішими оптичними пристроями. І похвалився, що сам, без нічиєї допомоги, кидав у киплячу сталь паперові пакети з цими присадками.

Старого засудили до смертної кари, але обіцяли помилувати, коли він згодиться знову працювати з німцями.

— Уяви, — з огидою закінчив свою розповідь Горфельд, — цей нахаба навіть дозволив собі заявити, що саме тепер він особливо жалкує з приводу своїх колишніх сумнівів і про те, що не з першого дня революції віддав свої знання радянському народові. Тому народові, який тепер, коли радянські танки прийдуть у Берлін, дасть Німеччині останній і найповчальніший історичний урок. І одразу Горфельд заклопотано спитав у Лаисдорфа, — Як ти оцінюєш таку версію?

— З цим старим?

— Ні, з методом псування металу.

— Техніка — твоя галузь, — ухилився від прямої відповіді Лансдорф. І в свою чергу запитав: — Якими тобі здаються росіяни?

— Вони все ще воюють.

— Ні, ті, які залишились на окупованій землі?

— Пробач, але психологія ворога — це вже, у всякому разі, твоя галузь, — усміхнувся Горфельд.

Лансдорф замислено пожував сухими губами.

— Ми зробили велику стратегічну помилку.

— О, ти вже критикуєш генералітет!

— Ні, — сумно сказав Лансдорф. — Генералітет планує битви, і, можливо, в них — вершина нашої воєнно-наукової думки. Абвер дав генералітету всі відомості про озброєння ворога, його дислокації тощо. Справа зовсім в іншому.

— У чому ж?

Лансдорф насупився.

— Вивчаючи росіян, я прийшов до цікавого відкриття. Певна кількість їх має — як би точніше висловитись — загальнолюдські вади, пов'язані з біологічними факторами: вони бояться смерті, страждань тощо. Але таких меншість У значної ж більшості повністю відсутня природна психологічна якість добровільно приймати в певних умовах деякі форми рабського підкорення, щоб продовжити своє життя.

Спочатку я шукав пояснення цього в їхніх атеїстичних переконаннях. Але поступово — і зрозумій, я ще не зовсім впевнений у своїх висновках, бо визнати таке — значить втратити багато що з того, в чому ми були непохитно переконані, — поступово я почав думати, що в цього народу свідомість свободи рівнозначна відчуттю власного існування.

— І який же висновок ти зробив після таких тонких спостережень? — поцікавився Горфельд.

Лансдорф не надав значення іронії, що звучала в його голосі.

— Висновок єдиний. Якщо ми знищимо радянський народ, епідемія розповсюдиться по всьому світу, і навіть люди Заходу стануть схожі на твого російського інженера, який боровся проти ненависної йому Радянської влади, я потім віддав життя за її перемогу над нами. Тому нам слід відмовитися від расових забобонів. Ми повинні будь-якою ціною зберегти сталу структуру взаємин між заможними і незаможними. В сучасних умовах німецький націзм не може не відштовхувати можливих союзників.

Горфельд розуміюче всміхнувся:

— У всякому разі, фірма «Оппель» вчинила далекосяжно й розумно: на її комерційних бланках немає зображення свастики. Танки «Дженерал моторс» і фірми «Оппель» воюють зараз в Африці, і водять ці танки і німецькі танкісти, і наші вороги. Якість нашої продукції і продукції наших компаньйонів рівнозначна, як це й зазначалося в угоді між фірмами. І мені здається, що саме тут складаються основи майбутньої співдружності націй, незалежно від того, хто переможе в цій війні. Ми вже мали досвід першої світової війни. Згадай, у скільки міліардів доларів і фунтів обійшлося США і Великобританії те, що після поразки наша промисловість зробилася ще могутнішою, ніж тоді, коли ми почали війну. Все стає на своє місце: — І Горфельд закінчив єлейним тоном: — Ми християни і повинні в серці своєму зберігати священні і великі біблейські заповіти.

Йоганн, сидячи за рулем — Лансдорф хотів показати своєму другові околиці Варшави і попросив Йоганна допомогти в цьому, — намагався не пропустити жодного слова з цієї бесіди.

Він узяв од неї багато корисного для себе. Так, він довідався, крім дечого іншого, що німецька фірма «Оппель» «передала фірмі «Дженерал моторс» нові фільтри для танкових моторів — старі часто під час маршів засмічувались пісками африканської пустелі. Натомість Роммель, що воював з англійцями в Африці, одержав од фірми «Шелл» нову рецептуру мастила, надзвичайно стійкого до високих температур, що було дуже важливо для танків і машин, які рухаються під палючим сонячним промінням.

Така комерційна взаємодопомога фірм воюючих держав лише простакові могла видатися зрадою. На мові бізнесу це називалося інакше: точне виконання взятих на себе домовленими сторонами зобов'язань, які порушити неможливо навіть тоді, коли уряди цих країн опиняться у стані війни між собою.