Щит і меч - Кожевников Вадим Михайлович - Страница 212

— І не залишиться ніяких слідів? — стомлено спитав Гітлер.

— Абсолютно, — твердо запевнив Гіммлер. Потім сказав: — Мій фюрер, ви ж знаєте: у концентраційних таборах, розташованих і в самій Німеччині, і на окупованій території, було в цілому близько вісімнадцяти мільйонів чоловік. Одинадцять мільйонів з них за ці роки було піддано обробленню на умертвління. — Промовив з гідністю: — Мої заслуги і старання в цьому напрямі вам відомі. — Поскаржився: — Але, на жаль, у ряді таборів мій наказ, що виходив з вашого веління, не був виконаний. Винні в тому фатальні обставини, які не піддаються розслідуванню: тут і катастрофа з літаком, в якому летіли уповноважені СС, і багато чого іншого…

Доповідаючи рівним голосом, Гіммлер завмирав від жаху: боявся, що фюрерові стали відомі його таємні підступи і от зараз, у цю хвилину, дано буде наказ арештувати його.

Шелленберг усіляко намагався навіяти Гіммлерові бадьорість і віру в майбутнє. Він викликав з Гамбурга астролога Вульфа, і той склав для Гіммлера гороскоп, в якому була визначена наперед його доля; він буде фюрером. Шелленберг підмовив Фелікса Керстена, особистого масажиста Гіммлера, щоб той переконував розкислого рейхсфюрера, наче йому призначено бути наступником Гітлера.

Підбадьорений всіма цими напученнями, Гіммлер навіть наважився просити свого старого шкільного товариша Штумпфеггера, щоб той зробив Гітлерові смертельний укол, замінивши наркотичну речовину у шприці отрутою.

Але зараз, схилившись перед фюрером, що знесилено, з нерухомими зіницями валявся у кріслі, Гіммлер здригався від жаху…

Ідучи до Гітлера, щоб поздоровити його з днем народження, Гіммлер засунув собі за щоку ампулу з отрутою. І, доповідаючи, весь час відчував її біля десни. Якщо фюрер віддасть наказ арештувати його, він ледь ворухне язиком — і ампула опиниться на зубах. Зімкнути шелепи, ампула хрусне — і все. І він обдурить Кальтенбруннера й Бормана, позбавить їх змоги катувати його, застосовуючи тих самих способів, які за довгі роки практики у катівнях навчився застосовувати він сам…

Фюрер стомлено махнув рукою. Гіммлер перевів дух і навшпиньках рушив до виходу. Обличчя його, шия та під пахвами були мокрі від смердючого, як сеча, поту.

На цьому прийом було закінчено. Фюрер стомився, заявив ад'ютант, але обіцяв, що про всіх, хто прийшов поздоровити, буде потім докладено.

У підземному гаражі юрмилися не прийняті Гітлером високопоставлені візитери — головним чином, найближче його оточення, його почет.

Серед них Генріх побачив зухвалого і самовдоволеного генерала Фегелейна, чоловіка сестри Єви Браун. Від Віллі він знав, що Фегелейн — сподвижник Гіммлера й веде з ним якісь таємні переговори. Але зараз генерал злісно лаяв голосно Гіммлера за бездарність, за невміння знищити в'язнів у концтаборах. І Гіммлер покірно вислухував образи, ні слова не відповідаючи на них.

Фегелейн змовк тільки тоді, коли з'явилась у супроводі своїх дітей Магда Геббельс: у присутності особи жіночої статі були неприпустимі ті висловлювання, які він уживав, лаючи Гіммлера.

Обоє вони — і Фегелейн, і Гіммлер — поштивим уклоном привітали фрау Геббельс. Потім, наче це не він щойно ображав Гіммлера, Фегелейн, ніби нічого й не було, звернувся до рейхсфюрера:

— Я гадаю, він, — кивок на двері, — до кінця не покине бункер.

— Ви думаєте? — із сумнівом у голосі промовив Гіммлер і, подивившись уважно на вогкі бетонні зведення, промовив: — Спорудження не дуже надійне.

— А що тепер надійне і хто надійний? — спитав Фегелейн.

— Кого ви маєте на увазі?

— Однак ви смілива людина: наважилися поздоровити фюрера. А от Геріиг не наважився — засів на півдні, чекає, поки його проголосять наступником.

— Ну, це ми ще подивимось.

— Саме так, — погодився Фегелейн і ще раз багатонадійно усміхнувся Гіммлерові.

Де було Фегелейнові знати, що, поки він донесе фюрерові на Гіммлера, Борман і Кальтенбруннер донесуть на нього самого і не мине й кількох днів, як він буде розстріляний тут-таки, у закиданому уламками дворі рейхсканцелярії. І Єва Браун на втіху і не без заздрості скаже своїй овдовілій сестрі:

— Ну от, тепер ти можеш перед західними державами видавати себе за жертву Гітлера. І навіть одержиш від них пенсію, цілком достатню для того, щоб відкрито утримувати твого Скорцені.

— Спочатку він був твоїм коханцем, — нагадає вдова.

— Але душею і серцем я завжди була з Адольфом, — гордо скаже Єва, — навіть тоді, коли Отто бував зі мною милий.

Через своє хирляве здоров'я і крайню неврастенічність Гітлер ніколи не міг дозволити собі зробити приємне — власноручно вбити кого-небудь. Але він любив тих, кому це було під силу. Любив і заздрив їм. Він прихильно ставився до Отто Скорпені. Його тілесна сила, його «великість» захоплювали фюрера. Цей тупий, з крихітним, зачатковим мозком велетень, коли був буршем, навіть на першому курсі не міг освоїти найелементарніших предметів. А от спробували б не дати йому диплом інженера! Та він проламав би голову першому-ліпшому професорові з-за рогу кастетом.

Скорцені мав постать борця, він обріс густим важким м'ясом, але на студентських спортивних змаганнях ніколи і ні в чому не міг добитися першості. Звір за натурою, він був позбавлений деяких рис, властивих тваринам. Йому бракувало сліпої відваги. Але для того, щоб убивати безкарно, не зустрічаючи опору, потрібна тільки кмітливість. І він убивав професійно, як м'ясник, знаючи, що йому ніщо не загрожує. Його професія вбивці приваблювала до нього фюрера, і фюрер поблажливо прощав сестрам Браун їхній потяг до цієї тварини.

Магда Геббельс ішла крізь натовп, що зібрався в гаражі, презирливо піднявши і без того високі по тодішній моді плечі. Вона знала, що кожен тут не раз із скорботним обличчям випитував Мюрсльє, особистого Гітлерового лікаря, про стан здоров'я обожнюваного фюрера, сподіваючись, що воно безнадійне.

Та Мюрельє так нашпиговував Гітлера ін'єкціями наркотиків, що той з напівтрупа знову перетворювався в осатанілого володаря, що прагне помститися всім і кожному.

Магда Геббельс знала: всі тут прагнуть смерті Гітлера. Але кожен хоче почути про неї раніше за інших, щоб негайно почати плазувати перед тим, хто, примудрившись, зуміє зробитися наступником фюрера.

А для декого смерть Гітлера була б тільки сигналом до втечі на Захід або куди-небудь. Тікати без цього сигналу вони боялись, знаючи, що Гіммлер, Кальтенбруннер, Борман знайдуть втікача і з насолодою вб'ють. І вб'ють не як дезертира, а як можливого претендента на участь у таємному поділі велетенських скарбів, що зберігаються в банках нейтральних держав. Це був резервний фонд на той випадок, якщо для націстів відкриється можливість знову прийти до влади.

Магда Геббельс злобно глянула на м'ясисту постать Кальтенбруннера: вона знала, що Кальтенбруннер і його друг Скорцені все підготували для втечі в Австрійські Альпи, де в тайниках була схована величезна кількість різного роду цінностей. Обоє вони брехали фюрерові, що в гоpax споруджено неприступні бастіони, де засядуть добірні есесівці, щоб продовжувати боротьбу.

Магда не вірила, що ці улюбленці фюрерові воюватимуть, коли його не стане. Вона знала: вони просто хочуть викрасти приховані в горах скарби.

Але чи могла вона знати, що станеться далі? Що Скорцені, супроводячи знесиленого Кальтенбруннера гірською стежкою, віддасть його американцям, сподіваючись здобути собі їхню вдячність і позбутися партнера під час поділу добре захованих багатств. Скорцені здійснив свій намір, та ще ж у нього була тверда гарантія в тому, що англо-американці поставляться до нього поштиво. Коли після капітуляції Італії Скорцені вкрав Муссоліні з ув'язнення, він зумів украсти в нього не тільки частину щоденників, але — і це найголовніше — таємне листування з прем'єр-міністром Англії Уїнстоном Черчіллем.

У цих листах містились такі компрометуючі Черчілля матеріали, що його політична репутація могла на схилі років бути непоправно заплямована без надії на очищення. Скорцені пред'явив англо-американцям ці листи Черчілля як ультиматум, вимагаючи натомість поштивості, комфорту і повної свободи.