Пригоди бравого вояка Швейка - Гашек Ярослав - Страница 110

110

Дивлячись у відчинені двері купе, він кашлянув. Вони озирнулися і грали далі.

— Ви не знаєте, що треба зробити? — спитав кадет Біглер.

— Я не міг, — mi’ is’ d’Trump ausganga[222], — відповів денщик капітана Сагнера Батцер жахливою німецькою мовою жителів Кашперських гір. — Мені треба було грати, пане кадете, бубнами, — провадив він, — старшими бубнами, а після цього зараз же вийти піковим королем… Ось що я повинен був зробити…

Кадет Біглер, не сказавши більше ні слова, запхався у свій куток. Коли пізніше до нього підійшов підпрапорщик Плешнер, щоб почастувати коньяком з пляшки, яку він виграв у карти, він здивувався, побачивши, що кадет Біглер зосереджено читає книгу професора Удо Крафта «Самовиховання для смерті за імператора».

Поки приїхали до Пешта, кадет Біглер так сп’янів, що вихилився з вікна вагона і безугавно вигукував у безлюдний степ:

— Frisch drauf! Im Gottes Namen frisch drauf![223].

Потім за наказом капітана Сагнера батальйонний ординарець Матушич втяг Біглера до купе і з допомогою капітанового денщика Батцера поклав його на лавку.

Кадетові Біглеру приснився такий сон:

СОН КАДЕТА БІГЛЕРА ПЕРЕД БУДАПЕШТОМ

Він — майор, має вже signum laudis і залізний хрест. Він їде оглянути ділянку підлеглої йому бригади, але ніяк не може збагнути, чому й досі залишається майором, хоч уже командує цілою бригадою. Він підозрює, що йому мали дати чин генерал-майора, але «генерал» десь загубився в купах депеш на польовій пошті.

В душі він сміявся з того, що колись у поїзді, який їхав на фронт, капітан Сагнер погрожував послати його, Біглера, перерізувати дротяні загородження. Зрештою, капітана Сагнера вже давно за його рапортом дивізійне начальство перевело разом з надпоручником Лукашем до іншого полку, до іншої дивізії й до іншого армійського корпусу.

Хтось йому розповідав, що обидва, тікаючи, ганебно загинули десь у драговині.

Коли він їхав автомобілем на фронт інспектувати ділянку своєї бригади, йому було все ясно. Його якраз послав генеральний штаб армії.

Обабіч марширували солдати й співали пісню, яку він вичитав у збірнику австрійських військових пісень «Es gilt»[224]:

Halt euch brav, ihr tapfren Bruder, werft den Feind nur herzhaft nieder, Iass des Kaisers Fahne weh’n…[225]

Місцевість нагадує малюнки з «Wiener Illustrierte Zeitung»[226].

Праворуч від стодоли було видно артилерію, вона стріляла по ворожих траншеях біля шосе, по якому він їхав автомобілем. Ліворуч стоїть будинок, з якого стріляють, в той час як ворог прикладами гвинтівок намагається висадити двері. Біля шосе горить ворожий літак. На обрії видніється кавалерія і палає село. Потім з’явилися траншеї маршового батальйону на невеличкій височині, з якої по ворогах строчать кулемети. А далі вздовж дороги тягнуться ворожі окопи. Шофер везе його тим шляхом у бік ворога.

Він горлає в трубку до шофера:

— Ти що, не бачиш, куди ми їдемо? Там же ворог! Але шофер спокійно відповідає:

— Пане генерале, це єдина порядна дорога. І в доброму стані. На інших дорогах гума не витримала б.

Чим ближче до ворожих позицій, тим дужчий вогонь. З обох боків снаряди виривають з корінням дерева сливової алеї й кидають їх угору, понад придорожні рови.

Але шофер спокійно відповідає в трубку:

— Це прекрасне шосе, пане генерале. По ньому їхати, як по маслу. Якщо ми звернемо в поле, у нас лусне шина. Погляньте, пане генерале, — знову кричить шофер. — Це шосе так міцно збудоване, що навіть двадцятидюймові мортири нам нічого не зроблять. Шлях, як тік. А на тих каменистих польових дорогах гума б у нас не витримала. Так чи інакше, пане генерале, повернутися ми не можемо.

«Бз-з-з-дзум!» — чує Біглер, і автомобіль робить величезний стрибок.

— А чи ж я вам не казав, пане генерале, — кричить шофер у трубку, — що це шосе в біса добре збудоване. Перед самим носом у нас зараз вибухнула одна тридцятивосьмисантиметрівка {170} , і не залишилося жодної вибоїни. Шлях, як тік. Але тільки-но з’їдемо на поле, — гумі кінець. Тепер по нас стріляють з відстані чотирьох кілометрів.

— Та куди ж ми їдемо?

— Побачимо, — відповідає шофер. — Поки буде такий шлях, я можу ручитися, що нічого не станеться. Ривок, страшенний політ, і автомобіль зупиняється.

— Пане генерале, — кричить шофер, — у вас є штабна карта?

Генерал Біглер засвічує електричний ліхтарик. Бачить, що штабна карта в нього на колінах. Та водночас це морська карта Гельголандського узбережжя 1864 р., з часів австрійсько-прусської війни проти Данії за Шлезвіг.

— Тут роздоріжжя, — каже шофер, — обидві дороги ведуть до ворожих позицій. Але мені йдеться про добре шосе, щоб наша гума, пане генерале, не постраждала… Я відповідаю за штабний автомобіль…

Раптом вибух. Оглушливий вибух, і зорі стають великі, як колеса. Молочний Шлях густий, наче сметана.

Він, Біглер, летить у всесвіт на сидінні біля шофера. Увесь автомобіль, аж по саме сидіння, відтятий, як ножицями. З автомобіля залишився лише бойовий, готовий до атаки, передок.

— Це щастя, — каже шофер, — що ви мені через плече показували карту, ви перелетіли до мене, а решту одірвало. Це була сорокадвохсантиметрівка… Я зараз же здогадався, тільки ми доїхали до перехрестя, що далі дорога чортзна-яка. Після тридцятивосьмисантиметрівки це могла бути тільки сорокадвохсантиметрівка. Адже нічого іншого досі не виробляють, пане генерале.

— Куди керуєте?

— Летимо на небо, пане генерале, і мусимо обминати комети. Вони гірші, ніж сорокадвохсантиметрівки.

— Тепер під нами Марс, — сказав шофер після довгої паузи.

Біглер уже заспокоївся.

— А ви знаєте, — запитав він, — історію «битви народів» під Лейпцігом? Чотирнадцятого жовтня тисяча вісімсот тринадцятого року фельдмаршал князь Шварценберг виступив на Лібертковиці, шістнадцятого жовтня відбувся бій на Лінденау, бої вів генерал Мервельдт, австрійські війська ввійшли потім у Вахав, а дев’ятнадцятого жовтня впав Лейпціг.

— Пане генерале, — раптом сказав дуже серйозно шофер. — Ми вже біля небесної брами, злазьте, пане генерале! Ми не можемо проїхати небесною брамою, тут велика тиснява. Самі війська.

— Переїдьте кого-небудь, — гукає він шоферові, — тоді поступляться.

І, нахилившись із автомобіля, кричить:

— Achtung, sie Schweinbande![227] Ото тварюки. Бачать генерала й не можуть рівнятись праворуч.

Шофер спокійно його втихомирює:

— Це їм нелегко, пане генерале, більшість має відірвані голови.

Генерал Біглер лише тепер помічає, що ті, хто товпиться біля небесної брами, інваліди. Вони втратили на війні деякі частини свого тіла, але несуть їх із собою в заплічних мішках. Голови, руки, ноги. Якийсь праведний артилерист, що пхався до небесної брами в подертій шинелі, ніс у мішку весь свій живіт разом з нижніми кінцівками. З мішка якогось іншого праведного запасного дивилась на генерала Біглера половина сідниці, яку солдат утратив під Львовом.

— Це заради порядку, — зауважив шофер, проїжджаючи крізь густий натовп. — Вони, мабуть, повинні пройти небесну медичну комісію.

Через небесну браму пускали тільки за паролем, і генерал Біглер його відразу згадав: «Fur Gott und Kaiser!»[228]

Автомобіль в’їхав у рай.

— Пане генерале, — звернувся до Біглера якийсь офіцер-ангел з крилами, коли вони проїжджали повз казарми для рекрутів-ангелів. — Ви мусите зголоситися до головного штабу.

вернуться

222

У мене вийшли козирі (нім. діал.).

вернуться

223

Бадьоро вперед! В ім’я бога — бадьоро вперед! (нім.)

вернуться

224

«Так і буде» (нім.).

вернуться

225

Твердо й міцно, браття, стійте, Ворога ущент розбийте, Хай цісарський має стяг… (нім.) вернуться

226

«Віденської ілюстрованої газети» (нім.).

вернутьсявернуться

227

Увага, ви, свиняча голото! (нім.)

вернуться

228

За бога й імператора! (нім.)