Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон - Страница 109

109

— Бабусю, розкажіть про дядечка Сомса. Чому він так наполягає, щоб мама розлучилася з батьком?

— Твій дядечко Сомс, — сказала Емілі голосом, у якому звучала перебільшена впевненість, — юрист, мій любий хлопчику. У цьому ділі він тямить більше за нас.

— Справді? — промурмотів Вел. — Але що ж таки сталося з тітонькою Айріні? Я пам'ятаю, вона була така вродлива.

— Вона… гм… — сказала Емілі, — повелася дуже непристойно. У нас не заведено про це говорити.

— Я не хочу, щоб усі в Оксфорді знали про наші справи! — вигукнув Вел. — Навіть подумати про це страшно. Чому не можна вгамувати батька, не виносячи цієї справи на люди?

Емілі зітхнула. Маючи стільки фешенебельних знайомств, вона весь час жила в атмосфері розлучень, — багато з тих, що колись сиділи за її столом, тепер ославилися на все місто Проте коли лиха слава стала загрожувати її власній родині це сподобалося Емілі не більше, аніж іншим. Але вона була на диво практична й смілива жінка і завжди віддавала перевагу реальним речам перед примарними видивами.

— Твоїй матері, Веле, буде краще, якщо вона зовсім звільниться, — сказала вона. — На добраніч, мій любий хлопчику, і не носи там, у Оксфорді, яскравих жилеток: вони вже вийшли з моди. Ось тобі невеличкий подарунок.

З п'ятьма фунтами в руці й теплотою в серці, бо він любив свою бабусю, Вел вийшов на Парк-лейн. Вітер розвіяв імлу, на тротуарі шаруділо осіннє листя, в небі сяяли зорі. Маючи стільки грошей у кишені, він відчув, що його охоплює спокуса «трохи розважитися»; проте не встиг він ступити й півсотні кроків у напрямку до Пікаділлі, як перед ним з'явилося сором'язливе обличчя Голлі та поважний погляд її очей, в глибині яких танцювали бісики, і він знову відчув, як його рука запалала від потиску її теплої, затягненої в рукавичку руки. «Цур йому! — подумав він. — Піду-но я краще додому!»

X. СОМС ВІТАЄ У СЕБЕ МАЙБУТНЄ

Кататися по річці було вже запізно, але погода видалася чудова, і під прижовклим листям і досі жевріло літо. Того недільного ранку Сомс раз у раз поглядав на обрій із свого садка на березі Темзи біля Мейплдергема. Він сам розставив квіти у плавучому будиночку і приготував човен, на якому після сніданку збирався покатати своїх гостей. Розкладаючи подушки з китайською вишивкою, він питав себе, чи хочеться йому поїхати в човні вдвох із Аннет. Вона дуже гарненька, то чи може він покластися на свою витримку, яка не дозволить йому сказати тих слів, що його зв'яжуть, не дозволить перейти межу розважливості? Троянди на веранді ще цвіли, ще зеленів живопліт, і майже не видно було ніяких ознак глибокої осені, що навіюють похмурий настрій; а проте він нервувався, непокоївся і був непевний того, чи зможе повестися саме так, як треба. Цей візит він замислив для того, щоб Аннет і її мати ясніше уявили його достаток, щоб вони поставилися з належною пошаною до будь-якої пропозиції, яку він згодом надумається зробити. Він одягся дуже дбайливо, щоб не здаватися ані занадто молодим, ані занадто старим, дякуючи долі за те, що волосся в нього і досі густе й гладеньке і ще не почало сивіти. Тричі він виходив нагору в свою картинну галерею. Якщо вони хоч трохи знаються на картинах, то відразу побачать, що саме тільки його зібрання варте принаймні тридцять тисяч фунтів. Він також пильно оглянув розкішну спальню, що виходила вікнами на річку, — тут вони знімуть свої капелюшки. Це буде її спальня, якщо… якщо справа піде на лад і вона стане його дружиною. Підійшовши до туалетного столика, він провів рукою по бузковій подушечці, в яку були застромлені різноманітні шпильки; з вази, наповненої трояндовими пелюстками, йшли пахощі, від яких йому злегка запаморочилася голова. Його дружина! От якби швидше з усім покінчити і не проходити через це страхітливе розлучення; і, похмуро зморщивши чоло, він поглянув у вікно на річку, що виблискувала за трояндовими кущами і моріжком. Мадам Ламот безумовно поступиться, побачивши, які перспективи чекають її дочку; а Аннет безумовно поступиться перед своєю матір'ю. Якби тільки він був вільний! Він поїхав на станцію, щоб їх зустріти. Який у француженок витончений смак! Мадам Ламот була в чорному з бузковим туалеті, Аннет у сірувато-бузковій полотняній сукні, в кремових рукавичках і капелюшку. Вона виглядала трохи блідою, як усі лондонські дівчата, а в її синіх очах світилася сором'язлива поважність. Чекаючи, поки вони вийдуть снідати, Сомс стояв біля відчинених засклених дверей їдальні, втішаючись сонцем, квітами, деревами, — ця втіха тільки тоді повна, коли ти можеш поділити її з молодістю й красою. Він замовив сніданок, обміркувавши все до найменших дрібниць: вино — найкращий сотерн, страви найвишуканіші, кава, подана на веранду, просто чудова. Мадам Ламот випила м'ятного лікеру, Аннет відмовилась. Вона поводилася дуже мило, хоч у її поведінці ледь-ледь відчувалося, що вона свідома своєї краси. «Атож, — думав Сомс, — ще один рік лондонського життя в такому оточенні, і вона зіпсується».

Мадам висловлювала своє захоплення стримано, як справжня француженка:

— Adorable! Le soleil est si bon! [23] І все тут si chic [24], правда, Аннет? Мосьє справжнісінький Монте-Крісто.

Аннет упівголоса висловила свою згоду й подивилася на Сомса з виразом, якого він не міг збагнути. Він запропонував покататися на човні. Але катати двох жінок, одна з яких здавалася такою чарівною на китайських подушках, було не вельми приємно, — у глибині серця ворушився жаль за втраченими можливостями; отож вони тільки трохи проїхали до Пенгборна, а тоді помалу попливли назад за водою; час від часу осінній лист падав на Аннет або на чорну пишноту її матері. У Сомса було прикро на душі, його мучила думка «Як, коли, де мені сказати і що?» Вони ще навіть не знають, що він одружений. Сказати їм, що він одружений, — означає поставити під загрозу всі його плани; проте, якщо він не натякне їм виразно про свій намір просити руки Аннет, то її може підхопити хтось інший, перш ніж він буде вільний і дістане можливість посвататись до неї.

За чаєм, який вони обидві пили з лимоном, Сомс завів розмову про Трансвааль.

— Там буде війна, — сказав він.

Мадав Ламот забідкалась:

— Ces pauvres gens bergers! [25] Невже не можна дати їм спокій?

— Сомс посміхнувся — таке запитання здалося йому нісенітним.

Як ділова жінка вона повинна розуміти, що англійці не можуть поступитися своїми законними комерційними інтересами.

— То он воно як!

Проте мадам Ламот вважала, що англійці трохи лицемірні Вони говорять про справедливість і про своїх поселенців у Південній Африці, а про свої комерційні справи не згадують жодним словом. Мосьє перший пояснив їй, у чому річ.

— Бури напівцивілізовані, зауважив Сомс. — Вони заважають прогресу Нам не можна відмовлятися від нашого сюзеренітету.

— Що це означає? Сюзеренітет? Яке дивне слово!

Схвильований загрозою принципу власності й натхнений спрямованими на нього гарними очима Аннет, Сомс відчув приплив красномовства. Він був у захваті, коли вона незабаром сказала.

— Мені здається, мосьє має слушність. Їх треба провчити.

Розумна дівчина!

— Звичайно, — сказав він, — ми повинні діяти стримано Я не джингоїст. Нам треба виявити твердість, не вдаючись до насильства. Може, підемо нагору, подивитеся мої картини?

Водячи їх по галереї, де були зібрані його скарби, він скоро зрозумів, що вони нічого не тямлять у малярстві. Вони проминули його недавно придбаного Мауве, чудову картину «Додому з сінокосу», наче то була літографія. Мало не затамувавши дух, він чекав, як вони оцінять перлину його колекції — Ізраельса, що останнім часом зростав у ціні, і він, стежачи за цим зростанням, дійшов висновку, що попит на нього сягнув максимуму і картину краще продати. Вони на неї навіть не звернули уваги. Це його боляче вразило. А проте нехай краще у Аннет буде незайманий смак, який можна буде розвивати, аніж мати справу з тупим застояним невіглаством англійського міщанства. В кінці галереї висів Месоньє, якого він навіть соромився, — ціна на Месоньє невпинно падала. Мадам Ламот стала перед ним.

вернуться

23

Adorable! Le soleil est si bon! — Пречудово! Сонце таке ласкаве! (Фр.)

вернуться

24

si chic — Розкішне (фр.).

вернуться

25

Ces pauvres gens bergers! — Бідолашні пастухи! (Фр.)