Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон - Страница 108
— Чому?
— Кажу тобі, хлопче, не може бути нічого фатальнішого. Я знаю це з власного досвіду.
В голосі його звучав гіркий біль. Вел дивився на нього здивовано, йому ніколи не доводилося бачити, щоб дядечко виявляв будь-які почуття. Ага! Так, тепер він пригадав: колись була тітонька Айріні, і з нею щось сталося — сталося щось таке, про що всі мовчать; одного разу він чув, як батько обізвав її негарним словом.
— Я не хочу говорити погано про твого батька, — провадив твердо Сомс, — але я знаю його досить добре і можу сказати з певністю: не мине й року, як він знову сяде на шию твоїй матері. Можеш собі уявити, що означатиме його повернення для неї і для всіх вас. Єдиний вихід — розрубати цей вузол негайно.
Вел мимоволі притих; і, подивившись на материне обличчя, він, мабуть, уперше по-справжньому збагнув, що його почуття не завжди мають найбільшу вагу.
— Гаразд, мамо, — сказав він, — ми тебе підтримаємо. Я б хотів тільки знати, коли це станеться. Ти ж знаєш, що це мій перший семестр. Я не хочу бути там, коли справа завариться.
— Хлопчику мій любий, — стиха мовила Вініфред. — Навіщо тобі цей клопіт? — Так за звичкою вона висловила те, що, судячи з виразу її обличчя, завдавало їй глибокого болю. — Коли це буде, Сомсе?
— Не можу сказати. Не раніше як через кілька місяців. Спочатку треба домогтися поновлення твоїх подружніх прав.
«Що воно, в біса, таке? — подумав Вел. — Які ці юристи нудні й тупі! Не раніше як через кілька місяців! Тим часом я знаю напевно одне: у мене немає настрою обідати вдома». І він сказав:
— Вибач, мамо, але зараз я маю йти: мене запрошено на обід.
Хоча це був його останній вечір — завтра він виїздив, — Вініфред кивнула йому головою майже з вдячністю; обоє відчували, що сьогодні вони вже вдосталь виливали свої почуття.
Наче в чаду, вискочив пригнічений Вел на туманну Грін-стріт. І, тільки дійшовши до Пікаділлі, він побачив, що в кишені у нього всього вісімнадцять пенсів. Хіба ж на вісімнадцять пенсів пообідаєш, а йому дуже хотілося їсти. Він сумно подивився на вікна клубу «Айсіум», де часто вони з батьком так розкішно обідали! Прокляті перли! Їх ніяк не забудеш! Але чим більше він міркував і ходив вулицями, тим дужче, певна річ, його мучив голод. Якщо не повернутися додому, то залишалося тільки два місця, куди він міг піти: до дідуся на Парк-лейн і до Тімоті на Бейзвотер-род. Де буде не так нудно? У дідуся, мабуть, обід буде кращий, навіть коли він з'явиться несподівано. У Тімоті частують добре, коли тебе чекають у гості, але тільки в такому разі. Нарешті він вирішив піти на Парк-лейн, почасти під впливом тієї думки, що виїхати в Оксфорд, позбавивши дідуся нагоди дати внукові трохи грошей, навряд чи справедливо щодо них обох. Мати, напевно, довідається, що він був там, і, мабуть, подумає хтозна-що; але хай собі думає. Він подзвонив.
— Привіт, Уормсоне, як на вашу думку, чи дадуть мені пообідати?
— Саме збираються сідати за стіл, містере Веле. Містер Форсайт буде дуже радий бачити вас. Він згадував вас за сніданком: казав, що ви ніколи не заходите.
Вел усміхнувся.
— Ну, ось я й прийшов. Заріжте вгодоване теля, Уормсоне, подайте шампанського.
Уормсон ледь усміхнувся — ну й шибеник із цього хлопця!
— Я спитаю місіс Форсайт, містере Веле.
— Отакої, — буркнув Вел, скидаючи пальто. — Ви, мабуть, забули, що я вже не школяр.
Уормсон, який не був позбавлений почуття гумору, відчинив двері за вішалкою з оленячих рогів і оголосив:
— Містер Валерус, мем.
«От клята душа!» — подумав Вел, заходячи у вітальню.
Теплі обійми, вигук Емілі: «Це ти, Веле!»— і тремтячий голос Джеймса: «Нарешті ти з'явився!»— допомогли йому відновити почуття власної гідності.
— Чому ти нас не попередив заздалегідь? У нас сьогодні на обід тільки бараняче сідельце. Шампанського, Уормсоне, — сказала Емілі.
І вони пішли в їдальню.
За великим обіднім столом, тепер якомога зсуненим, — столом, за яким колись сиділо стільки елегантно вбраних гостей, — Джеймс умостився на одному кінці, Емілі на другому, а Вел посередині між ними; і на хлопця раптом повіяло самотиною, у якій жили бабуся і дідусь тепер, коли всі четверо їхніх дітей вилетіли з гнізда. «Сподіваюсь, я вріжу дуба перш ніж постарію, як дідусь, — подумав він. — Бідолашний старий, він висох на скіпку!» І, притишивши голос, він сказав Емілі, поки дідусь і Уормсон обговорювали питання, чи не забагато цукру поклали в суп:
— Вдома у нас таке заварилося, бабусю. Та, мабуть, ви знаєте.
— Знаю, мій хлопчику.
— Дядечко Сомс саме був у нас, коли я йшов із дому. А як, на вашу думку, невже нічого не можна зробити, щоб уникнути розлучення? Чому він так наполягає на цьому?
— Тихше, любий! — пошепки мовила Емілі. — Ми приховуємо це від дідуся.
Джеймсів голос озвався з протилежного кінця столу:
— Що там таке? Про що це ви розмовляєте?
— Про Велів коледж, Джеймсе, — відповіла Емілі. — У ньому навчався молодий Парізер, пам'ятаєш, згодом він мало не зірвав банк у Монте-Карло.
Джеймс пробурмотів, що він не знає, а Вел нехай там бережеться, бо ще, чого доброго, вскочить у якусь халепу. І він похмуро подивився на внука; крізь настороженість у його погляді прозирала любов.
— Чого я боюся, — сказав Вел, утупивши погляд у тарілку, — то це того, що мені доведеться жити в скруті.
Він інстинктивно вгадав слабке місце старого — його побоювання, що внуки не досить добре забезпечені.
— Ні, — сказав Джеймс, і з його ложки закапав суп, — ти матимеш досить грошей, тільки гляди, щоб тобі на все вистачило.
— Звичайно, — стиха мовив Вел, — якщо грошей буде досить. А скільки ж я матиму, дідусю?
— Триста п'ятдесят фунтів; це дуже багато. Коли я був такий, як ти, у мене майже нічого не було.
Вел зітхнув. Він сподівався дістати чотириста і боявся, що йому дадуть тільки триста.
— Не знаю, яку суму призначили твоєму юному кузенові, — мовив Джеймс, — він теж там навчається. Його батько багатий.
— А ви, дідусю, хіба ні? — зухвало спитав Вел.
— Я? — захвилювався Джеймс. — У мене стільки великих витрат. Твій батько… — І він замовк.
— У кузена Джоліона розкішний будинок. Ми їздили туди з дядечком Сомсом — стайні просто чудо.
— Ах! — Джеймс тяжко зітхнув, — Той будинок… Я наперед знав, що з цього вийде!
І він заглибився в похмурі роздуми над Тарілкою з риб'ячими кістками. Синова трагедія і той розбрат, який вона викликала в родині Форсайтів, і досі породжували в його душі цілу бурю сумнівів та побоювань. Вел, якому кортіло поговорити про Робін-Гіл, бо Робін-Гіл поєднувався з Голлі, повернувся до Емілі й запитав:
— Це той будинок, що його споруджено для дядечка Сомса? — і, коли вона ствердно кивнула, мовив — Бабусю, будь ласка, розкажіть мені про дядечка. Що сталося з тітонькою Айріні? Чи вона жива? Мені здалося, що сьогодні він дуже занепокоєний.
Емілі приклала палець до уст, але Джеймс почув слово «Айріні» і зразу нашорошив вуха.
— Що там таке? — озвався він, не донісши до рота кусника баранини. — Хто її бачив? Я знав, що нам іще не раз доведеться почути про неї.
— Ну ж бо, не хвилюйся, Джеймсе, — сказала Емілі. — Їж собі спокійненько. Ніхто нікого не бачив.
Джеймс поклав виделку.
— Отак воно завжди, мовив він. — Мабуть, я не доживу до того часу, коли ти мені що-небудь розкажеш. Сомс вирішив розлучитися?
— Дурниці, сказала Емілі з незрівнянним апломбом. — Сомс має досить здорового глузду, щоб цього не зробити.
Джеймс узяв у жменю свої довгі сиві баки й пригладив їх так, що вони закрили його кощаве горло.
— Вона… вона завжди була… мовив він, і на цій загадковій заяві розмова урвалася, бо саме зайшов Уормсон.
Але згодом, коли на зміну баранячому сідельцю подали солодке і фрукти, коли Вел одержав чек на двадцять фунтів і дідусів поцілунок, не схожий ні на який інший поцілунок у світі, — старечі уста припали до нього з якоюсь боязкою жадібністю, наче піддаючися слабкості, — він у холі спробував знову завести цікаву для нього розмову.
- Предыдущая
- 108/225
- Следующая
