Комедії - Мольер Жан-Батист - Страница 55

55

І ненавидіти поріддя це прокляте.

Філінт

Але ж…

Альсест

Але ж чого тут, пане, треба вам?

Яким повірити я мусив би словам?

Невже насмілитесь доводити мені ви,

Що це обурення моє — несправедливе?

Філінт

Ні, з вами згоден я: панує всюди зло,

Лукавство гору скрізь над правдою взяло,

Всім зиски на умі, усе гріхами дише,

І міг би рід людський буть кращий і чесніший.

Проте, хоч бачимо ми добре стан речей,

Чи слід тікати нам в пустелю від людей?

Таж їхні огріхи, заховані і звісні,

Для філософії нам, далебі, корисні,

Бо хто спізнає їх, той і життя спізна.

Та й де б моральності поділася ціна,

Які б високі нас манили ідеали,

Коли б усі шляхом моральним простували?

Ні… Має величі справдешньої печать,

Хто вміє зло людське байдуже зустрічать,

Хто серця пориви, огню святого повні…

Альсест

Ет, пане, знаю вже, які ви красномовні

І скільки доказів найшлося б тих у вас,

Та даром і слова ви тратите, і час.

У щирості своїй не відаю я впину

І наміру свого окрию вам причину,

Бо хоч до прикростей мене призвів язик,

Але таїтися я з правдою не звик.

Нащо змагатись нам? Діждуся Селімени,

І це побачення розв’яже все для мене.

Коли я любий їй не тільки на словах,

То, може, на ясний іще потраплю шлях.

Філінт

Могли б заждати ми у Еліанти з вами.

Альсест

Ні, надто мучуся я прикрими думками…

Ідіть же, я лишусь, утомлений життям,

У темнім закутку з журбою сам на сам.

Філінт

Бігме, товаришка подобалась чудна вам!

Я з Еліаитою прийду сюди небавом.

ЯВА 2Селімен а, Оронт, Альсест.

Оронт

Так, хочу знати я, чи пристрасті моїй

Прийнять судилося од вас вінець надій,

Чи почуваєте до мене ви кохання,

Бо для закоханих найгірше — це вагання.

Як полум’я моє прийняти ви ладні, —

У цім, не криючись, признайтеся мені,

А доказу прошу на разі я одного:

Альсеста, що давно втоптав сюди дорогу

І також почуттям горить до вас палким,

Хай більше не прийма ваш гостелюбний дім.

Селімена

Ну, звідки гнів такий, що вже й приймать не вільно?

Раніш ви ставились до нього так прихильно!

Оронт

Дошукуватись ми не будемо причин;

А лиш питаю вас одверто: я чи він?

Одного з-поміж нас рішуче оберіте,

А я вже знатиму, що й як мені чинити.

Альсест

(виходить із свого темного закутка)

Пан має рацію. Прошу я разом з ним,

Щоб не таїлися ви з вибором своїм.

Сюди однакове нас привело бажання:

Добитись повного і чесного признання

І серця вашого усю глибінь спізнать,

Бо більше, далебі, не може так тривать.

Оронт

Коли надіятись мені на щастя годі, —

Не стану, пане, вам нічим на перешкоді.

Альсест

Ревнивий я чи ні — не знаю, менше з тим,

Але ділитися не згоден я ні з ким.

Оронт

Коли до серця їй ви більш припали, пане…

Альсест

Коли збудили ви в ній почуття жадане…

Оронт

Клянуся кинути я заміри свої.

Альсест

Клянусь від цього дня не бачити її.

Оронт

Ви, пані, маєте сказать останнє слово.

Альсест

Ви, пані, закінчить повинні цю розмову.

Оронт

Вам треба з почуттям одкритися своїм.

Альсест

Вам треба в виборі спиниться на однім.

Оронт

Як! Ви вагаєтесь! Чи це ж можливо, пані?

Альсест

Як! Ще не зважили свого ви почування?

Селімена

Ах, напосталістю ви сердите мене.

Що за бажання вас взяло обох чудне!

Відома серцеві сердечна таємниця;

Сама від себе я не буду, певне, криться

І в цьому виборі давно спинилась я

На тім, кому душа присвячена моя.

Але ж ніяково слова ці таємничі

Сказати голосно і не одному в вічі.

Є речі, про які освідчуватись нам

Годиться-тихо лиш і тільки сам на сам.

Та й, виявляючи чуття своє сердечне,

Не треба ж ображать людину доконечне,

Одверто й різко їй проголосивши: ні.

Жорстоким шлях такий ввижається мені.

Оронт

Ні, правду всю кажіть одверто і до краю;

На це я зважився.

Альсест

Цього я вимагаю.

Не зволікаючись, без жодного жалю

Одному з-поміж нас ви киньте: не люблю.

Хотіли з усіма у злагоді ви жити,

Та годі. Скрайній час хитання ці скінчити.

Як затялися ви уперто на своїм,

То прочитаю я собі відмову в тім —

І все, що думав я про вас лихого, пані,

Знайде нехибний грунт у вашому мовчанні.

Оронт

Я не дивуюся нітрохи цим словам

І підписатися під ними міг би й сам.

Селімена

Ах, домагання це нудне й несправедливе

І тільки муку ним завдаєте мені ви.

Порозумітися нам, далебі, вже час…

Та ось кузина йде, вона розсудить нас.

ЯВА 3Еліанта, Філінт, Селімена, Оронт, Альсест.

Селімена

Кузино, захистіть! Тут, наче після змови,

На мене з двох боків напали ці панове.

Обом їм хочеться, щоб виповіла я,

Кому із них любов присвячена моя,

І щоб призналася одверто й без вагання,

Хто має кинути даремні сподівання.

Ну, де ж це чувано? Хіба не дивина?

Еліанта

Нехай вимога ця здається вам чудна,

Але даремне ви звертаєтесь до мене:

Я щирість над усе ціную, Селімено.

Оронт

Підтримки, бачите, і тут вам не найти.

Альсест

Всі ваші хитрощі не досягнуть мети.

Оронт

Свій присуд виречіть і терези схитніте.

Альсест

Все розумію я, не треба й говорити.

Оронт

Одно лише слівце — і край розмові цій.

Альсест

В мовчанні вашому читаю жереб свій.

ЯВА 4Арсіноя, Селімена, Еліанта, Альсест, Філінт, Акаст, Клітандр, Оронт.

Акаст

(до Селімепи)

Не гнівайтесь на нас, добродійко. ласкава;

Нас привела сюди одна маленька справа.

Клітандр

(до Оронта й Альсеста)

До речі, тут і ви. Ця справа водночас,