Кодло - Соколян Марина - Страница 11

11

РОЗДІЛ ІІ. ЛОРДИ КОНГРЕГАЦІЇ

Вміння вводити в оману є привілеєм королів.Кардинал Рішельє З конспектів Ірми Коник, маніпулятивна психологія:

: хибне твердження, усвідомлення хибності цього твердження та прагнення надати йому статусу істини.

: страх (захисний механізм), незадоволеність (компенсація), уникнення відповідальності, отримання переваги, особиста вигода, науковий інтерес.

— не лише словами, а й за допомогою невербальних засобів (Ж. Дюпра).

Для введенні співбесідника в оману слід:

— говорити впевнено, рівно, без пауз, не відводити погляд, слідкувати за рефлекторними жестами;

— говорити речі, які ви добре знаєте, або про реальні події, що відбувалися не з вами, в інший час, в іншому місці;

— деталізувати, розбивати інформацію на добре продумані окремі блоки

— вживати правдоподібну інформацію, або таку, яка є надто очевидною для брехні;

— уникати суперечностей, часово-просторових конфліктів;

— маскувати власну вигоду від хибної інформації.

***

Пари Альберта Мілтона були для нас оазою доброзичливості в атмосфері тиранії нахабних, задерикуватих і нещирих професорів. Здавалось би, маніпулятивна психологія… Хоча, з іншого боку, як сказав пан Мілтон, для будь-якого маніпулятивного примусу слід перш за все "закинути якір" в наївну душу об’єкта. Ну, якщо так, то це йому вдалося. Цей сивий, хоч іще не старий чоловік, мав навдивовижу лагідну вдачу і дуже вишукану британську вимову — я могла годинами слухати його просто заради тих шляхетних зворотів, які він вживав, розказуючи нам про різні нешляхетні комунікаційні прийоми. Справді, професор виявився не просто макіавеллістом, але ще й садистом до того ж: з його слів виходило, що обман, як складова таємного примусу, приносить неабияке наукове і естетичне задоволення. А ще, казав пан Мілтон, це корисно для самоствердження. Саме тому, підозрюю, деяким моїм колегам його вправи прийшлися до смаку.

Якось — це був десь третій тиждень нашого навчання — доктор Мілтон почав вчити нас "любовній магії". Одним з практичних завдань була гра "динамо", в чоловічому та жіночому варіанті. Ми розважались як несамовиті, спостерігаючи як нещасна і закомплексована Ханна намагається захомутати нечутливого до подразнень Мігеля. Бідака, мабуть, визубрила напам’ять всі інструкції професора і тепер, як дійшло до практики, чуттєво вигиналася і кліпала віями, белькочучи щось незрозуміле. Мігелю, схоже, було нудно. Набагато краще справа пішла у Дафни, якій у партнери потрапив веселун Еван. Ці двоє швидко знайшли спільну мову і за кілька хвилин вже реготали над якимись жартами з життя збоченців. Мені ж дістався нахабний скептик Едгар, з яким я геть не знала, що робити. Тоді від розпачу я почала насміхатися з нього, цинічно коментуючи його особистий досвід (Ти почав займатись сексом в п’ятнадцять? А з жінкою?… А, так ти познайомився з нею в барі? Вона, мабуть, вже була сильно напідпитку…). Скоро Едгар вже ладен був вчепитись мені в горлянку. От тобі і любовна магія! Але доктор Мілтон, схоже, був задоволений — тішився, мов дитя у цирку.

Пара доктора Мілтона була останньою того дня, тож по закінченні заняття ми рушили на вечерю. Подавали гуляш з оселедця, тож амбре у великій залі стояв відповідний. Очевидно, на кухні хазяйнували місцеві гурмани, які, як відомо, мають особливий смак до риби. Втім, наїдок виявився навдивовижу смачним. Коли ми розкошували за вечірнім чаєм з пісочним печивом, до нас приєдналися Боян і Еван.

— Ну що, lads and ladies, — мовив Боян, явно пародіюючи пана Арта, — Як вам сьогоднішній гуляш? А що пишуть про це древні? Чи вважав Аристотель поїдання оселедця за доброчесність?

— Не знаю, як Аристотель, — відповіла я, — а от Платон авторитетно не радив своїм учням запивати оселедець молоком. Це — не концептуально.

— А, дійсно, — Боян відсмикнув руку від горнятка з вершками, які він, очевидно, від жадібності планував вилити в чай.

— Так чи інак, панянки, — долучився Еван, — а в нас назріває криза.

— А? В тебе закінчилась слив’янка? — поцікавилась Дафна.

— Скажеш теж! Ще того тижня! — скорботно зітхнув Еван, — Але зараз мова не про це. Ви пам’ятаєте, що завтра ми повинні продемонструвати нашому монстру, тьху, холєра… Ну, ми повинні план на міф здати. Для авторитетного затвердження.

— От-от, — підтримав його Боян, — так би мовити, концепцію. І де вона, як ви думаєте?

— У мінус-просторі! — здогадалась я, пригадавши лекції з теорії світів, — тобто, у зародку…

— Тобто, нема у нас нічого, — похмуро підсумувала Дафна, — Ой, що він з нами зробить!

— І не мрій! — засміявся Еван, — Хоча, що тобі, знов на своєму психоаналізі виїдеш. Розкажеш йому, що тобі сьогодні наснилося і…

Дафна почервоніла і спробувала придушити Евана.

— Е, люди, не сваріться, — попросила я, — може складемо-таки якусь баєчку? Що, не вигадаємо якоїсь жидо-масонсько-інопланетної змови… з елементами фольклорного трилеру?

— Трилеру… А що? — зацікавився Боян, — Можна би.

— Давайте знаєте як, — Еван нахилився ближче до нас, — треба зібратись сьогодні вночі, щоб ніхто не здогадався і…

— Ти що, геть розумом зрушив? — здивувалася Дафна, — нащо така конспірація?

— Конспірація — основа основ, — суворо повідомив Еван, — не отримати тобі заліку з теорії змови!

— А ти… — розгубилася Дафна, — А ти… а тебе спалять. В Парижі, на Єврейському острові. За недоречну зарозумілість. От.

— Ну добре, — примирливо зітхнув Еван, — нехай палять. Все ж таки Париж, культурне місто. А от до Арта я з порожніми руками не піду. Так що о першій, у вітальні другого поверху гуртожитку.

— Еван, зачекай, — подала я голос, — а як же інші? Це ж повинен бути спільний проект усієї групи.

— Хороше питання, — скривився Еван.

— Інші? — замислився Боян, — Добре. Ми їм повідомимо — треба дати їм бодай шанс взяти участь у цій, хм, містерії. Побачимо, хто прийде. Щось не віриться мені, що всі.

— Сподіваюсь, — промимрив Еван.