Кодло - Соколян Марина - Страница 12

Того вечора, як зумисне, мене хилило в сон зі страшною силою. Раніше я мусила з кілька годин повертітися, перетравлюючи всі нові враження, аж поки засну. А от тепер — засинала на ходу. На щастя, ганебно проспати засідання оргкомітету мені не дозволив Тоні, який збуджено ділився спогадами про ті цікаві прийоми перевтілення, які демонструвала їхня кураторка міс Демінор. Вона, виявляється, прийшла на пару, замаскована під одну зі студенток, і довго розважалася, вислуховуючи студентські коментарі щодо власної особи. А потім вчила накладати грим, від чого бідолашний Тоні ще й досі мав чорні губи. На моє запитання, чи не зображав він там Отелло, Тоні зашарівся і зізнався що мало місце "розігрування" картини Делакруа "Вірсавія". Щось у цьому було знайоме… Лише що? Ех, розбестять мені єзуїта!

Коли прийшов час збиратися на таємну зустріч, я повідомила Тоні, що йду до душу, і, прихопивши рушника, рушила до вітальні. У нашому Residence Hall було дві вітальні, на першому і на другому поверсі. Та, де ми зібралися того вечора, була невеликим, але затишним приміщенням з величезними м’якими кріслами і теплим плетеним килимом. Тут, очевидно, саме для таких випадків, була передбачена машина з кавою і чаєм; загалом, не дивно, що вітальні були для нас улюбленим місцем бурхливих вечірніх чаювань. Тим часом, колеги-змовники вже почали збиратися. Тут вже сиділи Еван і Боян — Еван зручно розташувався на підвіконні, а Боян демократично сів просто на килим. За хвилину підійшли Едгар і Ганс, за ними — Анна і Ангела. Дафна трохи запізнилася, виправдовуючись тим, що її затримала балакуча сусідка, довелось набрехати, що у неї побачення.

— З ким же? — поцікавилась я.

— А, деталі, — відмахнулася Дафна.

Виявилося, що бракує Влада, Бажана, Мігеля і Ханни. Останні двоє, мабуть застидалися, Влад, схоже, просто не побажав скласти нам компанію, а Бажан щиро запевнив, що серцем він з нами, лише дуже вже хоче спати, так бідолашний замучився трудами академічними. Ну й нехай.

— Емм-м, люди… — урочисто розпочав засідання Еван, хилитаючи ногою, — я з вашого дозволу буду типу модератор. Нам треба сьогодні розробити страшний стратегічний план введення в оману наших конкурентів…

— Конкурентів? — подав голос Едгар, — А з чого ти взяв, що вони нам конкуренти?

— Ви що, декана погано слухали? — роздратовано мовив Боян, — Буде відсіювання, напевне, за успішністю. А тим, хто залишиться, роботу запропонують в усяких… гм, органах.

— А точно? Зуб даєш?

— Ой, відчепися. Не віриш, не треба.

— Колеги! — втрутився типу модератор, — давайте потім. Зараз би нам придумати концепцію. Позакрученіше. А тоді — хоч в органи, хоч… кому куди треба. Ну, ви як?

— Ми ж для цього і прийшли! — повідомила Анна, привставши з надр крісла, — Давайте вже щось придумувати.

— А, ну починай тоді, — дозволив Еван.

— А чого я перша?

— Отак завжди, як до справи!

— Ірма, — звернувся до мене Боян, — ти щось казала про фольклорний трилер?

— Ну, казала… Це я так, згадала одну казочку з назгулами. А насправді в мене була інша ідея: що, якщо наші викладачі — маніяки-збоченці? А ми їм потрібні для різних моральних наруг і експериментів?

— Не повірять! — виніс вердикт Едгар, — Треба, щоб схоже на правду було.

— А чого ж, — підтримав мене Еван, — якщо правильно представити… Ну, давайте ще ідеї!

— А що, коли і справді якась нечиста сила… — стояв на своєму Боян.

— Чуєш, що я кажу? НЕ ПОВІРЯТЬ!

— А може, — зголосилася Дафна, — представити все це, як розважальний проект, reality-show? Ну, на зразок "Big Brother". Знімають нас на камери, а потім транслюють на весь світ.

— Ну, — засумнівався Едгар, — а як же закони? Нас же повинні були б попередити, якщо так.

— А чого зайве вигадувати? — тихо мовила Ангела, — Декан Фелоні вже прозоро натякнув, що вони тут — таємне товариство. Масони — не масони. Одна біда. Можна придумати.

— Орден Копченого Оселедця, — розсміявся Боян.

— Ну чого ж зразу так? — зацікавилась я, — А може, Академічне Товариство Прихованих Садистів?

— Орден Труни і Канделябрів! — запропонувала Дафна.

— Стоп-стоп-стоп! — зупинив нашу міфотворчість Еван, — я цілком розумію ваші почуття. Але давайте зупинимось на чомусь. А можна, в принципі, і поєднати деякі ідеї. Так, а хто б в нас взявся вести протокол? Ганс?

— А? — той, схоже, вже куняв, пригрівшись коло машини з чаєм, — Що? Добре-добре, я буду записувати. Дайте ручку лише.

— Отже так… — задумався модератор, — колись давно…

— Столітті так собі у шістнадцятому…

— Від Університету відділилась Школа, яку відтоді почали називати прихованим факультетом…

— Так от, в цій Школі…

Чого ви очікуєте від свого навчання в Human Science School?

Едгар Вигода

Сподіваюсь знайти для себе дисципліну, котра стане моїм покликанням. Моїм попереднім викладачам з психології, нажаль, так і не вдалося мене ні в чому переконати — через свою некомпетентність або брак зацікавленості в предметі. Хотілося б з’ясувати, чи існує пояснення, яке мене вдовольнить.

Боян Ладожко

Я нічого не чекаю від Школи. Мені подобаються несподіванки і нові повороти сюжету, подобається працювати "в полі", швидко пристосовуватись до нових умов і обставин. Однім словом, я нічого не загадую, сподіваючись привезти додому нові враження.

Зранку — що не дивно — встати було тяжче звичайного. Я повернулася до свого легітимного ліжка вже десь по другій, не знаю, що, Тоні подумав, я таке робила в душі. А, втім, він, зі своєю доброчесністю, мусив би знати про різні способи сублімації…

Довелося мені снідати подвійною кавою — дуже вже не хотілось мені заснути на лекції пана Ольберта. Цей шановний професор викликав в мене неоднозначні почуття; коли він говорив, здавалось, він дивиться кудись повз аудиторію. Цинічний Едгар назвав цей погляд містичною косоокістю. Не знаю, мені цей високий дядько з борідкою-еспаньйолкою чомусь нагадував священика. І, крім того, подобався мені його загадковий дискурс — плюралістичні реальності, біфуркація історії, змішання означуваного і означення, єдність факту і фікції… Мабуть, помер в мені якийсь дрімучий філософ, і оце дух його неукоськаний не дає мені спокою.