Кодло - Соколян Марина - Страница 24

24

— Та звичайно, — Горан поліз до рюкзака, — Я вже відстрілявся. Не знаю, як ти це читаєш? Мені ця нудотина вже поперек горла…

Горан передав журнал Владу, котрий відразу ж заповзято почав його перегортати, жадібно скануючи сторінки у пошуках потрібної статті. Ех, бачила б нас панна Демінор… Зрештою, Влад натрапив на щось чужорідне, вкладене між сторінками.

— Це щось твоє? — він, тримаючи складений листок паперу двома пальцями, мов вправний ентомолог — метелика, передав його Горанові, — Мабуть забув вийняти.

— Моє? — здивувався той, — Щось не пам’ятаю, щоб я туди щось клав. А що це таке? Гм… Схоже на лист. Ні, це справді не моє.

— Може, пана Фелоні? — встряв Еван, — Він не вийняв, перед тим, як позичити тобі цей журнал… Ану, дай глянути.

— Що, і правда, лист декана? — перепитала Вероніка.

— Е ні, я перший читаю! — відразу ж змінив думку Горан. Очі його спрагло зблиснули, він розгорнув листа і почав читати.

Слід сказати, процес з’ясування належності знайденого документа привернув увагу сусідів Горана — вони обступили хлопця, заглядаючи йому через плече. Цікаво було спостерігати, як обличчя Горана і його колег повільно видовжуються від здивування.

— От чорт… — прошепотів Горан.

— Ей, що там таке? — запротестували ми з Дафною, — Читай вголос!

Звісно, я не мала потреби в зачитуванні тексу вголос, ще б пак, адже його писала саме я. Ну, власне, концепцію ми складали разом — а от текст був писаний моєю рукою. Отож, мова там йшла про наступне: дехто Лорд N дякував панові Фелоні за вчасне проведення першого етапу операції "Repentance", висловлював сподівання в тому, що відбір усіх 48-ми об’єктів операції відбудеться у заплановані терміни і декларував намір особисто взяти участь у формуванні execution squad — виконавчої бригади або ж загону розправи — кому як більше подобається. Це був взагалі багатозначний і каламутний текст, як і належить кожному пристойному секретному документу. Особливою моєю гордістю був логотип, себто герб таємного товариства: хрест, вписаний в палаюче кільце, що, як поетично зауважив Боян, нагадувало кельтський хрест на фоні соуейнського багаття. Навколо логотипа була ще стрічечка, на якій красувалася загадкова назва: Ancient Order of Noble Lords of Congregation. Це мальовидло було перебите за допомогою чорнила та ластику внизу листа у якості печатки, коло якої містився гарний готичний розчерк Лорда N.

Коли Горан почав зачитувати текст, навколо вже зібрався невеличкий натовп — до нас приєдналися студенти з груп Демінор і Мілтона, підійшли навіть кілька чоловік бамбузлівців, звичайно, не головний забіяка, але — найбільш допитливі — дівчатка, Лора і Дана. То й добре — чим більша аудиторія, тим краще. Після того, як текст було виголошено, на деякий час запала мовчанка, а потім водночас всі почали говорити.

— Що за чортівня?

— Яка ще операція?!

— Хто цей N?!!

— Execution? Squad?!

— А кого будуть страчувати?

Ми, аби не виділятися, підтримували ажіотаж такими ж афектованими погуками і ремарками. Народ розгубився. Не було, звичайно, одностайної переконаності, але певна стурбованість все ж таки мала місце. Навіть скептик Тоні похмуро кусав губу і не намагався все заперечити. Це було просто чарівно! І тут, на хвилі нашого невеличкого тріумфу, мені прийшла чомусь недоречна думка: якби Ханна була тут, напевне, її потішив би успіх одного з етапів нашої боротьби з бамбузлівцями… Мабуть, я засильно перейнялася її проблемами — хоч і застерігав професор Мілтон…

— Егм… А хтось бачив сьогодні Ханну? — поцікавилась я відсторонено.

Знов запала тиша. Колеги перезиралися не те що стурбовано — вже навіть трохи перелякано. Багато хто був очевидцем вчорашнього інциденту, про незрозумілі зникнення студентів йшлося ще раніше — а такі речі швидко набувають розголосу — тепер же все це лягло на основу зловісних натяків знайденого листа… Еван підморгнув мені, мовляв, добре використала момент, але, присягаюсь, це було не навмисне!

Ханну ніхто не бачив. Більше ніхто. З її кімнати зникли усі речі, а ліжко залишилось застеленим ще з учорашнього вечора.

***З конспектів Ірми Коник, теорія можливих світів:

Дві форми існування світу : текст і реальність.

Текст і реальність можуть переходити одне в одне шляхом

NB. Текстуальний опис реальних подій — теж лише текст, суб’єктивний переказ реальності (прикл.: "мозаїчна реальність" мас-медіа).

— віра в те, що події, які відбуваються в тексті, реальні.

— віра в те, що дійсні події — текст, вигадка.

: формування внутрішньої логіки вигаданого світу, сприйняття та очікувань щодо тексту (текстів).

приписування реальним подіям "текстуальних" законів, реальному світу — "вигаданих" стереотипів і установок.

Форми існування тексту : матеріальний текст (друкований, візуальний, аудіо і т.д.), вистава (гра), мистецтво; форми можуть перетинатися та взаємовпливати.

Сновидіння (+ стан афектації, трансу) — перебуває між текстом і реальністю.

***

Наступного дня визріла ідея здійснити тур по Школі. Звичайно, ми були вже добре знайомі з територією — зрештою, не так вже її і багато — але метою теперішньої екскурсії було з’ясувати походження "шаманських ритмів" і взагалі пошукати якісь матеріальні свідчення гіпотетичних безчинств, які тут кояться. Ініціаторами походу були Горан та його одногрупник Міхал, і ми були вдячні, що нам не довелося брати це в свої руки. Вирішено було дочекатися ночі, аби здійснити розвідувальні дії в таємниці від адміністрації.

Весь день, що передував героїчному походу, ми провели у стані нервового збудження, характерному для закоханого перед побаченням чи алкоголіка перед вечіркою. Правду (!) казав доктор Мілтон — обман, як і всяке інше задоволення, призводить до формування залежності… Втім, нам тоді було не до прискіпливого самоаналізу.

Крізь світлий морок сподівань того дня мені пригадується лише заняття професора Табора. Тема його лекції якраз гарно сполучалася з нашими переживанням — професор розказував про гру з глядацькими очікуваннями. Гай Табор був одним з небагатьох представників професорського складу, котрий виглядав адекватно власній дисципліні: він був високий, лисий, з золотою сережкою та чорними окулярами, котрі він рідко знімав навіть у приміщенні. Окуляри були потрібні для захисту від сліпучих променів слави, скромно пояснював професор. Загалом поводився пан Табор весело і цинічно, іноді навіть занадто. Наприклад, чого лише вартим був його коронний вислів "тримати глядача за ніздрі"? І це ще дуже делікатний варіант.