Кодло - Соколян Марина - Страница 33

33

— Ти що?! — нарешті спромігся він, — Геть малахольний?! До чого тут я?

Еван аж задихнувся від обурення. В результаті він втягнув до носа пристойну порцію пилу, після чого на якусь хвильку випав з дискусії, судомно намагаючись викашляти гидоту.

— Хлопці, припиніть! — вирішила втрутитись я, — Твої звинувачення, Еван, зовсім безпідставні. Я точно пам’ятаю, що серед приладдя, котре видав нам пан Аспер, не було нічого подібного. Ми всі зараз зденервовані, але немає жодних підстав зривати злість один на одному. Краще б нам з’ясувати, як зняти цю річ.

Еван ще деякий час сердито сопів, але більше не намагався чинити насилля. Боян люто косився на нього, але мовчав.

Ми знов нахилились до Дафни. Ланцюг був міцно прикріплений до валізи, так що винести звідси Дафну, не розкривши страшну клітку або, принаймні, не розпилявши ланцюг, було нереально. Звідки ж взяти ключ?

Здається ідея прийшла до всіх одночасно. Одного разу ми вже бачили ключ, котрий за формою та розміром міг підійти до "вуздечки" — це була пам’ятна святкова вечеря на Соуейн, коли ми витягали пророцтва з пирога. Дафна дістала ключ…

Далі це було справою техніки. Я збігала вниз, до кімнати Дафни, розшукала її соуейнський костюм, в кишені якого знайшовся необхідний артефакт. Ми розкрили "вуздечку" і віднесли постраждалу до її кімнати. Звичайно, відразу навколо здійнявся належний ажіотаж: Вежа! О! Без свідомості… Жах! Приладдя для тортур! "Вуздечка" архієпископа! Треба ж таке!

Викрадення Дафни, безперечно, стало подією дня. І вечора. І наступної ночі. Хто ж міг бути причетним до цього безчинства? Нажаль, це так і залишалось невідомим, оскільки Дафна ще й досі була без свідомості. Як повідомив місцевий лікар, пан Коннерс, її, схоже, обпоїли дуже сильним снодійним. Втім, її життя не було в небезпеці. Просто доведеться зачекати.

***

Лише набагато пізніше я згадала, де вже бачила "вуздечку". Вперше вона зустрілася мені в тій церковній коморі, де я перебувала свою першу ніч в Сент-Ендрюзі. Я тоді ще звернула увагу на залізяччя, котре з вигляду нагадувало приладдя для тортур. "Вуздечка" лежала на полиці, частково загорнута в тонке полотно, поряд з якимись деталями старовинних обладунків та більш сучасними столярними інструментами. Схоже, в тій комірчині зберігалися експонати, що повинні були бути полагоджені чи відреставровані.

Цікаво, чи була це та сама gossip’s bridle? Дуже навіть ймовірно. Хоч би з огляду на те, що Сент-Ендрюз був найближчим музеєм, звідки можна було її дістати. А якщо так… То чи була тоді моя ночівля в церкві Святої Трійці випадковою?

***З конспектів Ірми Коник, методи фальсифікації:

Тема: методи фальсифікації історії

— Фальсифікація документів (важливо подбати про знищення оригіналів), офіційної чи приватної кореспонденції, карт, звітів, статистики та ін.;

— Фальсифікація творів мистецтва та фольклору (особливо ж таких, що мають кореляцію з подіями, дійсними чи вигаданими — пісні, живопис, література);

— Фальсифікація артефактів — матеріальних свідчень подій; (знов таки, необхідно знищити дійсні свідчення та ліквідувати чи ізолювати очевидців);

— Семантична фальсифікація (підміна термінів).

— Формування громадської думки з приводу альтернативного минулого: навантаження уваги новою інформацією, бажана ідеологічна підтримка.

Поточна корекція історії:

— суб’єктивація методів збору інформації та аналітичних засобів (корегування статистичної картини);

— підробка свідчень очевидців (або використання попередньо підготованих свідків/ постраждалих/ учасників);

— використання заангажованих експертів;

— забезпечення необхідних матеріальних свідчень.

***

Десята чашка чаю була подібна до міцної настоянки нафти на дусті. Втім, я продовжувала сьорбати клятий чай у безперспективному намаганні зігрітись і заспокоїтись після бурхливого врятування Дафни з горища. Це була хибна ідея — не дарма ж в чаї у скількись там разів більше кофеїну ніж в каві, тож замість заспокоїтись, я поступово довела себе до стану істеричної ейфорії, і тепер, замість спати, мені хотілося з кимось полаятись. Гарно було би трохи порепетувати і позапускати посуд в стіну…

Була вже глибока ніч, але Тоні теж не спав. Загорнувшись у ковдру, він вдумливо гортав сторінки книжки про Пола Скофілда, знаменитого "актора без его". Я кілька секунд розглядала цю ідилію, за цей час моє бажання полаятись виросло і зміцніло. На язиці в мене вже вертілась якась ница ремарка, про яку я би потім довго шкодувала, але в цей момент до кімнати постукав Еван, чим і врятував мене від недостойного вчинку.

— Можна тебе на хвилинку? — нахабно підморгнувши, поцікавився він.

— На годину, не менше, — суворо зауважила я, вдягаючи теплі капці.

Ми вийшли до вітальні, де я відразу ж впала у своє улюблене продавлене крісло, а Еван сів на свої улюблене широке підвіконня. У вітальні чомусь було навіть трохи тепліше, ніж в нашій кімнаті. Можливо, за рахунок "чайної" машини, вода в котрій весь час перебувала на межі кипіння. А може, через те, що повітря тут постійно прогрівалося великими групами тих, хто приходив сюди грітись. Цікавий казус… Втім, зараз у вітальні крім Евана і мене нікого не було. Цей факт на якусь коротку мить викликав у мене незрозуміле занепокоєння. Нісенітниця! Це ж Еван, мій бойовий товариш, котрого я добре знаю… Цей останній аргумент змусив мене самокритично усміхнутись.

— Чого шкіришся? — поцікавився він, очевидно, не зрозумівши моєї гримаси, — Цілуватись не будемо, і не сподівайся.

— Ти що, Еван, геть здурів? Які ще цілунки?

Я, чесно кажучи, була трохи шокована. А потім зрозуміла — він же теж нервує! Лише чому?

— Ніякі. Я ж кажу, що не будемо, — похмуро мовив він.

— А, добре… Домовились. Добре, що ми це відразу з’ясували. Але ти все ж таки зізнайся, яка халепа змусила тебе витягати мене з теплого ліжка, коли я вже майже спала?