Зворотня сторона Демонології - Соколян Марина - Страница 11

— Я ніколи собі цього не вибачу і помру просто тут, самотня і нерозкаяна.

— Якщо тільки я не помру перший від допитливості. Чого ви від мене хотіли?

— Ліцензію для борделю Мадам Мадлен, рекомендації щодо того, як має поводитися суккуб… І, ну, ще кохання до гробової дошки.

— Отакої! — Гаел був шокований, — а дідька лисого? Суккуби, ти бач. Бордель. М-да.

— Ну, почнемо з борделю, — я нахабніла на очах, — вас бояться всі і кожна окремо працівниці малого бізнесу. Що ви їм такого зробили?

— Ну, якось, в роки грішної юності, я мав близькі примусові стосунки з їхніми покійними бабусями…

— Гаеле, як вам подобається гаряча кава за комірцем?

— Не н-надто. А серйозно, нічого я їм не робив. Як би не хотілося. Це називавалося б зловживанням службовим становищем.

— Все, я вам не заздрю. А, значить, можна і так отримати дозвіл?

— Не все так просто. З вас, — він нахилився до мого вуха, — довгий і пристрасний поцілунок.

— А дідька лисого — не треба? Це ще навіщо?

— Ну, це вже стосується другого пункту.

— Фі, як банально.

— Банально, треба ж таке! А ви що хотіли, оргію на 12 персон? Помаленьку треба починати. А ви як здогадалися, що…

— Що ми — колеги? Ну, інтуїція, ви ж казали. А ви?

— Та від вас же за кілометр тхне.

— Відьмачим духом, — я приречено зітхнула, — горе мені, горе.

Гаел поскріб потилицю.

— А хочете, і справді влаштовуйтесь до мене стажеркою. Відчуваю, мене ніхто окрім суккуба і не витримає.

— Та ні, зараз у мене реабілітаційний період. Відпочиваю.

— Шкода. А я завжди буду радий бачити рідну душу. Ось, тримайте.

Він витяг з кишені чорний металевий прямокутничок. Я взяла його до рук, і на ньому засвітився червоним якийсь візерунок.

— Ого, телепечатка!

— Покажете, якщо у вас із дозволом якісь проблеми виникнуть. І зі мною, коханим, можна поспілкуватися.

— Щиро вдячна, сонце моє. О, ви йдете!

— Повертаюсь до своїх чорних справ. Чекайте на мій дзвінок!

У стані легкої ейфорії я вийшла з муніципалітету, усміхнулася амбалам так, що у них засвербіли потилиці і пішла собі тихенько додому. До борделю.