Зворотня сторона Демонології - Соколян Марина - Страница 12

…VІІI…

Там на мене чекало щось неймовірне.

У борделі був повний аншлаг. Біля дверей вишикувалася черга, а такого не бувало ніколи, повірте мені. Тут, здається, зібралося все дієздатне населення Манівців; та навіть більше — жіночки з перекошеними від образи обличчями за вуха витягали своїх хлопчаків з виру розпусти, неплатоспроможна молодь підвивала і улюлюкала коло вікон, осторонь стояли браві поліцаї і повільно чуманіли від болісних потуг зберегти честь мундиру.

Ось із дверей вийшла Медді, хапнула ротом повітря і безсило опустилася на лавку. Таке обличчя, напевне, було у Бога, коли він, наївний, нарешті зрозумів на що перетворили люди творіння його, Содом і Гоморру. Пан Бішоп підійшов, сів поряд, задумливо підпалив люльку, кинув її додолу і запхав до рота сірника.

Я розгублено зупинилася. Медді підвела на мене очі, зміряла божевільним таким поглядом і зомліла. Пан Бішоп флегматично поклав її назад на лавку і знову затягнувся сірником.

— Теодоре, — не витримала я, — киньте каку з рота! Чи тут у нас тепер Перша Приватна Божевільня?! А я думаю, чому так народ юрмиться!

Я думала, він зараз теж зомліє, та вийшло інакше. Із зойком “Демони! Демони! Демони!” пан Бішоп підхопився на ноги, перечепився через Медді і боляче стукнув своєю дебелою башкою мені по правому коліну. Я так і сіла, відчуваючи як до мене тихо і непомітно підбирається істерика.

— Йой, чорт! — заволала я, — та що ж це відбувається?!

Тут з будинку вискочила Б'янка, дико роззираючись навколо. Їй потрібна була лише якась секунда, щоб оцінити ситуацію. Наступної миті ми всі троє були жорстоко відлупцьовані по щоках і облаяні останніми словами. Кращої допомоги годі було чекати.

— Та, може ж, мені хтось пояснить? — схлипнула я, відтираючи травмоване обличчя.

— Зараз, зараз, — пообіцяв пан Бішоп, — ходімо.

Мене відвели до власної кімнати, на дверях якої невинно так висіла табличка “не турбувати”. Ага, що би ви думали — звідти таке було чути! Досі не розумію, як це я відчинила двері і увірвалася до кімнати… Треба сказати, що вилетіла я звідти втричі швидше, червона, як рак, зварений мстивим Грекою за особливо жорстокою технологією. Що там було? Гмм… Я. І ще багато людей, і всім було дуже добре. Я з надією подивилася у лагідні Бішопові очі.

— Правда, я просто божеволію?

— Та ні, цим і не пахне, і не сподівайся. Та і чого ж, все так природньо, красиво і вигідно для бізнесу. Єдине, що мене вражає, це… ну, словом, це ж уже сім годин продовжується… Як тобі вдалося?

— Талант, потяг до прекрасного, фізична підготовка! Бішопе, не знущайтеся, прошу! Я не знаю!

— Ну, звісно. — Його трохи тіпнуло, коли двері до моєї кімнати почали зі скрипом відчинятися досередини. Видовище не для слабкодухих. — Чи це може бути пов'язане з пригодами Бети, ну, коли вона так гарно гойдалася на люстрі?

— Знаєте, пан Бішоп, проблема, напевне, в моєму понівеченому почутті гумору. Ні тоді, ні зараз, у мене навіть не було чіткого бажання утнути таку штуку. Ну та маємо, тих, що маємо. А от що з ними робити далі? Хто у нас тут спец по демонах?

— Ну, можна провести екзорцизм, покропити декого святою водою, а то й інквізиторську рейд-групу викликати… Що, очима кліпаєш? Сама напросилася.

— Хто це тут погрожує?! — прошипіла я крізь зуби, — Хочете приєднатися до виробництва нашого маленького рекламного трюку?

— Не з тих питань.

— Хм-м? Зовсім? А я була про вас кращої думки.

— Ну, все. Я більше не можу. Аделін, зараз просто, будь ласка, заткни пельку і зроби, щоб це припинилося.

— Так-так, масса, будить зроблено, масса.

Бішоп застогнав і схопився за голову. Із диким войовничим гуком, я штовхнула двері і постала перед чесним товариством, породженим власною хворобливою уявою.

— Ану, всі струнко! Хлопчики наліво, дівчатка направо! Тепер шикуємось колонами, махаємо ручками і швиденько зникаємо у туманній далі!

Ну, подітися їм нікуди було. Із тріумфом переможця я вискочила на своє відвойоване ліжко, виконала сякий-такий ритуальний мисливський танок і вклонилася глядачам. Пан Бішоп обіперся об кант і манірно зааплодував.

— Спускайся з п'єдесталу, Венера. У тебе справи на грішній землі.

— З вами, коханий Адонісе, мені і Тартар не страшний! — я ефектно повисла у нього на шиї, від чого у Бішопа сталися якісь проблеми з диханням.

— Теодоре!? — вискнув хтось з порогу. Пан Бішоп тіпнувся, розвернувся, став мені на ногу, від чого мені довелося відпустити його горлянку.

— Медді, я…Медді, убий його! Він зробив мене кульгавою калікою на все життя. Тепер мені залишається тільки під церкву — і благати про милостиню погожого недільного ранку.

— Не дочекаєшся. Ввечері — і під ресторан.

Я присіла на підлогу.

— Змилостився, володарко! Це все — нечиста сила… може навіть тут, поряд, серед нас…

Бішоп заржав, як дебелий кінь на сінокосі. Медді оглянула нас сполоханими очима. А потім усміхнулася.

— А чи не можна буде ще таких духів викликати? Виручка за сьогодні перевищила всі мої скромні сподівання.