Острів Дума - Кінг Стівен - Страница 94

94

Хтось смикнув мене ззаду з такою силою, що я ледь не повалився навзнак. Не облився шампанським я тільки завдяки тому, що мій бокал спритно підхопив Ейнджел. Обернувшись, я побачив усміхнену Кеті Грін. Принаймні на цей вечір вона відмовилася від свого звичного образу тренінг-гестапівки, тож була вдягнена в коротку переливчасто-зелену сукню, що щільно облягала кожний сантиметр її чудово вибудуваного тіла, на підборах Кеті сягала мені по брови. Поряд, нависаючи над нею, стояв Камен. За скельцями окулярів у роговій оправі доброзичливо плавали його величезні очі.

— Господи, Кеті! А якби я впав, що тоді?

— Я наказала би тобі зробити п’ятдесят присідань, — відповіла вона мені ще ширшою, ніж завше, посмішкою, а в очах її стояли невиплакані сльози. — Хіба не попереджала я про це ще по телефону? Який же ти красунчик, весь такий засмаглий.

Тут її сльози пролилися і вона притулилася до мене. Я обняв її, а потім поздоровкався з Каменом. Мол долоня цілком зникла в його, мов і не було.

— Твійлітак якраз для моєї комплекції, — промовив він, і люди обернулися в наш бік. Голос він мав глибокий, яку Джеймса Ерл Джонса[323], оголошення в супермаркеті, прочитані таким басом, звучали б, мов цитати з Книги Ісаї[324], — Едгаре, я отримав максимальне задоволення.

— Літак не зовсім мій, проте все одно дякую, — відповів я. — А ви обоє...

— Містере Фрімантле!

Обернувшись, я побачив красиву рудоволосу жінку, чиї щедро всипані ластовинням груди ледь не випорскували з декольте затісної їй рожевої сукенки. Очі вона мала великі, зелені. На вигляд, їй було стільки ж років, як моїй дочці Мелінді. Перш ніж я встиг щось промовити, вона вхопила мою руку й ніжно стиснула пальці.

— Я тільки хотіла торкнутися руки, яка намалювала всі ці картини. Ці пречудові і химерні картини. Боже, ви просто народійник.

Вона підняла мою руку й поцілувала. Відтак притисла її собі до грудей. Під тонкою марлею шифону я відчув твердий камінець її соска. Відтак вона зникла серед натовпу.

— І часто таке трапляється? — спитав Камен й одночасно прозвучало питання від Кеті: «Розлучення пішло тобі на краще?» Вони подивилися одне на одного й розреготалися.

Так, синдром Едгара Елвіса — це смішно, але мені цей випадок здався моторошним. Галерейні зали тепер трохи нагадували підводні гроти, і я зрозумів, що міг би їх такими намалювати, печери на дні моря, стіни яких увішані картинами, картинами, що їх роздивляються зграї людей-риб, тим часом як якесь Нептун-тріо клекоче «Садочок Восьминога»[325].

Занадто химерно. Я шукав очима Ваєрмена й Джека, але їх не було, ще більше мені хотілося побачити своїх, рідних. Іллі — більше за всіх. Можливо, їх присутність знову повернула б мене до реальності. Я поглянув у бік вхідних дверей.

— Якщо ти видивляєшся Пам і дівчат, гадаю, вони ось-ось з’являться, — сказав Камен. — У Мелінди трапилась проблема з сукнею і їй довелося в останній момент повернутися перевдягтися.

«Мелінда, — подумалось мені, — звісно, хто ж як не Меті...»

І тут я їх побачив, вони прокладали собі шлях крізь артистичний натовп засмаглих роззявляк, виглядаючи між ними якимись несподіваними прибульцями з півночі. Позаду них у темних костюмах чимчикували Том Райлі і Вільям Бозмен III — невмирущий Бозі. Вони затрималися біля входу, роздивляючись на три моїх ранніх етюди, які Даріо скомпонував у триптих. Першою мене помітила Ілса. «ТАТУ!» — заволала вона, прорізаючи натовп, мов торпедний катер, і сестра слідом за нею. В кільватері Лін тягся високий молодик. Махнула рукою Пам і теж рушила в мій бік.

Я покинув Камена, Кеті й Слоботніків, Ейнджел так і залишився з моїм бокалом в руці.

Хтось збоку почав: «Містере Фрімантле, з вашого дозволу, мені б...» Але я не звернув уваги. В цю мить я не бачив нічого, окрім сяючого обличчя Ілси, окрім її радісних очей.

Ми зустрілися з нею під афішею, на якій було написано ГАЛЕРЕЯ «СКОТО» ПРЕДСТАВЛЯЄ «ВИД З ДУМИ», ЖИВОПИС ТА ЕТЮДИ ЕДГАРА ФРІМАНТЛА. В цій бірюзовій сукні, якої я на ній раніше ніколи не бачив, з високою зачіскою, що відкривала її лебедину шию, вона мені видалася несподівано дорослою. Я усвідомлював, що люблю її безмірною, майже всепоглинаючою любов’ю, і був вдячний, що вона відповідає мені тим же — це читалося в її очах. І ось я пригорнув її до себе.

За мить поряд з нами опинилась Мелінда, а за нею (і понад нею) стояв її молодик, він височів над усіма тут, мов якийсь довгий і високий гелікоптер. Для обіймання одночасно обох дочок мені не вистачало рук, натомість вона вхопила мене і чмокнула в щоку: «Бонжур, папа, поздоровляю!»

Тоді переді мною опинилася Пам, жінка, котру я ще зовсім нещодавно обзивав березовою сучкою. Вона була в темно-синьому брючному костюмі, ніжно-голубій блузі, на шиї низка перлів. Дбайливо підібрані сережки. Зручні, проте елегантні туфлі на невисоких підборах. Вишуканий стиль, сповідуваний у Міннесоті, пригадалося мені. Їй напевне було смертельно боязно опинитися в незвичному оточенні, серед натовпу незнайомих людей, але, тим не менш, на обличчі в неї трималася сповнена надії посмішка. Впродовж нашого подружнього життя Пам бувала різною, але не пригадую, щоб вона хоч колись впадала в цілковитий відчай.

— Едгаре? — промовила вона тихо. — Ми з тобою ще друзі?

— В мене нема сумнівів, — відповів я, злегка її цілуючи, натомість обняв я її з усією силою, на яку лишень спроможний однорукий чоловік. З одного боку до мене притискалася Ілса, з другого Мелінда, аж ребра мені боліли, але я цим не журився. Ніби звідкілясь здалеку я почув, як в галереї вибухнули аплодисменти.

— Ти гарно виглядаєш, — шепнула Пам мені на вухо. — Ні, ти виглядаєш чудово. Я не певна, чи впізнала б тебе на вулиці.

Я трохи відсторонився, оглядаючи її;

— Ти теж дуже гарна.

Розсміявшись, вона зашарілася, незнайомка, з якою я колись проводив усі свої ночі: «Макіяж приховує безліч гріхів».

— Тату, це Рік Дуссо, — представила Мелінда свого кавалера.

— Бонжур і мої вітання, мсьє Фрімантл, — привітався Рік. У руках він тримав білу коробку без написів. А тепер протягнув її мені: — Від нас з Лінні. Un cadeau.[326] Презент.

Я, звісно, здогадувався, що там за ип cadeau, справжнім сюрпризом для мене виявився той екзотичний наголос, з яким він промовив ім’я моєї дочки. Певним, незбагненним чином, це подарувало мені усвідомлення того, що вона вже більше його, ніж моя.

Коли я відкривав коробку, мені здавалося, ніби більшість людей, які перебували в галереї, скупчилися навкруг мене, щоб подивитися на подарунок. Том Райлі майже впритул до Пам. Поряд з ним Бозі. А з-за них Маргарет Бозмен посилає мені з розкритої долоні повітряний поцілунок. Поряд з нею Тод Джеймісон, лікар, що врятував мені життя... два угрупування тіток і дядьків... Руді Рудник, моя стара секретарка... природно, Камен, його неможливо не помітити... і Кеті обіч нього. Всі прибули, окрім Ваєрмена й Джека, і я починав хвилюватися, що могло трапитись таке, що могло їх затримати. Але наразі це здавалося другорядним. Я згадав, як прокинувся у шпитальному ліжку, безпорадний, відгороджений від усього на світі безперестанним болем, відтак я озирнувся довкола себе, дивуючись тим кардинальним змінам, що відбулись зі мною. Всі ці люди повернулися до мого життя лише на один вечір. Мені не хотілося плакати, але я відчував, що ось-ось заплачу; я почувався хмарою, перед тим як їй пролитися дощем.

— Відкривай же, тату, — нагадала мені Ілса, майнувши ніжною свіжістю свого парфуму.

— Відкривай! Відкривай! — залунали голоси з гурту людей, в оточенні яких я опинився.

Я відкрив коробку. Побачив в ній щось упаковане в білий м’який папір і, розгорнувши його, отримав те, на що очікував... хоча й очікував на щось жартівливе, а тут була серйозна річ. Берет, привезений для мене Меліндою і Ріком з Франції, був з темно-червоного оксамиту, шовково-гладесенького на дотик. Недешева річ.

вернуться

323

James Earl Jones (1931) — чорний актор театру і кіно, славний своїм басом.

вернуться

324

Частина Старого заповіту, написана у VIII ст. до н. е. безкомпромісним пророком Ісаєю.

вернуться

325

Octopus’s Garden — пісня Рінго Стара з альбому Beatles 1969 року «Abbey Road»: «Як гарно було б жити на морському дні, бавлячись в тінявому садочку восьминога, де ніхто нас не знайде».

вернуться

326

Подарунок (фр.).