Покров - Дашвар Люко - Страница 80

буде стільки грошей, зможеш купити собі полк коханок.

— Мар’яно… — Ярко намагається обійняти дівчину,

а Мар’яну вже несе.

Відштовхує Ярка.

— Не торкайся! Ти не зрозумів?! Тебе надто довго не було!

Світ рятував? Друзів, батьків, собак, котів! Справжні чолові-

341

чі справи, чорти би їх забрали! А я?! Ти думав, де я була? Як

я жила, хто мене захищав! Ти… зрадив мене.

— Ні…

— Усе! Годі! Коли скінчиться увесь цей жах?! Я вже не

можу… Не можу навіть чути про смерть! Навіщо ти розповів

мені про Біджо? Нащо Аніта при мені по Феді плачеться? Вам

так легше?! Тоді плачтеся одне одному, а я — пас! Мені виста-

чило тих півроку, коли я думала про тебе і не знала, де ти є!

— Обставини…

— Мовчи! Ані слова більше! Я втомилася! Поїду, не повер-

нуся! У Фінляндію! І своїх заберу! Щоби нікого тут не лиши-

лося! Прощавай, братику!

Отямилася тільки на вулиці. Бігла Рибальським островом

до Гаванського мосту, захлиналася від сліз, усе повторювала

по-дитячому ображено: «Я втомилася, втомилася…»

От і все! Розібралися! Других рік не буває, то кльова гру-

па така…

На зустріч в ін’юрколегію за тиждень Мар’яна Озерова при-

йшла врівноваженою, як добре налаштовані терези. Ніяких

коливань. Усе рухається в правильному напрямку. Дай Бог,

справу по Полі закривають зусиллями адвокатів, яких винай-

няв Пітер, і при здоровому глузді слідчих. З Дорошівки теж

приходять добрі звістки. Татові краще, вже пробує підвестися, а то — фантастика! Мати не змінилася і не зміниться ніколи:

пиляє всіх підряд, але без злоби, як турботлива мамка. Бабця

Ната на те рукою махнула, тільки сміється в слухавку, як

Мар’яні телефонує:

— Квітко моя, шкода, ти не бачила, як Аїда намагалася

навчити Туза дім охороняти. Обісцяв доню мою і сховався

під будкою. А вона ж тільки нові джинси вдягла. Ото вже

крику було.

— Узяли собаку?

— Цуценя. А чого чекати? Щоби знову якесь прибабахка-

не припхалося?

342

Хотинський теж не турбував — як крізь землю провалився.

Більше не з’являвся несподівано перед Мар’яною, не лякав

телефонними дзвінками, хоча попервах боялася, що одного

красного дня у двері постукають: «Тут Озерови? На вас заява

про завдання тяжких тілесних пошкоджень від громадянина

Хотинського». Навіть просила бабцю, щоби та якось до Кри-

вошиїхи підійшла й попитала про здоров’я збитого льотчика.

— Кривошиїха сказала: забудьте! І він про вас забуде, —

доповідала баба Ната.

— Добре би… — сподівалася.

Усе котилося собі добре — прямо до дверей ін’юрколегії,

де на Мар’яну чекав джек-пот. У визначений час перед офісом

її зустрів вірний Пітер. «От Пітер… — промайнуло. — Ідеаль-

ний мужчина. Дарма я з ним надто капризую!»

Усміхнулася привітно:

— Тільки на мене чекають?

— Так, Мар’яно. Ярослав Раєвський уже тут, — відповів

Пітер полегшено, наче камінь із серця прибрав. — Знайшли,

уявляєш!

Ярко разом із ще кількома чоловіками сидів за великим

столом для нарад, вдумливо читав послання Перпетуї, яке

чоловіки тут же коментували. Побачив Мар’яну, усміхнувся

сумно. Вона брови звела, по-хазяйськи всілася навпроти:

можемо починати? Та погляд застиг на Ярковому животі —

ґудзик на сорочці розстібнувся, привідкрив голе тіло. Трохи

вище пупка на животі Ярка Мар’яна побачила круглий, як

п’ятак, темний рубець.

— Когось чекаємо? — повторила напружено.

Представники «Банку Монреаля» прибули за хвилину з на-

ступними розпорядженнями Перпетуї щодо спадку.

— То триватиме безкінечно, — прошепотіла Мар’яна.

— Ні, — завірив Пітер, який завжди сидів поряд, наче

охороняв. — Сьогодні поставимо крапку.

Мар’яна забула про Ярка. Зацікавлено стежила за канад-

цями — з німецькою прискіпливістю й ретельністю повторю-

343

вали процедуру ідентифікації другого конверта: мовляв, ори-

гінальний, справжній і непідробний, містить саме ті відомості, які лишила розпорядниця спадку.

— Оскільки зі змістом листа в присутності свідків мають

ознайомитися обоє спадкоємців, пропоную одразу читати його

вголос, — сказав Стороженко, глянув на Мар’яну. — Чи,

може, у вас, пані Озерова, є інша думка?

— Ні, читайте.

Стороженко розгорнув цупкий аркуш.

— А… Тут уже коротше і, здається, по суті, — пробурмотів.

Почав читати.

Нащадкам роду Яреми Петріва Дороша по лінії сина його

Валеріана й нащадкам роду Яреми Петріва Дороша по

лінії його сина Гната. З повагою схиляю голову перед

терпінням і сумлінням вашим, які допомогли вам прийня-

ти правду про гріх і страшне прокляття, що важким

тягарем лягло на рід пана Яреми. Одними думками керу-

юся я, залишаючи для вас спадкові розпорядження, ба-

жанням допомогти подолати прокляття, накладене до

сьомого коліна, палкими благаннями продовжити шля-

хетний рід Дорошів.

Задля цієї святої мети наказую:

1. Поділити спадок на дві рівні частини: одну — для

нащадків по лінії Валеріана, другу — для нащадків по

лінії Гната. Так само слід вчинити з відсотками. Якщо ж

нащадків по лінії декілька, слід добросовісно без заздро-

щів розділити спадок рівними частинами серед усіх на-

щадків лінії, так само вчинити з відсотками.

2. Подальші розпорядження мої, що розписані для од-

нієї лінії, є дійсними і для другої лінії, які не мають зли-

тися в одну, позбавивши рід розростання і процвітання.

Якщо ж такий гріх стався, наказую спадок мій передати

монастирям Чернігівської губернії задля смиренних мо-

литов во спасіння грішників.

344

3. Якщо ж кожна лінія зберегла чистоту і благість, то

прошу про таке:

Нащадок однієї лінії має підтвердити, що протягом

найближчого року створить сім’ю за всіма правилами

обряду християнського вінчання, щоби мати змогу зача-

ти дітей не в гріху. Згода та після обряду вінчання дає

нащадкові 1/5 частину спадку. Ще 4/5 частини спадку

нащадок отримає після того, як похрестить своє ново-

народжене дитя, незважаючи на те, скільки часу й тру-

дів доведеться витратити, аби зачати нове життя.

У цьому випадку відсотки слід віддати йому за рік після

хрещення дитини.

4. Якщо ж хтось із нащадків у сьомому коліні вже має

хрещену законну дитину, то молюся за нього й прошу без

застережень віддати йому одразу належну йому части-

ну спадку, залишаючи інші частини для тих, хто ще тру-

диться, щоби посеред чужих людей загорілася свічечка

нового життя роду Дорошевого.

5. Якщо ж для когось із нащадків по будь-якій лінії мої

смиренні прохання здадуться суворою і несправедливою

вимогою, прошу вибачитися перед ним, бо має право не

погоджуватися з благаннями грішниці, та зрозуміти:

тільки заради продовження роду Дорошевого ці труди.

Перпетуя Маркова Дорош

Монреаль. 1881 рік

Стороженко відклав аркуш, зняв окуляри, глянув на присутніх.

— Якщо не звертати уваги на маячню про прокляття, доку-

мент цілком зрозумілий і недвозначний. З ним буде легко пра-

цювати, — сказав спокійний співробітник ін’юрколегії.

— Якби не «маячня про прокляття», ми би взагалі зараз не

говорили про спадок, його би просто не було, — зауважив

Стороженко. Глянув на Мар’яну, Ярка. — Вам усе зрозуміло?