Сакрал - Хомин Iрина - Страница 29

Старий Януш мусив знати. Вона телефонувала від нього. Але цю таємницю він назавжди забрав із собою в могилу. Це вже точно…

— Так жаль, що з нами немає Терези…

Голос належав старшій незнайомій жінці, яка точно зверталася до нього. Вперше її бачив. Кому ж вона співчуває — старому Янушу чи йому?

— Так, Тереза дуже любила свого батька, вона ніколи не вибачить нам, що не повідомили про похорон. Ми мали б її знайти, — ввімкнувся в розмову літній чоловік, що стояв поряд.

Слово «ми» Валентин сприйняв, як «ти». Можливо, він просто відчував провину, що вони з Терезою не жили душа в душу. Прикриваючи слабкі місця в стосунках, він заявив:

— Вона багато кого «любила». — І, вже схаменувшись, додав: — Мабуть, у неї виникли нагальні справи і вона виїхала з міста. Я їй усе поясню.

— Можливо, сталося щось дуже погане, — не вгавав старий. — Вона мала мобільний, а з нею неможливо зв'язатися. До того ж нещодавно я розмовляв з Олександром, він казав що дуже переживає за дочку, мовляв, у неї серйозні проблеми. Він виглядав справді схвильованим.

— Я розберуся, — вже крізь зуби процідив Валентин.

Родичі померлого з подивом перезирнулися і, вибачившись, відійшли подалі.

Серйозні проблеми. Ну які серйозні проблеми могли виникнути в Терези? Хіба що старий Януш непокоївся, що донька поміняла такого вигідного і перспективного нареченого, як Валентин, на якогось волоцюгу… Це єдині проблеми, які могли виникнути в Терези.

Валентин уже не усвідомлював, що стоїть посеред натовпу зі стиснутими кулаками і намагається приховати лють, що ключем била з погляду. Йому хотілося когось вдарити. Байдуже кого. Нехай ще хтось нагадає про Терезу. А ще краще було б, якби вона сама з'явилася тут. О-о-о, він би навчив поваги до чоловіків, а заодно б виплеснув свою неситу лють.

Потроху люди почали розходитися. Церемонія закінчилася, а засліплений люттю Валентин навіть не помітив, коли це сталося. Не помітив, що небо спохмурніло, і лише коли почав ляпотіти негустий дощ, вирішив, що треба кудись іти, щось робити. Але що?

Передусім треба знайти Терезу. Вона мов крізь землю провалилася. Мабуть, зараз у того іншого. Розважаються і посміхаються над нареченим-лопухом.

Валентина черговий раз пересмикнуло і довелося докласти чимало зусиль, аби приховати свій стан від навколишніх.

— Валентине, — почулося поряд. — Дещо маємо.

Його давній хороший друг. Один з найкращих. Все розуміє і ніколи не осудить. На таких можна покластися, не підведуть.

— Знайшли її?

— Машину. В одному із СТО, там же була й мобілка.

— Не збрехали. А чому ж то вона авто на ремонт разом з мобілкою здає?…

— Машина була побита. Схоже на аварію. На ремонт її здав якийсь мужик. Це дорого коштувало, але маємо його ім'я і домашню адресу.

— То якого дідька ми тут стоїмо? Якби ти знав, ЯК я хочу її побачити! Я за себе не відповідаю…

— Розумію.

І, не прощаючись ні з ким, Валентин кинувся геть з кладовища. Туди, до Терези. Зараз вона в обіймах іншого. Без сумніву. Він уже уявляв, що зробить з ними обома. Сцена змінювала сцену. Але всі вони закінчувалися тим, що Тереза, ридаючи, на колінах просить у нього пробачення. її, мабуть, ще ніхто в житті не бив. Нічого, завжди щось буває вперше.

За півгодини Валентин зі своїм другом Сергієм і ще кількома знайомими були на краю міста. Непоганий район — невисокі будинки, алеї, парк, досить престижне місце, і, щоб мати тут квартиру, потрібні кошти. Схоже, Сергій це теж оцінив, бо задумливо глянув на Валентина і додав:

— СТО теж було одне з найдорожчих у місті. Не питай, скільки мені коштувала інформація про цього Бориса Сокольського.

— Нічого. Зараз ми розставимо всі крапки над «і».

Семеро чоловіків рушили в напрямку одного з будинків.

Та вже при виході з ліфта їм додали інформації для роздумів. Старенька жінка, що поспішала у власних справах, глянула на молодиків, які намагалися додзвонитися у квартиру сусідів і мовила:

— Він тут не живе. — І на запитливі погляди стверджувально захитала головою. — Так, так. Уже кілька років не живе і навіть не з'являється тут.

— А де він живе? — поцікавився Валентин.

— Не знаю, він ніколи не казав. Завжди весь такий таємничий… так, Борис — дуже таємнича людина.

— Нам терміново необхідно його знайти, — почав Сергій, — це дуже важливо…

— Але я справді не знаю, де він, хотіла б допомогти, але не знаю… — ніби вибачаючись, мовила стара і зникла в ліфті.

Чоловіки розгубилися. Всі вони тут зібралися для справи, та розбиратися немає з ким. Так не буває.

— Треба відчинити квартиру, — наказав Валентин. Ніхто не заперечував.

Не довелося навіть ламати двері. Знайшовся спеціаліст по замках, який, правда, обурювався, мовляв, замок солідний і доведеться помучитися, але таки відкрив, і компанія вже за кілька хвилин була у квартирі.

Сусідка не збрехала.

Застояне повітря, намертво запнуті штори і вікна, півтемрява і товстелезний шар пилу на меблях говорили самі за себе. Незважаючи на інтер'єр, квартира виглядала дуже порожньою. Три кімнати, і всюди те саме — напівпорожні серванти зяяли заскленими поличками, досить дорогі меблі та килими суперечили такій порожнечі, але повна відсутність хоч якихось засобів миття у ванній кімнаті підтвердили осиротілість квартири.

— Доведеться тут трохи погосподарювати, — мовив Валентин і розсунув штори.

Прокинувшись надвечір, Тереза солодко потягнулася в ліжку, потім намацала поряд книжку і дбайливо закрила її. Борису не сподобається, що вона так поводиться з цінними давніми книжками. Він так старається їй щось пояснити, чогось навчити. Стверджує, що це допоможе захиститися від напасті. І Тереза справді показово поривається до науки. Але тільки показово. Насправді ж їй так ліньки щось читати, вдумуватися, вчити. Адже тепер в неї є Борис. Такий розумний, добрий і сильний. Він допоможе і захистить. Обов'язково захистить.

Терезу неодноразово дивувало, як серйозно він ставиться до її проблем, і навіть на думку не спадало, що Борис може бути небезпечним.

Він допоможе.

Ніколи не забуде того ранку, коли залякана і втомлена стукала у ворота Борисового подвір'я. Дуже боялася залишитися вдома сама. Відколи переступила поріг власної квартири, весь час відчувала чиюсь присутність. Щосекунди чекала дзвінка у двері. А там…

Поспіхом помилася в душі, зібрала найнеобхідніше і поїхала до Бориса. Не виникало сумніву в його гостинності і, лише коли натиснула кнопку дзвінка на воротах, промайнула зрадлива думка: «А раптом прожене геть?» Хіба вони так довго знають один одного? Хто вона для нього? Чуже дівчисько, чиї проблеми потрібно вирішувати. І так дивно, що він турбується про неї. Чи це звичайна ввічливість етикету? Так, він причетний до якихось таємних справ, намагається розплутати давню проблему, але з таким успіхом може й надалі жити сам, осторонь від усіх і заплющити очі на все, що станеться з Терезою. Схоже на те, що Борис вирішив опікуватися дівчиною.

Чому?

Зараз Терезу мало хвилювало таке питання. Вона тиснула на кнопку дзвінка і молила Бога, щоб Борис був удома. Нарешті рипнули двері в будинку, і разом з полегшенням Тереза відчула неприємну прохолоду. Не можна сказати, що надто легко вдягнулася, швидше давала про себе знати нічна прогулянка підземними лабіринтами з крижаною водою. Її морозило.

Ще сонний Борис відчинив двері, мовчки, не задаючи жодних прискіпливих питань, узяв сумку з рук дівчини і поглядом запросив до будинку. І лише там лагідним співчутливим голосом спитав:

— Що сталося?

Сльози, час від часу переростаючи в ридання, не давали цілісно викласти послідовність подій, описати страх і агонію підземелля, потім побоювання погоні. Навіть зараз вона не відчувала себе в безпеці. Знала, що її шукатимуть і одного разу таки доведеться зустрітися з переслідувачами і дати відсіч.

Як не дивно, найбільше Бориса зацікавила Рома. Він неодноразово намагався розпитати Терезу, хто це така, звідки, чому намагається допомогти? А що могла сказати Тереза, якщо вона й сама нічогісінько не знала про свою рятівницю.