Краєвиди підглядника - Бойчук Богдан - Страница 26

— Я зауважила, що ви найрадше перебуваєте поза домом — почала врівноваженим тоном.

— Це помагає мені втримати душевну й емоційну рівновагу.

— Хіба це так важливо?

— Дуже важливо! Без цього я не маю сили.

— Звичайно, щоб ґвалтувати, потрібна сила… Але, коли людина, скажімо, дуже когось жадає чи дуже любить, то сила й рівновага будуть на перепоні. Чи не так?

— Так. Але, з другого боку, якщо хтось неспроможний задовольнити свої жадання чи хоч наблизитися до людини, яку кохає, то може дійти до нервового розладу.

По її обличчі розтягнулася задоволена усмішка. А мене наче ножем різнуло. Я був певний, що останньою фразою я дав їй у руки дуже сильного козиря. Я готовий був відкусити собі язик з досади.

— Чи це признання в любові? — спитала іронічно.

— Сприймайте це, як хочете! — пробурмотів я невдоволено. — Зрештою, ви бачили, що, після нашої останньої розмови, я захопився вами як жінкою.

— Я вас також бажала, — сказала несподівано. Мені потемніло в очах і закрутилося в голові.

— Зґвалтувавши мене, ви пробудили в мені жінку.

Я глянув на неї. Вона стояла переді мною у повній красі. Поли її халата не сходилися спереду. Я бачив її гарні ноги, повні стегна і частину пругких, загострених грудей. І відчув невимовне бажання легенько торкнути пальцями її литки, обхопити долонями її стан і занурити голову в піну її теплого тіла. Розпаливши свою уяву, я здер із себе піжаму й кинувся до неї. Та вона раптово відіпхала мене від себе з такою силою, що я покотився назад на ліжко. Вона ж зареготала так дивно й неприємно, що мені мурашки пробігли під шкірою. А тоді обернулася і вийшла з мого мешкання.

Я не знав, що зі мною діялося. Признавшися, що вона бажала мене та відкривши щілину до свого нагого тіла, Джуліана знову збудила й витягнула нагору моїх найгірших демонів. Я лежав на ліжку, натягнутий, мов струна, й кожним фібром відчував найменший шерех у домі. Сотні разів мені вчувалися її кроки, і я, напружений, зіскакував із ліжка й дивився в темінь дверей. Та вона не з'являлася.

Я був свідомий того, що не зможу протривати довго в такому стані. Щоб притупити емоційні тортури, я цілими ночами волочився по місту й лише надосвітку повертався додому.

Це, мабуть, не вдоволяло Джуліану, бо вона негайно почала діяти. Одного ранку мені здалося, що почув чоловічий сміх у її спальні. Вистрибнув із ліжка, відхилив входові двері, але не міг нічого проглянути крізь шибки дверей, що вели до її спальні. Я раптово відчув поганий смак у душі: підглядання не давало мені ніякої приємности. Та й чого я підглядаю її? Хай робить собі, що хоче! Я повернувся до мешкання, вдягнувся й поїхав на роботу.

Все ж, цікавість моя значно загострилася. Після роботи я відразу поїхав додому. Ступивши до будинку, нічого особливого не помітив. Вийшов на балкон і побачив на лавочці Джуліану. Вона сиділа й замріяно дивилася вдаль. Я заспокоївся. Роздягнувся й почав переглядати газети й журнали, які назбиралися за останній час.

Однак після десятої години я знову ніби почув чоловічий сміх. Кинувся до вхідних дверей, відхилив їх і крізь скляну стіну побачив у ванній кімнаті Джуліану з гарним високим мужчиною. Він водив милом їй між ногами, а вона дзвінко сміялася. Я ніколи досі не чув її сміху. Тепер я стояв зачарований її мелодійним, приємним сміхом, забувши про те, що діялося перед моїми очима. Я тихенько прикрив двері, пішов до спальні, ліг на ліжко й почав розсудливо міркувати. Джуліана, без сумніву, інсценізувала все це саме для того, щоб я підглядав їх і доводив себе до крайностей. На щастя, я нарешті вилікувався від перверзії підглядання. Нехай вона живе собі, як хоче, і робить, що хоче.

Та всі ці логічні висновки не багато помагали мені. В будинку, який був проектований для однієї родини, можна було почути все, що діялося за стіною.

Невдовзі я почув, як вони вийшли з ванної й кинулися на ліжко. Деякий час нічого не було чутно, тільки час від часу вривався у мою спальню хтивий сміх Джуліани. Нараз я почув, як її ліжко почало ходити по цілій спальні. Мужчина ритмічно й енергійно вганяв у неї члена, а вона екстатично реготала. Я чув, як вона переживала оргазм за оргазмом, видаючи тонкі, мов у тварини, звуки. Все це було нестерпне. Я закривав долонями вуха, але то нічого не помагало. Щойно надосвітку вона нарешті вдоволилася й відправила мужчину додому.

Ранком я був украй знеможений і не міг іти на роботу. Дав кілька інструкцій своєму заступникові й упав на ліжко. Та заснути ніяк не міг. Мені боліло, що Джуліана переживала таке екстатичне сексуальне задоволення з іншим мужчиною, а мене не хотіла. Що до мене виявлала тільки зневагу й ненависть. Не усвідомлюючи того досі, я бажав її любови більше, ніж сексуальних зносин із нею. Мені прямо розпікало свідомість те, що вона кохалася з іншим, а мене ввесь час відсувала. Я кидався у ліжку, перекидував в умі думки, аж врешті усвідомив, що ревнував Джуліану. Це було цілком незнайоме для мене пережиття. Я ніколи досі не відчував ревнощів у взаєминах із жінками, хіба що хлопчиною, коли в нашому домі з'явився містер Дейвісон. Та це були досить поверхневі дитячі пережиття. Інші жінки просто відходили від мене, і я відчував тільки біль втрати, але не ревнощі.

Перед полуднем я зійшов униз, щоб поговорити з Джуліаною. Я не міг терпіти більше таких ночей. Мені краще було забратися геть. Але її не було в домі. Заглянув у сад, — її там не було також. Вийшов надвір і побачив, що двері до гаража були відчинені й одного з її авт там не було. Значить, вона кудись поїхала. Я повернувся в дім, сів у крісло в її вітальні й чекав. Джуліана повернулася перед першою. Помітивши мене, раптово зупинилася й різко глянула на мене. Вона була в білій блузочці з великим вигином на грудях та в чорній міні-спідничці. її повні литки та випуклі стегна виглядали ще сексуальніше в цій спідничці. Вона була така гарна, що моя постанова попрощатися з нею цілком розтанула.

— Ви сьогодні не ходили на роботу? — спитала Джуліана.

— Ні. Я був дуже виснажений.

— Чому? — здивувалася вона, піднявши вгору брови.

— Я цілу ніч не міг заснути.

— Підглядали за нами?

— Я вже давно від цього вилікувався, — відповів я невдоволено.

— То чому ви цілу ніч не спали?

— Ви чудово знаєте чому! — крикнув я, втрачаючи контроль.

— Як я можу знати причину вашого безсоння? — спитала вдавано невинним тоном.

— Тут все чути крізь стіни! — далі кричав я.

— То що? Вас хвилювало те, що я маю коханця.

— Мені боліло!

— А то чому? — спитала, усміхаючись задоволено.

— Тому, що ви відпихаєте мене від себе, а кохаєтеся з іншим.

— А що ви хочете? Любови від жінки, яку ви зґвалтували?

— Я не маю почуття, що ґвалтував вас.

— А що по-вашому то було? Кохання?

— Я сам не знаю… Може, не кохання… Може, самостановлення.

— Я не для цього привела вас до свого дому.

— О, я чудово знаю, для чого ви привели мене. Щоб задоволити свої садистичні комплекси! Щоб домучити мене, а тоді викинути, як здохлятину, і взятися за когось іншого.

— Ви вгадали…

Я майже істерично розреготався їй в обличчя. Вона з відразою відсахнулася.

— Що тут смішного?

— Те, що вам той номер не вийде! — я кидав їй в обличчя словами, наче грудками.

Мені на мить здалося, що в її очах стрепенувся не то сумнів, не то страх.

— Вийде! — відповіла різко. Але в її голосі не було вже ні тієї колишньої фанатичної певности, ні гіпнотизму. Щось у ній розхитувалося, мінялося, і вона відчувала ту хиткість всередині.

— Не вийде. Бо ми тепер залежні одне від одного. Хочете того чи ні, ви до якоїсь міри належите мені, є частиного мого існування.

— Я ніколи нікому не належала й не буду належати. Особливо вам.

— Добре. Та запам'ятайте одне: я не зможу бути свідком ваших злягань з іншими мужчинами! Не зможу відповідати за свої вчинки!

Вона раптово проясніла від задоволення:

— Я буду кохатися, з ким захочу. Це моє право. Ви тут ні причому.