Краєвиди підглядника - Бойчук Богдан - Страница 9

— Я знаю.

— Звідки ти знаєш?

— Мені всі про це говорять.

— Значить, я не оригінальний.

— Нітрохи.

Вона простягнула ноги й поклала мені на коліна. Я гладив пальці на її ногах. Нігті на них були довгі й помальовані сріблястим лаком. Далі пестив її делікатні стопи, литки, породисті стегна й живіт. Та коли торкнувся волосся між ногами, вона раптово скочила на ноги й, наче налякана, подивилася прямо на мене. Мною пробіг дрож від того погляду.

— Ти хочеш мене? — спитала суворо.

— Так. І хочу також подивляти тебе, кожну частину твого тіла, — признався я щиро.

Вона пом'якшала й навіть усміхнулася до мене. Тоді розстебнула спереду спідницю, яка, мов плахта, впала їй під ноги. Розстебнула корсетку і також спустила на підлогу. Її ясно-кавове тіло виглядало, як скульптура бездоганної форми. Особливо гіпнотично вражали її груди: довгі з гострими сосками. У білих дівчат, яких я підглядав, груди завжди були заокруглені.

Не тямлячи себе, я кинувся до неї, міцно стис в обіймах і, цілуючи, почав кусати її губи. Вона відштовхнула мене від себе.

— Не накидайся на мене! Якщо хочеш мене мати, то люби моє тіло, будь добрий до нього.

Вона взяла мене за руку, повела до спальні, лягла на ліжко й простягнула до мене руки. Я впав на неї, цілував її брови, очі, груди, живіт і стегна. Тоді вона повернулася на другий бік, і я цілував їй плечі й пестив повні, аж пашіючі, сідниці. Вона широко розвела ноги, і я торкнув рукою між ними, відчуваючи пальцями теплу й густу вологу.

Це розпалило мене ще більше, і я другою рукою почав розшарпувати на грудях свою сорочку. Вона зупинила мене.

— Я це люблю робити сама… — прошепотіла. Підвелася, розстебнула мою сорочку, потім просунула під неї руки і, гладячи мої груди, зняла сорочку через рамена. Тоді розстебнула мої штани й повільно стягнула їх. Відтак почала водити губами по моїх грудях, стискала зубами соски, а правою рукою обгорнула мого члена, наче квітку.

— Твоє тіло добре збудоване і приємне, лише обличчя недопасоване до нього, — промовила.

— Будемо закривати його газетою.

Вона бризнула дзвінким сміхом, лягла навзнак і розкрила ноги.

— Ходи, — простогнала.

Я впав у неї, наче в китицю свіжих пахучих квітів, і втратив відчуття власного існування.

Відтепер ми стрічалися кожного дня о четвертій годині в ресторані. Вона завжди накладала собі повно страв на тарілку і ділилася зі мною. А п'ятницями запрошувала мене до себе. Між нами витворилися дуже гарні, прямо ліричні стосунки. Найкращі, які я мав будь-коли з жінками. Це, можливо, тому, що вона не мала ніяких намірів щодо мене, а я щодо неї. Емоційно ми були цілком вільні й могли віддаватися одне одному без обмежень, без сумнівів щодо своїх почуттів та без непевностей у завтрашньому.

Та все це аж ніяк не притуплювало моєї пристрасти підглядати. Я використовував кожну вільну хвилину, щоб втручатися зором у життя ближніх і дальніх. Здебільшого я не відкривав нічого особливого чи цікавого. Люди найчастіше сиділи по своїх помешканнях перед телевізорами і щось жували. Деякі дрімали під газетами або попивали коктейлі, а дітвора гасала по кімнатах. Зрідка помічав чоловіка зі спущеними штанами на жінці, — їхні обличчя не мали екстатичної осяйносте, а виявляли, радше, знудженість чи зневіру, — начеб вони виконували неприємну щоденну повинність.

Навіть, коли я йшов до Джінні, то, замість їхати ліфтом, піднімався на шостий поверх сходами й через вузькі віконця у сходовій клітці спостерігав на кожному поверсі ряд вікон у будинку напроти. Звичайно нічого цікавого мені не траплялося побачити, зрештою, я спішив до Джінні й не мав часу приглядатися уважніше. Але одного разу побачив таку картину, якої ціле життя не забуду.

У вузькій кімнаті сварилися дві молоді порторіканки: одна худа, з гострими рисами обличчя, а друга привабливо виповнена. Вони кричали, жестикулювали, намагалися якомога більше образити одна одну. їхні голоси долинали аж до мене. На жаль, я не знав іспанської мови, щоб насолодитися їхньою красномовністю. Ця сварка тривала досить довго, та ні одна з них не мала очевидної перемоги. Повненька несподівано висунула язика й піднесла під ніс худій дві дулі. Худа розлютилася, піднесла спідницю, спустила під ноги труси й показала повненькій зад.

Переможена повненька закрила долонями очі й розплакалася. Тієї драматичної миті зайшов чоловік повненької. Збагнувши, що сталося, він аж затрусився з люті. Кинувся на худу, натягнув їй на голову спідницю, перехилив через вікно й наказав своїй дружині тримати її за ноги. А сам розстібнув штани, вийняв члена і всадив у худу. Вона ж, глянувши вниз із п'ятого поверху, перелякалася, почала вити, мов звірина, бити головою об мур і благати, щоб її не спускали вниз. Мужчина безнастанно помпував і помпував, а його жінка тримала худу міцно за ноги й відчувала задоволення від того, що її честь була так наглядно й безсумнівно боронена. Кожного разу, як чоловік доходив до кульмінації, — іржав від сексуального й морального задоволення. Після третього такого іржання, жінка почала відчувати ревнощі і стримала чоловіка. Вони разом підтягнули напівживу худу на підвіконня, поволокли до дверей і викинули з кімнати.

Це був перший і єдиний раз, коли мені доводилося бути свідком сексуального акту як способу оборони родинної чести. Я почувався так погано, що, замість іти до Джінні, побіг сходами вниз і пішов додому.

На початку мого перебування в Нью-Йорку я дуже рідко й неохоче зустрічався з матір'ю. Тепер заходжу частіше. Містер Дейвісон виявився гарною й цікавою людиною, і я любив погуторити з ним. Мати, як виглядало, була щаслива з ним, і це злагіднило мою настороженість до них обох. Та справжньою причиною, чому я частіше заходив до них, була маленька Мері, моя сестричка, яка так прив'язалася до мене, що кожного разу плакала, коли я йшов додому. Вона зовсім не була подібна до матері, а, радше, до батька. Мала ясне кучеряве волоссячко, сині очі, подовгасте личко й гострий носик. їй найбільше імпонувала в мені висота. Коли я саджав її на плечі, вона цупко трималася моєї голови й кричала з радости і страху.

Та найбільше радувало мене в той час і надихало те, що Беверлі підтримувала зв'язок зі мною. Досить часто писала до мене, хоч я не завжди відповідав на її листи. Оскільки батьки Пітера жили в Бостоні, вона вступила до Бостонського університету і студіювала там педагогіку. Мріяла стати доброю вчителькою. Думаю, що вона дуже вдало вибрала собі фах. Бо була відверта, спонтанна, тепла й назагал любила спілкуватися з людьми. А ці риси напевно допомогатимуть їй досягати довіри й любови учнш. Мушу признатися, я часто ще думав про Беверлі й досі мені було жаль, що наші шляхи не зійшлися. Час у Нью-Йорку летів дуже швидко, Бакалавра я здобув за три роки, беручи літні курси, а ось уже наближалися й магістерські іспити. Я був такий зайнятий, що довший час не бачився з Джінні й не вправлявся у своєму улюбленому спорті — підгляданні. Та коли я позбувся найтяжчих іспитів, мені стало так тужно, що я подзвонив до Джінні.

— Добрий вечір, Джінні! — промовив я піднесено, почувши її голос.

— Марко! Long time no see!

— А чому ти така задихана?

— Бо мій хлопець ввесь час товчеться по мені! Він трохи загарячий для мене.

— Вибач, не буду вам заважати…

Мені було так прикро, що сльози навернулися на очі.

— То нічого, мені потрібна передишка.

— Я не знав, що ти маєш хлопця, — ледве промимрив я.

— Мала, потім не мала, а тепер знову маю. Прийди завтра о четвертій до ресторану, я все тобі розповім.

— Гаразд, — відповів я й повісив слухагку.

Коли наступного дня я зайшов до ресторану, Джінні палко поцілувала мене й посадила при столику в кутку. За деякий" час з'явилася з горою страв на тарілці. Ми їли мовчки й ніяк не могли почати розмову. Врешті вона перемогла себе й заговорила:

— Я мушу висповідатися перед тобою.

— Але я не маю ласки давати розгрішення, — спробував я пожартувати.