Іміджмейкер із Москви - Джангіров Дмитро - Страница 27

– Ты, как трусливый шакал, сбежал от нее за день до выборов! А бедная девушка, наш нежный цветок, заняла последнее место! За нее проголосовала только наша семья Тамерлановых – а это всего 7% избирателей! И теперь никто не хочет брать ее в жены! Ни за тридцать, ни за пятьдесят, ни даже за сто баранов! Говорят: «не хотим быть ни тридцать первым, ни пятьдесят первым, ни, тем более, сто первым бараном!!»

– Господа абреки! – хапаючись за соломину, вигукнув іміджмейкер. – Я все исправлю! Я проведу интенсивную рекламную кампанию по созданию имиджа скромной и обаятельной красавицы!!

Вкладаючи у слова весь свій дар переконання, політтехнолог вів далі:

– Мы организуем конкурс «Мисс кишлак», наша Гюльчатай победит в Интернет-опросе!! Кстати, у вас в кишлаке есть Интернет?

– Не надо Интернет, Нестор, – сухо промовив старший абрек. – Ты сам женишься на нашей сестре. Поехали, мулла уже ждет.

Нестор Євграфович позадкував до дверей спальні, метушливо обмірковуючи шляхи втечі:

– Я должен переодеться!! – сказав він, не вигадавши, наразі, нічого ліпшого.

Старший абрек заступив собою двері його спальні.

– В мечети тебя переоденут… – сказав джигіт.

Асистент застогнав, піднімаючи прикрашену – тепер уже двома синцями – голову, і дивлячись на шефа крізь щілину в швидко набрякаючому другому оці, боязко і обережно зауважив:

– Нестор Евграфович, я вспомнил – нет у них там Интернета…

Брати рвучко озирнулися на Артурчика. Асистентова голова – тепер вже без їхньої допомоги – знову безсило впала на груди. Молодший абрек, кивнувши на нього, без жодних емоцій запитав у старшого брата:

– А с этим что делать?

– Не надо со мной ничего делать! Я могу быть свидетелем на свадьбе… – несподівано підняв голову і жалібно заскавчав Артурчик.

Брати перезирнулися – середній абрек пересмикнув затвор гвинтівки:

– На этой свадьбе свидетели нам не нужны… – мабуть, висловлюючи загальну думку всіх братів, промовив він.

Асистент з розпачем кинувся за порятунком до шефа:

– Спасите! Помогите!! Сделайте хоть что нибудь!! Нестор Евграфович! Нестор Евграфович!!

Іміджмейкер почав відбиватися від свого благаючого помічника і… прокинувся від того, що його термосить Артурчик. Спросоння звісивши ноги з ліжка і щосили відбиваючись від Артурчика, політтехнолог кричав:

– Я сделаю все, что смогу! Я назову в твою честь нашего первенца!!

Нарешті, отямившись, він зіскочив з ліжка і, протираючи очі та озираючись навкруги, запитав:

– Что! Они уже ушли?!

Асистента розвеселила незвична поведінка шефа. Ледве стримуючи сміх, він відповів:

– Кто? Курьеры? Ушли, конечно. Вот оставили приглашение из Черноморска…

Нічна гроза вщухла. Іміджмейкер, зручно розташувавшись у кріслі, пив ранкову каву, дивився по телевізору аеробіку і ліниво однією рукою й однією ногою імітував заняття гімнастикою. Асистент, що порпався в паперах, поцікавився:

– Нестор Евграфович, а зачем нас вызывают в Черноморск?

– Да это Миша Подвальский стрижет провинциалов со своими региональными выпусками рейтинг-шоу… – ліниво відповів шеф.

– И мы туда поедем? – не вгавав помічник.

Іміджмейкер, не змінюючи тону, ліниво розмірковував:

– А зачем? Море еще холодное, а по бабкам нас и здесь неплохо кормят… – завершив думку політтехнолог, задоволено масуючи свій живіт.

Аеробіка по телевізору закінчилася, і під позивні з пісні «Наша служба и опасна и трудна…» почалася міліцейська програма «Криміноген». На екрані з'явився диктор, який, судячи з величезного синця під оком, що просвічував крізь товстелезний шар гриму, мабуть особисто добував репортажі для своєї програми. Він промовив:

– Сьогодні вранці на в'їзді в наше місто було затримано джип з номерами Горно-кавказької автономної області Російської Федерації. При обшуку в машині було знайдено цілий склад холодної та вогнепальної зброї.

На екрані з'явилися документальні кадри, де троє затриманих кавказців стояли в наручниках біля розкладених на землі автоматів, шаблюк, мінометів та інших смертоносних іграшок. Нестор Євграфович зіскочив із дивана і наблизився впритул до телевізора, намагаючись роздивитися героїв сюжету… Серце його защеміло – він упізнав абреків зі свого сну. Тим часом, диктор вів далі:

– Затримані заявили, що прибули до України у своїх сімейних справах…

Наступної миті старший абрек, несподівано вирвавшись із рук спецназівця, що притримував його за лікоть і комір, підбіг до камери і прокричав:

– Пользуясь слючаем, хачу передат привет подламу шакалу – недастойнаму жениху нашей сестры. Нестор! Гюльчатай ждет тебя!

Від несподіванки в іміджмейкера відвисла щелепа, він позадкував і впав на диван. Ар-турчик, на хвильку відірвавши очі від паперів, весело кивнув на екран і зі знанням справи, виголосив:

– А-а, Горно-Кавказская область! Помните – Кишлачно-Аульный округ! Дикий народ, дети гор! Ни гостиницы, ни дискотеки. Когда показывали «Белое солнце пустыни», они аплодировали только два раза: когда Абдулла зарезал Петьку и когда Верещагин не успел уйти с баркаса. До сих пор удивляюсь – как мы умудрились снять с них бабки за рекламу в Интернете? Кстати… – асистент кивнув на затриманих, -…эти трое очень похожи на тех лохов…

Артурчик повернув голову в бік шефа і їхні погляди зустрілися. Враз він осягнув, що це не просто схожість… Від несподіванки у нього теж відвисла щелепа, він відхилився назад і впав на підлогу разом із кріслом.

– Затримані перебуватимуть у міському СІЗО до з'ясування компетентними органами всіх обставин справи… – завершив ведучий сюжет.

Іміджмейкер і його помічник зітхнули з полегшенням. Нестор Євграфович на хвильку замислився, а потім суворим тоном повідомив про внесення деяких змін до концепції їхньої подальшої діяльності:

– Артур, мы переходим на осадное положение. Обзвони клиентов и сообщи им пароли, отзывы и надбавки за риск.

– Какие? – запитав асистент.

– Пароли и отзывы придумай сам, а надбавка за риск – двадцать процентов.

За вікнами апартаментів іміджмейкера сипав весняною мжичкою столичний ранок. Готельну кімнату, де працювали політтехно-логи, освітлювали лише дві настольні лампи та торшер. Раптом звичну робочу тишу порушив телефонний дзвінок. Артурчик підняв трубку:

– Киевский офис профессора Боженко… Минуточку, Никита Ильич!

Асистент порснув сміхом і, простягаючи шефові слухавку, робленим «конспіративним» голосом повідомив:

– Нестор Евграфович, некий незнакомец интересуется, не у нас ли продается славянский шкаф?

Іміджмейкер самовдоволено посміхнувся, дотягнувся до телефона і таким самим «конспіративним» голосом сказав:

– Славянский шкаф продан. Осталась никелированная кровать с тумбочкой. Слушаю вас, товарищ Симорозенко… Да-да, как учил нас вождь, – конспирация прежде всего… Что вы! Встречаться у меня теперь небезопасно… Где? Нет, в Музее Ленина не стоит – боюсь, что нас там будет только двое, и мы наверняка привлечем ненужное внимание. Давайте лучше встретимся через полчаса под Аркой Братских народов. Там рядом – кафешка… Жду вас ровно в двенадцать ноль-ноль… Конечно-конечно, товарищ Симорозенко, все будет рот фронт! – закінчив розмову Нестор Євграфович і звернувся до помічника вже суворим діловим тоном:

– Артурчик, ты еще вчера должен был подготовить наработки для нашего краснокожего клиента. Давай быстрее – я тороплюсь.

Асистент загупотів шухлядами, вигріб на свій стіл велику купу паперового непотребу і розгорнув класичний плакат часів війни. На плакаті був зображений юний політрук з обличчям Симорозенка, який вів в атаку червоноармійців.

– Все готово, Нестор Евграфович. Проект плаката «Коммунисты, вперед!» – відзвітував він.

Іміджмейкер уважно роздивився витвір помічника і згорнув його в рулон: